Сторінка
1

Фінансова структура і політика фінансового розвитку

Фінансову структуру можна визначити як модель організації фінансової системи, яка відбиває її таксономію - функціональне співвідношення та структурне підпорядкування елементів фінансової системи - інститутів, ринків, фінансових технологій, контрактних зобов’язань та формальних (правових) і неформальних правил, що задають механізм її функціонування. Важливість фінансової структури обумовлюється тим, що залежно від існуючих інститутів та інструментів, механізмів укладання контрактів і правил, що визначають організацію фінансової діяльності, одні й ті ж функції фінансової системи можуть виконуватися краще або гірше, стимулюючи фінансовий розвиток і економічне зростання або перешкоджаючи їм.

Хоча фінансова структура є відносно самостійним аспектом фінансової системи, ігнорування чи недостатнє врахування взаємозв’язку між структурою, функціонуванням і розвитком є серйозною методологічною помилкою, яка веде до нераціональних фінансово-політичних рішень, що спричиняють дисфункціонування не лише самої фінансової системи, а й економічної системи у цілому. У зв’язку з цим важливими з погляду розробки політики фінансового розвитку представляються наступні аспекти побудови фінансових систем.

Базові економічні взаємодії в межах різних типів фінансової структури характеризують три основні складові: домінуючий тип фінансування в економіці (через банки чи через фондові ринки); ступінь і характер розкриття інформації (приватна проти публічної); характер корпоративного контролю (прямий з боку банків через борг та володіння чи ринковий через купівлю-продаж акцій). Інститути фінансового посередництва (приміром, комерційні банки) і фондові ринки пред’являють неоднакові вимоги з точки зору необхідної інформації і механізмів реалізації контрактних умов, а альтернативні фінансові інструменти – банківські позики та акції – надають різні можливості контролю над підприємницькими рішеннями менеджменту компаній з боку інвесторів. За своїм характером діяльність банків порівняно менш чутлива до „якості” інституціонального середовища, аніж функціонування фондових ринків. Так, інформація, яку акумулює банк, є приватною і отримується на основі його взаємовідносин з окремими клієнтами. Це не обов’язково пов’язано з діяльністю додаткових інститутів, наприклад, характеристиками бухгалтерських стандартів чи розвиненістю інформаційної інфраструктури. Натомість фондові ринки потребують надійного захисту прав міноритарних акціонерів, розвинутої системи публічної інформації, прозорої системи бухгалтерського обліку, низького рівня корупції тощо. Наразі намагання змінити (навіть з метою оптимізації) структуру фінансової системи без врахування поточного рівня її організації і характеру існуючого інституціонального середовища не лише не підвищує якісні характеристики самої фінансової системи, а й веде до певної дезорганізації і фінансової системи, і економіки у цілому. Як показує досвід транзитивних економік основними негативними наслідками такої політики є:

· · стимулювання занадто швидкого зростання внутрішнього кредиту в економіці спричиняє інфляцію і знецінення національної валюти та призводить до інституціональної неплатоспроможності;

· · невідповідна (передчасна і швидка) фінансова лібералізація і збільшення фінансової відкритості економіки призводять до фінансової дестабілізації, спричиненої масштабним припливом іноземних портфельних інвестицій;

· · створення державних банків та/або великої кількості малих приватних банків з метою прискорення розширення фінансового посередництва може стати причиною уповільнення нарощування фінансового потенціалу, оскільки спонукальні мотиви діяльності перших визначаються політичними процесами, а другі - не здатні забезпечити ефективне розміщення ресурсів;

· · протекціонізм щодо фінансового сектору (зокрема, жорсткі обмеження на входження на ринок для професійного іноземного капіталу) має антиконкурентний характер і може призводити до надмірних трансакційних витрат і низької якості фінансових послуг.

Наявність негативних ефектів обумовлена тим, що ефективність функціонування фінансової системи як цілісності не зводиться до простої арифметичної суми ефективності функціонування її структурних компонентів – банківської системи, системи ринків цінних паперів, страхової системи і т.д. чи то можливостей і ресурсів окремих банків, інвестиційних і страхових компаній тощо. Ефект інтегральної єдності складових фінансової системи визначається не стільки її додатковою ефективністю через просте збільшення кількості і спеціалізацію інститутів фінансового сектору, скільки ефективністю фінансової системи внаслідок узгодженої взаємодії її основних структурних компонентів та відповідністю структури фінансової системи рівню розвитку економіки.

Теоретично, існування відмінних типів фінансової структури показує - незважаючи на те, що фінансова система представляє собою сукупність комплементарних елементів, характер узгодженості їх взаємодії і спільного функціонування може бути різним. Множинність узгодженості елементів фінансової системи не лише є підставою диференціації фінансових систем за структурними характеристиками на практиці („банківська” і „ринкова” моделі фінансової системи), а й засвідчує, що внутрішньо узгоджені фінансові системи є стійкими до „структурних” змін і тому щодо шоків (в тому числі й політики), які можуть призвести до їх видозміни. Зокрема, зміна одного чи кількох структурних компонентів фінансової системи не є достатньою, щоби змінити фундаментальну структуру даної системи, а збільшення подібності одного чи кількох елементів різних за структурою фінансових систем ще не свідчить про їхню тотожність чи функціональне зближення [5]. Саме тому намагання країн з нерозвинутим інституціональним та економічним середовищем інтенсифікувати розвиток фінансових систем, копіюючи досвід і масштаби фінансової діяльності розвинутих країн, на практиці супроводжується істотними негативними ефектами, які елімінують фінансовий розвиток.

Так само існує чітка залежність між структурою фінансової системи та економічним розвитком. Результати емпіричних досліджень [1-4, 6] обгрунтовують такі характеристики їх взаємозв’язку:

· · характер і роль фінансової структури у стимулюванні економічного зростання залежить від структури і рівня розвитку виробництва й істотним чином змінюється на різних етапах економічного розвитку;

· · основні чинники, через які фінансова система впливає на економічне зростання є такі характеристики фінансової структури як ступінь розголошення інформації, банківська концентрація і концентрація корпоративної власності;

· · на порівняно ранніх стадіях економічного розвитку більш стимулюючий вплив на економічне зростання мають висококонцентровані банківські системи. Причина цього, по-перше, порівняльні переваги банків проти фондових ринків в управлінні інвестиційними відносинами в умовах нерозвинутого інституціонального середовища і високої інформаційної асиметрії, і, по-друге, характер інвестиційного процесу на більш ранніх стадіях розвитку, в основі якого переважання інвестиційних проектів з наслідувальними традиційними технологіями, які потребують тривалого і значного за обсягами вкладення капіталу;