Сторінка
3

Еволюція і основні тенденції розвитку фондових ринків

В Україні облігації підприємств можуть бути випущені лише після реєстрації цього випуску в Державній комісії цінних паперів та фондового ринку. Якщо облігації пропонуються для відкритого продажу, емітент зобов'язаний подати до ДКЦПФР для реєстрації також інформацію про випуск таких облігацій. Реєстрація випуску облігацій та інформації про випуск облігацій здійснюється в порядку, визначеному Тимчасовим положенням про порядок реєстрації випуску акцій і облігацій підприємств та інформації про їх випуск, затвердженим наказом ДКЦПФР від 20 вересня 1996 року №210.

Облігації випускатися підприємствами усіх перед­бачених законодавством України форм власності: об'єднаннями підприємств, акціонерними та іншими товариствами.

Акціонерні товариства можуть випускати облігації на су­му, що становить не більше 25 відсотків від розміру статутного фонду і лише після оплати всіх випущених акцій. Таке обмежен­ня щодо випуску облігацій, встановлене Законом України "Про Цінні папери та фондову біржу" (ст.11), має певні недоліки, тому Що не передбачає інших емітентів облігацій підприємств.

Облігації можуть випускатися іменними і на пред'явника, процентними і безпроцентними (цільовими), що вільно обертаються або з обмеженим колом обігу.

Аналіз стану українського фондового ринку з позицій обігу на ньому облігацій дозволяє зробити висновок про те, що вітчизняні емітенти віддають перевагу емісіям акцій. Це пояс­нюється тим, що акція за своєю природою с менш ризиковим для емітента цінним папером, ніж облігація.

Емісія облігацій може здійснюватись практично всіма суб'єктами підприємницької діяльності, за винятком інвес­тиційних фондів та інвестиційних компаній, яким це заборонено (п. 17 Положення про інвестиційні фонди та компанії).

Ринок державних цінних паперів - важливий компонент фінансових ринків світу. У фінансовому світі цінні папери держави використовуються як еталон вільного від ризику доходу, як вічна альтернатива іншим вкладам капіталу. Формування ринку держав­них цінних паперів відбувається після виникнення ринку цінних па­перів корпорацій. Це особливо важливо для країн з перехідною економікою, уряди яких звикли вилучати значну частку доходів юридичних осіб і користуватися прямими кредитами центрального банку /для покриття видатків бюджету. Світова практика свідчить, що всі розвинені країни використовують випуск державних цінних паперів як неемісійне джерело для фінансування дефіциту бюджету.

Для кожної країни характерна своя специфіка в емісії та розповсюдженні державних цінних паперів, зумовлена особливо­стями історичного та економічного розвитку країни та ринку по­зичкових капіталів, повноваженнями різних рівнів державного управління.

У колишньому СРСР до кінця 80-х років в обігу знаходи­лися переважно облігації державних позик. Обіг акцій обмежу­ється головним чином, 20-ми роками. Перші радянські державні позики були випущені у натуральній формі (у 1992 р. хлібна, а у 1923 р. - хлібна, цукрова). Облігації цих позик продавалися за гроші, проте їх власникам надавалося право одержати під час оп­лати вартість облігацій натурою (зерном, цукром). Облігації гро­шових позик радянська держава почала випускати з 1922 року.

Облігації державних позик розміщувались як серед насе­лення, так і серед державних і кооперативних підприємств. З 1962року було припинено розміщення облігацій серед державних підприємств, а з 1946 року - серед колгоспів. З 1927 року Радянсь­ка держава почала регулярне розміщення облігацій із розстроч­кою сплати. Випуск таких облігацій було припинено лише у 1958 році, а за 1974 - 1990 рр. держава ці облігації викупила. З 1938 ро­ку в СРСР випускалися в обіг також облігації державних 3%-них внутрішніх виграшних позик, що вільно продавалися населенню за готівку та купувалися в установах Ощадного банку (раніше -в ощадних касах). У практиці розміщення облігацій державних позик у СРСР застосовувалися різні їх види: процентні, процент­но-виграшні, безпрограшні та виграшні.

Проблеми, пов'язані з виконанням зобов'язань за обліга­ціями колишнього СРСР щодо своїх громадян, які є їх власника­ми, повинна вирішувати Україна. Указом Президента України від 15 червня 1994 року № 306/94 "Про першочергові заходи що­до компенсації громадянам України втрат від знецінення цінних паперів і грошових заощаджень" передбачається викупити у на­селення облігації Державної цільової безпроцентної позики 1990 року. Викуп інших цінних паперів колишнього СРСР має проводитись поступово у міру вишукування відповідних коштів.

Емісійними цінними паперами визнаються цінні папери, що засвідчують однаковий обсяг прав їх власників у межах одного випуску цінних паперів по відношенню до особи, яка бере на себе вказані зобов’язання (емітента).

Цінні папери, не віднесені цим Законом до емісійних цінних паперів, можуть бути визнані такими Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку в установленому законодавством порядку та відповідно до умов, визначених цим Законом, якщо це не буде суперечити правовій природі зобов’язань за цими цінними паперами (групи платіжних та товаророзпорядчих цінних паперів), і спеціальним законам про ці групи та(або) види цінних паперів.

Випуск цінних паперів - сукупність певного виду емісійних цінних паперів одного емітента, однієї номінальної вартості, що забезпечують їх власникам однакові права незалежно від часу придбання і мають однакові умови розміщення на фондовому ринку відповідно законодавства України.

Емісія - установлена законодавством України сукупність та послідовність дій емітента щодо розміщення емісійних цінних паперів.

Розміщення цінних паперів - відчуження емісійних цінних паперів емітентом шляхом укладення цивільно-правових договорів із першими власниками.

Обіг цінних паперів – вчинення правочинів, у тому числі укладення та виконання цивільно-правових договорів, пов'язаних з переходом прав власності на цінні папери та прав за цінними паперами, за винятком договорів, що укладаються під час розміщення цінних паперів.

За видом емітента емісійні цінні папери поділяються на:

1) державні цінні папери - цінні папери, розміщені державою в особі уповноваженого законодавством органу державної виконавчої влади;