Сторінка
2

Стратегічні напрямки розвитку і об'єкти планування

Популярність вертикальної інтеграції так само знизилась, особливо це стосується регресивної (у напрямку джерел сировини і комплектуючих) інтеграції. Дедалі більше компаній продають виробництва з виготовлення деталей, напівфабрикатів і зосереджуються на ключових напрямках бізнесу. Наприклад, "General Motors", одна з найбільш вертикально інтегрованих компаній у світі, продала свою дочірню компанію "Delphi" (один з найбільших світових виробників частин до двигунів).

Разом з тим "прогресивна" (орієнтована на кінцевого споживача) інтеграція в багатьох галузях, як і раніше, залишається перспективною. Очікується, що розвиток електронної комерції та зростання обсягів реалізації через Internet сприятимуть розвитку цього напрямку і зменшенню ланок у збутовому ланцюжку.

Безсумнівно, на сучасному етапі західні компанії віддають перевагу стратегії глобалізації, тобто просуванню за кордон, завоювання ринків нових ринкових країн і країн, що розвиваються.

В основу стратегії глобалізації можуть бути покладені такі базові напрямки розвитку компанії, як розширення ринку, горизонтальна і вертикальна інтеграція, створення спільних підприємств, диверсифікація. Найбільшого успіху у глобалізації досягають компанії, що вдало поєднують стандартизацію (це дає змогу зекономити на масштабах) з урахуванням місцевих особливостей. Найбільш вдалий приклад — діяльність у цьому напрямку компанії "Мс. Donalds", яка в усьому світі має одну торговельну марку, основне меню, стандарти якості й методи роботи. Проте в різних країнах до стандартного меню можуть додаватись місцеві страви; наприклад, пиво у Франції, спагеті на Філіппінах.

Періодично компанії переглядають навіть ефективні стратегії, оскільки зміни умов і обставин потребують вчасної зміни шляхів розвитку.

Кожна стратегія пов'язана з певними капіталовкладеннями, тому ключовим показником для довгострокового планування є обсяг капіталовкладень. Підбираючи інвестиційні проекти, що відповідають вибраній стратегії, менеджери враховують, скільки фінансових ресурсів вони можуть залучити. Нестача фінансових ресурсів може спричинитися до обмеження бюджету капіталовкладень, а це, в свою чергу, до перегляду інвестиційної програми. Можна виходити і з ліміту капіталовкладень, одразу формуючи інвестиційну програму в його межах. Компанії часто встановлюють абсолютний ліміт свого бюджету капіталовкладень (тобто нормують їх).

Довгострокове фінансове планування має вирішувати взаємопов'язані питання: бюджету капіталовкладень, структури капіталу і дивідендної політики. Довгострокове фінансове планування пов'язує також інвестиційну політику корпорації як комплекс заходів щодо реалізації вибраної стратегії розвитку з фінансовою політикою як системою залучення і ефективного використання фінансових ресурсів.

Планування довгострокових капіталовкладень полягає в розробці бюджету довгострокових капіталовкладень компанії як зведеного плану капіталовкладень її підрозділів (підприємств, філій або інших структурних одиниць). Взагалі це зведена перспективна інвестиційна програма, в яку входять можливі для реалізації проекти із додатним значенням NPV. В процесі складання зведеної інвестиційної програми забезпечуються:

• узгодженість окремих проектів за термінами, виконавцями, обсягами витрат;

• прийняття спільних рішень про доцільність ресурсної взаємодії учасників структурних підрозділів корпорації, а також концентрація їх фінансових ресурсів на першочергових проектах;

• узгодження потреб у ресурсах з власними інвестиційними можливостями (внутрішніми джерелами), а також оцінка можливості залучення зовнішніх джерел фінансування;

• формування інвестиційного портфеля, що складається з реальних і фінансових інвестицій;

• розрахунок інтегральних показників очікуваної ефективності інвестицій;

• визначення переліку організаційно-управлінських заходів з реалізації проектів.

На практиці при реалізації інвестиційних програм виникають складності, які неможливо передбачити під час планування, наприклад змінюються умови, з'являються нові, привабливіші інвестиційні проекти, тоді як заплановані можуть втратити привабливість внаслідок різних часових лагів; втілення проектів в життя може бути відкладене або навіть скасоване через зміну обставин.

Основні об'єкти довгострокового фінансового планування — обсяг капіталовкладень і потреба у фінансових ресурсах. Для розробки перспективних фінансових планів керівництво корпорації має визначити кілька принципових напрямків фінансової політики на плановий період, а саме:

• скільки коштів буде інвестовано в нові активи. Ця цифра випливає з інвестиційних можливостей фірми і є результатом прийнятих рішень щодо бюджету капіталовкладень;

• який рівень фінансового важеля фірма вирішила підтримувати. Цим визначатиметься сума позик для фінансування інвестицій у реальні активи, тобто це політика фірми щодо структури капіталу;

• яку дивідендну політику здійснюватиме фірма у плановому періоді. Цим визначатиметься сума коштів для виплати акціонерам і сума нерозподіленого прибутку;

• який рівень ліквідності збирається підтримувати фірма. Цим визначатиметься розмір чистого оборотного капіталу (розмір власних обігових коштів), тобто це політика щодо фінансування обігових коштів.