Сторінка
2

Організація грошових розрахунків підприємства

Різновидом поточних рахунків є карткові рахунки (картрахунки), які відкривають для обліку операцій за платіжними картками.

Відкриваючи рахунок, підприємство протягом трьох днів повідомляє про це податковий орган за місцем реєстрації під­приємства. Операції на рахунку здійснюються після того, як банк отримав повідомлення з податкового органу про взяття рахунку на облік. Про відкриття другого, третього і наступних поточних рахунків у національній валюті власник рахунку протягом трьох днів з дня його відкриття також повідомляє по­даткові органи.

Крім поточних, підприємства та їхні відокремлені підрозді­ли можуть відкривати вкладні (депозитні) та кредитні рахунки.

Вкладний (депозитний) рахунок призначений для розмі­щення тимчасово вільних коштів підприємства на депозити банку на встановлений термін (або без зазначення такого тер­міну) з нарахуванням відсотків відповідно до депозитної угоди.

Кредитний рахунок відкривають для обліку кредитів, на­даних підприємству установою банку шляхом оплати розра­хункових документів чи переказу коштів на поточний раху­нок позичальника відповідно до умов кредитної угоди.

Для здійснення грошових розрахунків у іноземній валюті підприємство може відкрити валютні рахунки. Для відкриття рахунку в іноземній валюті потрібно подати ті ж документи, що й для відкриття рахунків у національній валюті.

Підприємства самостійно обирають форми розрахунків, які відрізняються одна від одної особливостями фінансових відно­син, способами платежу та організацією документообігу.

2. Характеристика форм безготівкових розрахунків

Більшість розрахункових операцій підприємства здійсню­ють у безготівковій формі. Застосування безготівкової форми розрахунків дає змогу знизити витрати на транспортування і зберігання готівки та на її облік, зменшує тривалість прове­дення розрахунків, підвищує рівень контролю за цільовим ви­користанням грошових коштів.

Безготівкові розрахунки підприємства здійснюють з дотри­манням таких основних принципів:

— обов'язковість збереження підприємствами грошових коштів в установах банків;

— самостійність вибору підприємством установи банку;

— самостійність вибору підприємством виду та форми роз­рахунків;

— самостійність розпоряджання підприємства своїми кош­тами в межах чинного законодавства;

— здійснення грошових розрахунків у межах коштів на ра­хунках підприємства;

—максимальне наближення моменту грошових розрахун­ків до моменту реалізації продукції.

Організацію безготівкових розрахунків підприємств регу­лює Інструкція про безготівкові розрахунки в Україні в націо­нальній валюті, затверджена постановою Правління Національ­ного банку України від 21 січня 2004 року. Ця Інструкція вста­новлює правила використання платіжних інструментів на паперових носіях або в електронному варіанті під час здійснен­ня розрахункових операцій у формі:

— меморіального ордера;

— платіжного доручення;

— платіжної вимоги-доручення;

— платіжної вимоги;

— розрахункового чека — акредитива.

—Використання банківських платіжних карток та векселів як платіжних інструментів окремо регулюється законодавством України, у тому числі окремими нормативно-правовими акта­ми Національного банку України.

Меморіальний ордер — міжбанківський розрахунковий до­кумент, що його складає банк під час здійснення розрахунків для документального оформлення операцій щодо списання коштів із рахунку платника, операцій із виконання письмово­го доручення платника або розпорядження стягувача про спи­сання коштів із рахунку платника

Підприємства України найчастіше здійснюють безготівкові грошові розрахунки з використанням платіжних доручень. Платіжне доручення — це розрахунковий документ, що містить письмове доручення платника обслуговуючому банку про списання зі свого рахунку зазначеної в дорученні суми коштів та її перерахування на рахунок одержувача.

Платіжні доручення можна використовувати для оплати за відвантажену продукцію, виконані роботи чи надані послуги (як попередню оплату, так і для завершення розрахунків за актами взаємної заборгованості підприємства), для сплати по­датків тощо. Платіжне доручення виписує платник і передає його обслуговуючому банку не пізніше, ніж за 10 календарних днів від дати оформлення платіжного доручення. Банк прий­має доручення до виконання за наявності на рахунку платни­ки суми коштів, достатньої для оплати. Суму взятого до оплати платіжного доручення банк списує з рахунку платника і перераховує на рахунок одержувача. Якщо постачальник (одержу­вач коштів) не має відкритого в банку рахунку, підприємство може здійснити розрахунок гарантованими платіжними до­рученнями через підприємство зв'язку. Розрахунки гарантова­ними платіжними дорученнями застосовують для виплати за­робітної платні працівникам, які заготовляють сільськогоспо­дарську продукцію, для виплати пенсій тощо у місцевостях, де банківські установи відсутні. У цьому випадку платник виписує платіжне доручення, в якому вказує призначення платежу, додає до нього заповнені бланки грошових переказів та список одержувачів коштів.

Перевагою розрахунків платіжними дорученнями є просто­та і швидкість документообігу, економічність та універсальність (можливість застосування як за товарними, так і за нето­варними платежами).

Платіжна вимога-доручення — це комбінований доку­мент, який складається з двох частин: верхньої — вимоги одер­жувача коштів безпосередньо до платника сплатити вартість поставленої йому продукції (виконаних робіт, наданих послуг) і нижньої — доручення платника обслуговуючому банкові про списання певної суми коштів зі свого рахунку та перерахуван­ня її на рахунок одержувача. Під час розрахунків платіжними вимогами-дорученнями постачальник виписує (не менше, ніж у двох примірниках) розрахунковий документ з вимогою до платника оплатити вар­тість відвантажених товарів, виконаних робіт, наданих послуг на підставі надісланих йому (оминувши банк або через банк платника згідно з договірними умовами) розрахункових доку­ментів. Платник, отримавши платіжні документи, визначає можливість оплати платіжної вимоги-доручення, здає її до банку, котрий обслуговує його, для того, щоб акцептовану за платіжною вимогою-дорученням суму було перераховано з ра­хунку платника на рахунок постачальника. Термін, протягом якого платник має подати до свого банку акцептовані платіжні вимоги-доручення, визначається сторонами в угоді, проте не має перевищувати 20 днів. Платник може повністю або част­ково відмовитися від акцепту платіжної вимоги-доручення, про що він повідомляє безпосередньо постачальника за передбаче­ним у договорі порядком у зазначені у ньому терміни. Банк приймає до оплати вимогу-доручення в сумі, яка не перевищує наявну на рахунку платника. Платник може відмовитися від акцептування платіжної вимоги-доручення, якщо поставлені товари не відповідають умовам договору, відвантажені достроково або не за адресою тощо. Застосування цієї форми грошо­вих розрахунків прискорює оформлення розрахункових доку­ментів, сприяє зміцненню договірних стосунків між діловими партнерами, оскільки платіж здійснюється тільки за згоди платника Розрахунки платіжними вимогами — форма безготівкових розрахунків, при якій одержувач коштів подає на інкасо в банк, котрий його обслуговує, розрахунковий документ, що містить вимогу до платника про сплату певної суми через банк. Вона має дві особливості. Перша полягає в тому, що ці розрахунки можна розпочинати лише після відвантаження (відпускання) продукції, виконання робіт або надання послуг; друга — в тому, що оплата платіжної вимоги здійснюється за згодою (акцеп­том) платника. Унаслідок цього розрахунки платіжними ви­могами називають також акцептною формою розрахунків. Оплату платіжних вимог без акцепту використовують тільки в розрахунках за окремі види послуг, які надають згідно з та­рифами на підставі показів лічильників чи інших фіксованих платежів. Для акцептування платіжної вимоги платникові надається певний термін, що залежить від виду акцепту. Роз­різняють такі види акцепту: попередній і подальший. За попе­реднього акцепту оплата платіжної вимоги може бути здійснена тільки після попередньої згоди платника. За подальшого ак­цепту банк негайно після отримання платіжної вимоги знімає гроші з рахунку платника, який після оплати має право ак­цептувати платіжну вимогу або відмовитися від акцепту про­тягом певного часу. У випадку відмови від акцепту банк від­шкодовує кошти платникові. У сучасній системі безготівкових розрахунків використання розрахунків платіжними вимогами обмежено. Грошові розрахунки підприємства можуть також здійснювати із застосуванням чеків. У грошових операціях підприємств використовують два види чеків: грошові та розра­хункові.