Сторінка
2
Нині в Україні структура споживання протилежна, що свідчить про низький життєвий рівень населення і неможливість за рахунок фінансів домогосподарств забезпечити всебічний розвиток особистості. Фінансова політика держави має сформувати структуру видатків, наближену до розвинених країн, але це можливо тільки в разі збільшення загального обсягу фінансів населення.
Соціальний захист населення з боку держави становлять кошти, що надходять в домогосподарства у вигляді безпосередніх виплат та надання послуг з боку сфери охорони здоров'я, освіти та культури, що сплачуються за рахунок фінансових ресурсів бюджетної системи і державних цільових страхових фондів.
Сума коштів необхідного соціального захисту населення залежить переважно від середнього рівня життя населення: що нижчі доходи населення з фонду оплати праці, то більша питома вага видатків бюджету у структурі фінансів домогосподарств.
Соціальний захист населення полягає в забезпеченні мінімального рівня споживання населення. Такий захист передбачає надання кожній людині державою певних гарантій споживання, що закріплені законодавчо.
Гарантії держави є соціально-економічними: соціальними — з огляду на їх спрямованість на певні групи населення, які особливо потребують державної підтримки, економічними — стосовно визначення розміру гарантій з погляду їх необхідного розміру і водночас можливостей держави. Усі види гарантій обов'язково мають фінансові джерела покриття і надаються лише в межах сум, затверджених у бюджеті поточного року. З урахуванням наявності джерел фінансування соціальний захист населення має різний рівень за роками і відповідає загальній динаміці державного бюджету.
Соціально-економічні гарантії держави населенню надаються в трьох напрямках.
1. Держава встановлює для повноцінного працівника нормальний рівень споживання через гарантований мінімальний рівень оплати праці, індексацію оплати праці відповідно до рівня інфляції, помірні податки та свободу підприємництва.
2. Держава шляхом бюджетного фінансування в мінімальному розмірі задовольняє пріоритетні потреби суспільства, тобто такі потреби з відтворення населення, які неможливо перекласти на окремих громадян без ризику втрати в майбутньому якості робочої сили. Держава піклується про відтворення населення, оскільки до таких пріоритетних потреб суспільства належать загальна освіта, виховання дітей, охорона здоров'я, культурно-пізнавальна робота.
3. Вирівнювання рівнів життя окремих груп населення, які з об'єктивних причин не можуть задовольнити свої споживчі потреби власною працею: за станом здоров'я, внаслідок втрати роботи, за умов загальної кризи в економіці. Таким групам населення надається допомога у вигляді прямих виплат (пенсії, допомога, стипендії) і податкових пільг, що збільшують реальні доходи. Економічна сутність державних гарантій полягає в перерозподілі національного доходу. Через фінансову систему у населення вилучається частина доданого продукту і перерозподіляється за окремими групами населення. Цей перерозподіл обмежується реальними можливостями державного бюджету, тобто розміром податкових надходжень. Таким чином, щоб при досягнутому рівні податкових надходжень збільшити питому вагу витрат на соціальний захист населення у фонді споживання, необхідно збільшити податкове навантаження на все населення, що, у свою чергу, призведе до спаду виробництва і зменшення податкової бази. Розв'язати цю проблему можна як створенням умов для розширення виробництва, так і зниженням тиску соціальної сфери на бюджет шляхом збільшення заробітної плати. Підвищення заробітної плати сприятиме зниженню загальної потреби населення в соціальному захисті через бюджетні кошти.
Соціально-економічні гарантії населенню надаються державою у вигляді:
• реалізації прав громадян на працю та допомогу з безробіття;
• гарантії виплати заробітної плати та забезпечення її мінімального рівня;
• індексації всіх видів соціальної допомоги в умовах інфляції;
• надання допомоги і пільг малозабезпеченим верствам населення;
• виплати всіх видів пенсійного забезпечення.
До основних принципів соціального захисту населення як джерела поповнення фінансів населення належать:
• адресність надання допомоги, що означає отримання допомоги лише тими, хто її справді потребує;
• залучення до надання соціальної допомоги коштів як державного, так і місцевих бюджетів.
Ознайомлення з досвідом розвинених країн виявило загальні підходи до побудови механізму державного соціального захисту населення. До них належать:
• фінансування на державному рівні мінімального розміру соціальних гарантій;
• випереджальний перегляд рівня грошових виплат населенню в умовах інфляції (випереджальна індексація доходів), що виключає нові звернення за соціальною допомогою;
• перегляд розміру середньодушового доходу через інфляцію і призначення допомоги для підтримки купівельної спроможності малозабезпечених груп населення (розширення кола людей, які отримують державну допомогу).
Список використаної та рекомендованої літератури
1. Бланкарт ПІ. Державні фінанси в умовах демократії: Вступ до фінансової науки: Пер. з нім. — К.: Либідь, 2000.
2. Бондарук Т. Г. Зовнішній державний борг України та механізм його обслуговування // Фінанси України. — 1999. —№5. — С. 95-102.
3. Боринець С. Я. Розвиток сучасних грошово-валютних відносин (національний і міжнародний аспекти). — К.: Педагогіка, 1997.
4. Бровкова Е. Г., Продиус И. П. Финансово-кредитная система государства. — К.: Сирин, 1997.
5. Буковинський С. А. Шляхи розвитку бюджетної системи України // Фінанси України. — 1998. — № 9. — С 4-9.
6. Бурда М., Виплош Ч. Макроекономіка. Європейський контекст. — К.: Основи, 1998.
7. Василик О. Д. Державні фінанси України: Навч. посіб. — К.: Вища шк., 1997.
8. Василик О. Д. Теорія фінансів: Підруч. — К.: Вид-во НЮС, 2000.
9. Вахненко Т. Фінансова стійкість держави // Економіст. — 1999. — № 7. — С. 22-28.
10. Дробязко А. Какова вероятность дефолта страны в 2000 году? // Мир денег. — 1999. — № 10-12. — С. 20-22.
11. Дьяконова І. І. Бюджетний дефіцит та методи його оптимізації // Фінанси України. — 1998. — № 10. — С 5-8.
12. Єпіфанов А. О., Сало І. В., Дьяконова І. І. Бюджет і фінансова політика України: Навч. посіб. —К.: Наук, думка, 1997.
13. Єременко О., Ковбасюк Ю. Кредитна діяльність МВФ // Вісн. НБУ. — 1999. — №3. — С 9-Ю.
14. Єрмошенко М. Питання стратегії управління державним зовнішнім боргом // Економіст. — 2000. — № 2. — С 33-39.
Завантажити реферат