Сторінка
3

Формування і розвиток корпоративних відносин в Україні

• підкуп державних чиновників з метою заарештувати на певний термін рахунки AT (такі ситуації широко висвітлюються засобами масової інформації і так само призводять до "необхідного" падіння курсу акцій).

Отже, в Україні існує багато різноманітних способів незаконного отримання коштів (або акцій) зацікавленими особами керівництва AT. Тому вдосконалення вітчизняної системи корпоративного управління має сприяти обмеженню можливостей "акціонерних зловживань".

Ураховуючи досвід побудови системи корпоративного управління у США, Німеччині та інших розвинених країнах, а також внутрішні особливості розвитку акціонерної форми господарювання в Україні, доходимо певних висновків.

Зовнішні механізми контролю за діяльністю корпорацій в Україні недосконалі, що потребує багато часу на їх розвиток. Недостатньо розвинений вторинний фондовий ринок ускладнює застосування акціонерами такого засобу впливу на керівництво корпорацій, як продаж акцій. Загроза поглинання або банкрутства, що призводить до втрати менеджерами постів, які вони обіймають, так само ще не стала дієвим засобом тиску на керівників підприємств. Нині, по суті, єдиним реальним механізмом, що здатний стимулювати менеджерів діяти в інтересах власників капіталу, є прямий контроль акціонерів на основі використання права голосу на зборах і представництва у правлінні AT. Отже, ефективність корпоративного управління потрібно підвищувати шляхом застосування внутрішніх механізмів контролю. В Україні прямий контроль акціонерів має посилюватися передусім на основі концентрації власності, за рахунок зменшення загальної кількості акціонерів, але збільшення кількості домінуючих акціонерів — власників великих пакетів акцій. Наявність останніх або групи акціонерів зі схожими інтересами слід вважати необхідною (але не достатньою) умовою ефективного контролю за діяльністю менеджерів у сучасних умовах.

По-перше, потрібно здійснити концентрацію пакетів акцій, оскільки акціонерний капітал в Україні значно розпорошений. Так, у 1999 р. налічувалося понад 35 млн акціонерів (при загальній кількості AT 35 тис), що пов'язано з приватизацією, перетворенням великих і середніх державних підприємств на ВАТ. Відомі лише окремі приклади ефективного корпоративного управління в разі розпорошеної структури акціонерного капіталу (найяскравішим прикладом є американська економіка, але там відсутність контролю з боку дрібних інвесторів компенсується надзвичайно розвиненим фондовим ринком і ефективно діючим механізмом ворожих поглинань).

По-друге, контроль за діями менеджменту пов'язаний із значними витратами (наприклад, витрати на збирання необхідної інформації). У разі значної розпорошеності акціонерного капіталу ймовірна ситуація, коли жодний з акціонерів не зацікавлений

у контролі, оскільки за всі пов'язані з контролем витрати він матиме лише частину вигод пропорційно до своєї частки в акціонерному капіталі.

По-третє, причиною, що зумовлює необхідність концентрації власності, є слабкий захист прав власника, насамперед через судову систему. За наявності в акціонера контрольного пакета акцій формальне волевиявлення власника часто є достатнім для прийняття судом рішення. Світовий досвід свідчить, що ступінь юридичного захисту прав інвесторів і рівень концентрації власності перебувають в обернено пропорційній залежності — концентрація власності здатна хоча б частково компенсувати недоліки правової системи.

Втім, концентрація власності може, у свою чергу, негативно позначитись на результатах діяльності підприємства. Ідеться про так звані приватні вигоди контролю. Використовуючи своє домінуюче становище, акціонер, який має великий пакет акцій, може через органи управління провести рішення, що забезпечать йому додаткові доходи і привілеї. На відміну від особистих вигод менеджерів від контролю, що мають неправову природу, отримання приватних вигод від контролю домінуючими власниками не є протизаконним, хоча це й обмежує інтереси акціонерів, що мають невелику частку. Отримання приватних вигод від контролю часто безпосередньо стосується грошових потоків фірми.

Проте приватні вигоди можуть бути і нефінансовими, наприклад пов'язаними з престижем, політичним впливом або синергічними ефектами, що виникають завдяки тісним зв'язкам між підприємствами. Одержання приватних вигод від контролю не суперечить необхідності контролю за якістю менеджменту. Великі акціонери можуть одночасно намагатися вдосконалити менеджмент фірми і отримати приватні вигоди від контролю.

З'ясуємо, яких осіб можна зарахувати до категорії домінуючих акціонерів, або великих акціонерів і стратегічних інвесторів, здатних впливати на політику AT. Оскільки права і можливості акціонера контролювати діяльність AT залежать від його частки у статутному фонді (що більше акцій, то більше прав), то домінуючими акціонерами можна вважати осіб, які тримають певний вид контрольного пакета акцій. Загалом контрольний пакет — це кількість акцій, що дає змогу забезпечити контроль за діяльністю товариства, але якою мірою істотним буде цей контроль, залежить від виду контрольного

пакета акцій. Поняття контрольного пакета акцій законодавством не визначається.

Вважається, що гарантований контроль забезпечується пакетом акцій понад 50 % акціонерного капіталу. Такий пакет дає право вирішального голосу з усіх основних питань діяльності ВАТ. А коли на зборах присутні не всі акціонери, головний акціонер може контролювати й ті питання, які потребують узгодженості кваліфікованої більшості. Світовий досвід засвідчує, що контрольний пакет може бути значно менший від 50 %, особливо коли компанія велика, а її капітал "розпорошено" серед великої кількості акціонерів; відомі випадки, коли контрольний пакет становив лише кілька процентів статутного капіталу.