Сторінка
3
Причини, що спонукають компанії сплачувати дивіденди акціями: нестача готівки, коли настає час сплачувати дивіденди; необхідність реінвестування прибутку для розвитку компанії; бажання змінити структуру джерел капіталу; заохотити премією в формі акцій менеджерів, що успішно працюють.
Періодичність виплати дивідендів (щорічно, щоквартально, раз на півроку) регулюється законодавством конкретної країни. У Законі України "Про господарські товариства" передбачено, що дивіденди виплачуються щорічно за результатами роботи AT. Механізм виплати дивідендів законодавчо не регламентується, тому українські AT, які сплачують дивіденди, діють на власний розсуд. У світовій практиці процедура виплати дивідендів чітко опрацьована, хронологічно вона складається з таких етапів:
день об'яви дивіденду;
день продажу акцій без дивіденду;
день реєстрації;
день виплати.
У США, наприклад, застосовується така стандартна процедура виплати дивідендів:
1) день об'яви дивіденду — 15 січня рада директорів приймає рішення про виплату 16 лютого дивіденду в розмірі 1,5 дол. на акцію всім зареєстрованим на 30 січня власникам акцій;
2) день початку продажу акцій без дивіденду — 26 січня (за 4 робочих дні до дати реєстрації). Якщо придбати акцію до цього дня, то покупець матиме право на дивіденд; якщо в цей день або пізніше — дивіденд отримує попередній власник акції;
3) день реєстрації — 30 січня, корпорація готує список акціонерів, тобто зареєстрованих власників акцій;
4) день виплати — 16 лютого; в цей день дивідендні чеки відсилаються зареєстрованим акціонерам.
Зупинимося на особливостях дивідендної політики українських ВАТ. Нині в Україні переважає тенденція до невиплати дивідендів взагалі або сплати мінімальних дивідендів за залишковим принципом. Більшість вітчизняних ВАТ взагалі не розробляє довгострокової дивідендної політики. Це зумовлено насамперед такими чинниками: збитковою або низькорентабельною діяльністю багатьох ВАТ; необхідністю спрямовувати весь прибуток на поповнення обігових коштів і фінансування капіталовкладень; особливостями організації ВАТ у процесі приватизації на базі державних підприємств.
Виплата дивідендів залежить не тільки від наявності та розміру прибутку AT, а й від бажання власників контрольного пакета акцій прийняти рішення про виплату дивідендів. Аналіз свідчить, що навіть за наявності прибутку, достатнього для нарахування дивідендів, власники контрольного пакета акцій українських AT можуть приймати рішення про відмову від нарахування дивідендів з таких причин:
• прагнення реінвестувати прибуток, максимально використати внутрішні можливості для подальшого розвитку підприємства;
• небажання власників контрольного пакета ділити прибуток з іншими акціонерами.
Остання причина дуже вагома, адже українські ВАТ, утворені на базі державних підприємств, мають особливий склад акціонерів: частково це працівники ВАТ, але багато акцій розпорошено між великою кількістю дрібних "сторонніх" акціонерів (що отримали акції за приватизаційні майнові сертифікати). Акціонери, що працюють
у ВАТ, фактично і приймають рішення про розподіл прибутку, оскільки дрібні "сторонні" акціонери або не відвідують загальні збори акціонерів, або передають право голосу за дорученням правлінню товариства.
Акціонери — працівники ВАТ не зацікавлені ділити прибуток зі "сторонніми", адже вони мають можливість отримати більше коштів, якщо AT спрямує чистий прибуток не в дивідендний фонд, а у фонд матеріального заохочення. Крім того, акціонери — працівники ВАТ можуть бути зацікавлені більше в утриманні об'єктів соціальної сфери (оскільки вони користуються ними), ніж у підвищенні дивідендів. Хоча продаж і передання органам місцевого самоврядування об'єктів соціального, культурного і побутового призначення триває, але багато ВАТ продовжують фінансувати за рахунок чистого прибутку витрати на утримання житлових будинків, гуртожитків, баз відпочинку та інших об'єктів.
В Україні чимало AT якщо й виплачує дивіденди, то їх ставка значно менша від банківського відсотка. На сплату дивідендів AT переважно виділяють 1-5 % чистого прибутку, а часто взагалі не нараховують дивідендів. Такий підхід до дивідендної політики підсилюється відсутністю повноцінного фондового ринку, який, з одного боку, є джерелом залучення додаткового капіталу для корпорацій, а з іншого — через зміни ринкової ціни акцій змушує менеджерів корпорацій поважно ставитися до акціонерів, виділяти їм "справедливу" частку прибутку AT.
Список використаної літератури
1. Сахарова О. Зловживання в акціонерних товариствах: спроби класифікації // Економіка, фінанси, право. — 1999. — № 7. — С. 34-36.
2. Терещенко О. О. Фінансові джерела санації підприємств // Фінанси України. — 1999. — № 9. — С 52-63.
3. Третяк О. І. Конвертовані облігації та невикористані можливості // Фінанси України. — 1999. — № 6. — С. 42–46.
4. Тюрина А. В. Инвестиции в инновации: мировой опыт и российские ре-алии // Финансы и кредит. — 2000. — № 6. — С. 15.
5. Тюрина А. В. Инновационное инвестирование: пути развития // Финан-сы и кредит. — 2000. — № 3. — С. 30–36.
6. У пошуках кращого директора: корпоративне управління в перехідній та ринковій економіках: Пер. з англ. — К.: Основи, 1996.
7. Фінансова звітність за національними положеннями (стандартами) бух-галтерського обліку: Практ. посіб. — Донецьк: ООО “Баланс-Клуб”, 2000.
8. Хелферт Э. Техника финансового анализа: Пер. с англ. — М.: Аудит, ЮНИТИ, 1996.
9. Шкильняк М. М. Эффективное управление акционерными общества-ми — один из путей их экономического роста // Про приватизацію: Держ. інформ. бюл. — 1999. — № 12. — С. 58–61.
10. Roll R. A critique of the asset pricing theory’s test // J. Financ. Econ. — N 3. — P. 129–176.
Завантажити реферат