Сторінка
1

Активізувати стимулюючу функцію фінансового механізму природокористування

Дотепер проблематика розвитку та функціонування фінансових відносин у сфері природокористування залишається однією з найактуальніших серед низки нагальних проблем теорії та практики фінансів в Україні. Це зумовлено насамперед тим, що попри п’ятнадцятирічний вік процесу державотворення, нинішня вітчизняна система економічного регулювання та фінансування природоохоронної діяльності все ще перебуває в стадії становлення, причому окремі її підсистеми і елементи мають різні ступені розвиненості та практичної реалізації.

Не сприяє якісному вдосконаленню та активізації розвитку фінансового механізму природокористування і, на мій погляд, усталена серед фахівців оцінка ефективності функціонування системи економічного регулювання природоохоронної діяльності, яка визначається переважно рівнем зростання обсягів екологічних зборів/платежів і надходжень від них до бюджетів усіх рівнів. Так, обсяги надходжень до державного бюджету від зборів за забруднення довкілля збільшились з 70,0 млн. грн. у 2003р. до 95,9 млн. грн. у 2004р. При цьому мала місце і тенденція щорічного зростання як обсягів платежів за використання природних ресурсів, так і рентних платежів за нафту і газ, збільшуючи надходження на всі рівні бюджету. Обсяги акумульованих фінансових ресурсів від зборів за спеціальне використання природних ресурсів у державному бюджеті-2004 оцінюються у 1041,65 млн. грн. (проти 736,4 млн. грн. у 2003р.), а сума надходжень у фонди охорони навколишнього природного середовища усіх рівнів становить 319,4 млн. грн.

Тенденція щорічного зростання (починаючи з 2000 р.) і обсягів платежів за використання природних ресурсів, і рентних платежів, і зборів за забруднення довкілля — тобто тенденція збільшення бюджетних надходжень від природокористування — виявляє, з одного боку, процеси поліпшення економічного становища господарюючих суб’єктів-природокористувачів, які, нарощуючи свій потенціал, в змозі сплачувати законодавчо визначені збори. З другого боку, ця тенденція виявляє і процеси активізації екологодеструктивного господарювання, тобто процеси реалізації економічного потенціалу на застарілій, екологічно небезпечній природоємній технологічній базі суспільного виробництва.

Науково-практичній аналіз системи економічного регулювання та фінансування природоохоронної діяльності засвідчує, що через непослідовність, внутрішню суперечливість, фактичну невідповідність законодавчим установкам існуючий механізм фінансування природоохоронних заходів в Україні спрацьовує у такий спосіб, коли національним товаровиробникам вигідніше здійснювати різні фіскальні екологічні платежі, ніж витрачатися на природоохоронні заходи чи ініціювати впровадження екологобезпечних методів господарювання. Тобто, цей механізм фактично спрацьовує у напрямку „антистимулювання” зміни традиційної неекологічної економічної суб’єктів господарювання, розгортання процесів раціоналізації природокористування.

Варто зазначити, що в нинішній системі економічного механізму екологічного регулювання фактично не функціонує механізм кредитування природоохоронних заходів, пільгового оподаткування та цільового заохочення екологоконструктивної діяльності. Не набули необхідного розвитку механізм субсидування екологічної інфраструктури, „зеленої” індустрії, національного ринку екологічних послуг, зокрема такі механізми, як екологічний аудит, екологічне страхування.

При цьому слід відмітити, що останні роки зроблено певні кроки що до посилення стимулюючої функції економічної системи екологічного регулювання, які практично обмежилися заходами стосовно змін нормативів збору за забруднення навколишнього природного середовища відповідно до величини індексу споживчих цін (індексу інфляції) та активізацією нормативно-методологічної та організаційної роботи по створенню системи екологічного аудиту.

Зважаючи на це, оцінкою ефективності функціонування системи економічного регулювання та фінансування природоохоронної діяльності, на моє переконання, має стати забезпечення сприятливих фінансових умов для впровадження екологоконструктивних заходів, які визначатимуться переважно рівнем зменшення середньорічних втрат ВВП України внаслідок скорочення суспільного екологічного збитку, або зменшенням природомісткості й екологоємності одиниці ВВП. Отже, на часі — розбудова дієвої, ефективної системи економічного регулювання та фінансування природоохоронної діяльності, яка би стимулювала та заохочувала природокористувачів до екологоконструктивних змін.

З метою поліпшення фінансування природоохоронних заходів та сприяння впровадженню економічного механізму забезпечення охорони довкілля постановою Кабінету Міністрів України від 24.05.2004 р. № 666 було створено Державний фонд стимулювання і фінансування заходів з охорони навколишнього природного середовища, який з 2005 р. мав забезпечувати цільове фінансування заходів з охорони довкілля, в тому числі наукових досліджень з цих питань та заходів, пов’язаних із впровадженням економічного механізму охорони навколишнього природного середовища за рахунок Державного фонду охорони навколишнього природного середовища у складі державного бюджету та інших коштів, визначених на відповідні цілі на безповоротній основі, на умовах повернення (як пільгових коротко- і довгострокових позичок) та на умовах здешевлення кредитів комерційних банків (як відшкодування відсотків за кредитами комерційних банків).

З огляду на те, що подібна чергова новоутворена управлінська структура мала бути сформована за рахунок централізованої частини коштів діючого фонду охорони навколишнього природного середовища і фактично дублювала би певні функції Міністерства фінансів і Міністерства охорони навколишнього природного середовища України, кардинально не вирішуючи проблему стимулювання природоохоронних заходів, а також проблему недостатнього контролю за цільовим використанням коштів екологічних фондів, Кабінет Міністрів України постановою № 661 від 28.07.2005 р. ліквідував запланований Державний фонд стимулювання і фінансування заходів з охорони навколишнього природного середовища.