Сторінка
4
У товариствах з обмеженою відповідальністю формується не складаний, а статутний капітал. Він розділений на частки, визначені установчими документами. Учасники товариства не відповідають за його зобов’язання і несуть ризик збитків у межах вартості їхніх внесків. Учасники товариства, які повністю не внесли своїх внесків, несуть солідарну відповідальність за зобов’язання товариства в межах вартості неоплаченої частини внеску кожного з учасників.
Товариство не відповідає за зобов’язання своїх учасників. Товариство з обмеженою відповідальністю не може мати єдиним учасником інше господарське товариство з однієї особи.
Установчими документами товариства з обмеженою відповідальністю є:
· установча угода, підписана всіма учасниками;
· затверджений ними статут.
Якщо товариство засновується одним учасником, то його установчим документом буде лише статут.
Товариством з додатковою відповідальністю визнається товариство, статутний фонд якого поділений на частки визначених установчими документами розмірів. Учасники такого товариства відповідають за його боргами своїми внесками до статутного фонду, а при недостатності цих сум - додатково належним їм майном в однаковому для всіх учасників кратному розмірі до внеска кожного учасника.
Граничний розмір відповідальності учасників передбачається в установчих документах.
Товариство з додатковою відповідальністю створюється одним чи декількома засновниками за аналогією товариства з обмеженою відповідальністю. Учасники такого товариства солідарно несуть субсидіарну відповідальність за його зобов’язання своїм майном в однаковому для всіх кратному розмірі до вартості їх внесків у статутному капіталі. При банкрутстві одного з учасників його відповідальність за зобов’язання товариства розподіляється між рештою учасників пропорційно їх внескам до статутного капіталу.
Фінансові відносини у товариствах з обмеженою та товариствах з додатковою відповідальністю виражені у взаємовідносинах між учасниками товариства при формуванні статутного та резервного капіталу, розподілу прибутку, відшкодуванні нанесених товариству збитків, взаємовідносинах членів товариства з кредиторами та державою (із заборгованості за податками та обов’язковими платежами).
3. Фінансова діяльність державних і казенних підприємств.
Організаційна форма і вид визначають суб'єкта, який має право присвоювати результати діяльності підприємства. З точки зору організаційної форми ст. 2 Закону України "Про підприємства в Україні" виділяє такі види підприємств: приватні, колективні, господарські товариства, підприємства, засновані на власності об'єднання громадян, комунальні, державні (в тому числі казенні).
Державне підприємство являє собою організаційно-правову форму підприємства, заснованого на державній власності. Визначення державне вказує, що дане підприємство має особливості правового становища порівняно з недержавними підприємствами. Ці особливості обумовлені способом відмежування функцій власника від функцій управління майном у державному підприємстві. Саме державне підприємство як майновий комплекс є об'єктом права державної власності. Підприємству як суб'єктові права це майно належить на праві повного господарського відання. Це право вужче, ніж право власності. Обсяг його залежить від цільового призначення відповідного майна. Державне підприємство володіє, користується і розпоряджається цим майном "на свій розсуд, вчиняючи щодо нього будь-які дії, які не суперечать чинному законодавству та статуту підприємства". Оскільки державне підприємство є суб'єктом права повного господарського відання майном, а не суб'єктом права власності, щодо державних підприємств діє спеціальна категорія - правовий режим майна державних підприємств (ст. 37 Закону України "Про власність"). Вона означає, що державні підприємства керуються спеціальними правилами заснування, утворення їх майна при заснуванні, визначення цілей і предмета діяльності (статути державних підприємств розробляються на підставі Типового статуту державного підприємства, затвердженого 22-28 квітня 1993 р. Мінекономіки, Мінпраці, Мінфіном та Фондом державного майна України), управління майном, розподілу прибутку тощо.
Державні підприємства як суб'єкти однієї форми власності (організаційної форми) поділяються на види: а) державні підприємства, засновані на державній власності; б) державні підприємства, засновані на республіканській (Автономної Республіки Крим) власності; в) казенні підприємства. Усі ці підприємства - державні юридичні особи.
Керівникам, заступникам керівників державних підприємств, установ і організацій, їх структурних підрозділів, а також посадовим особам державних органів, органів місцевого і регіонального самоврядування забороняється безпосередньо займатися підприємницькою діяльністю. Це не виключає їхнього права отримувати дивіденди від акцій, а також доходи від інших корпоративних страв.
Пряме втручання в господарську діяльність підприємств, що перебувають у загальнодержавній власності, міністерствам та іншим підвідомчим Кабінету Міністрів України органам державної виконавчої влади забороняється. Підприємствам загальнодержавної власності забороняється передавати безоплатно закріплене за ними майно іншим підприємствам, організаціям і установам, а також громадянам.
Особливим видом підприємства, заснованого на державній власності, є казенне підприємство. Майно, що є у державній власності і закріплене за казенним підприємством, належить йому не на праві повного господарського відання, а на праві оперативного управління. Здійснюючи право оперативного управління, казенне підприємство володіє і користується зазначеним майном. Розпоряджатися закріпленим за ним на праві оперативного управління державним майном, що належить до основних фондів підприємства, казенне підприємство може лише з дозволу органу, уповноваженого управляти відповідним державним майном. Особливості розпорядження іншим майном казенного підприємства визначаються у його статуті. Управління казенним підприємством здійснюють органи, уповноважені управляти відповідним державним майном. Органами управління казенними підприємствами є міністерства та інші центральні органи виконавчої влади.
Завантажити реферат