Сторінка
2

Складові частини грошового ринку. Регулювання діяльності учасників ринку цінних паперів. Механізм здійснення операцій на валютних ринках. Акції та їх види

Таким чином, відсоткові ставки грошового ринку пов'язані зі ставками інших секторів фінансового ринку, а обліковий відсо­ток Центрального банку, ставка за казначейськими векселями, міжбанківські ставки за одноденними позиками ("добові гроші") є базисними для всієї системи відсоткових ставок.

Кон'юнктура грошового ринку залежить, передусім від таких факторів:

· циклічних змін в економіці;

· темпів інфляції;

· особливостей національної кредитно-грошової політики.

Грошовий ринок відображає попит на гроші та їхню пропозицію.

Під пропозицією грошей (МS) мається на увазі за­гальна кількість грошей, що перебувають в обігу; вона складається із агрегатів М1, М2, МЗ.

Попит на гроші – це платоспроможна потреба або сума грошей, яку покупці можуть і мають намір за­платити за необхідні для них товари та послуги.

Попит на гроші (МІ)) формується з таких складових:

Ø попит по гроші як засоби обігу (діловий, операційний або попит на гроші для здійснення угод);

Ø попит на гроші як засоби збереження вартості (попит на гроші як активи, попит на запасну вартість, або спекулятивний попит).

Чим вищий рівень прибутку в суспільстві, тим більше уклада­ється угод; чим виший рівень цін, чим більше необхідно гро­шем для укладання угод у межах національної економіки.

Модель грошового ринку подано на рис. 1.

Пропозиція при експансіоністській

грошовій політиці

Відсотки

Розмір грошової маси

Рис.1 Проста модель ринку грошей.

По горизонтальній осі відкладається розмір грошової маси, а по вертикальній — відсоток (ціна грошей). Попит на грошову масу зменшується із збільшенням відсотка. Чим більший відсо­ток, тим менш розумно зберігати свої кошти у вигляді готівки. Краще маги їх у вигляді засобів, що дають прибуток. Зі зни­женням відсоткової станки попит па грошову масу зростає.

Грошовий ринок слід розглядати як механізм відносин між юридичними особами, які потребують коштів для свого роз­витку, з одного боку, і організаціями й громадянами (населен­ням, домашніми господарствами), які можуть надати такі кош­ти, — з другого.

Цей ринок поєднує три головні складові: обліковий, міжбанківський і валютний ринки. Усі вони викопують декілька ос­новних функцій, в чому і полягає їхня схожість:

ü об'єднання дрібних заощаджень населення, держави, при­ватного бізнесу, закордонних Інвесторів і створення потужних гро­шових фондів;

ü трансформація цих коштів у позиковий капітал, що забезпечує зовнішні джерела фінансування підприємств (фірм);

ü спрямування частини коштів на міжбанківський ринок, що забезпечує стійкість кредитної системи, а також процес розшире­ного відтворення через видачу опосередкованих позик за схемами: Центральний банк — комерційний банк; комерційний банк — ко­лі ер цій тій банк; комерційний банк — підприємство, населення;

ü надання попік державним органам для вирішення невідклад­них завдань, покриття дефіциту бюджету.

Таким чином, грошовий ринок дає змогу здійснювати на­копичення, оборот, розподіл і перерозподіл грошового капіта­лу між сферами національної економіки. Водночас це — синтез ринків різних засобів платежу. Як переконує досвід країн із роз­виненою ринковою економікою, угоди на грошовому ринку опосередковуються, по-перше, кредитними інститутами (комер­ційними банками або іншими установами), які беруть у борг або надають грошові позики, по-друге — інвестиційними або аналогічними організаціями, які забезпечують, випуск і обіг різного, роду боргових зобов'язань, ,що реалізуються за гроші на обліковому ринку.

Отже, грошовий ринок може бути представлений рин­ком готівки і ринком боргових .зобов'язань (облікових або боргових інструментів).

2. Регулювання діяльності учасників ринку цінних паперів.

Нормальне функціонування ринку цінних паперів значною мірою залежить від того, хто на ньому працює, хто здійснює фондові операції, встановлює правила роботи і контролює їх дотримання.

З розвитком ринку розвиваються і його учасники. Їх можна поділити на індивідуальних учасників (фізичні особи), інституційних (юридичні особи, які не є органами державно-правового регулювання) та органи державно-правового регулювання (НБУ, Фонд державного майна та інші). Залежно від функцій учасни­ки ринку цінних паперів поділяються на основні (головні) та інфраструктурні (допоміжні). До складу першої групи належать;

v 1) емітенти — це особи, які випускають цінні папери. Емітентами можуть бути держава, окремі державні органи, му­ніципальні органи та інститути, фірми та підприємства, а та­кож банки. В Україні відповідно до законодавства емітентами можуть виступати тільки юридичні особи.

v 2) інвестори — учасники ринкової взаємодії, які вклада­ють грошові та інші ресурси в цінні папери з певною метою. Основними цілями інвестування є збереження існуючих вільних коштів від знецінення, а також одержання прибутку. Інвестора­ми звичайно виступають індивіди та інститути, рідше — держава в особі казначейства або НБУ. Найактивнішими серед інституційних інвесторів є комерційні банки, пенсійні фонди, страхові компанії. Менш активними є промислові або торгові підприєм­ства, компанії, господарські товариства тощо.

v 3) посередники — це професійні юридичні особи, які ма­ють відповідну державну ліцензію па здійснення одного, де­кількох або усіх видів посередницької діяльності та надають брокерські, дилерські й андеррайтерські посередницькі послу­ги щодо цінних паперів.