Сторінка
3

Організація грошових розрахунків підприємства

Грошовий чек — це грошовий документ установленої форми, що містить беззаперечну вказівку власника поточного рахун­ку (чекодавця) банкові сплатити зазначену в чеку суму конкрет­ній особі чи пред'явникові чека. Основне призначення грошо­вого чека — бути інструментом отримання готівкових коштів із поточного рахунку підприємства.

Розрахунковий чек — це документ стандартної форми з до­рученням чекодавця (платника) своєму банкові (банкові-емітенту) перерахувати кошти з рахунку чекодавця на рахунок пред'явника чека (отримувача коштів). Розрахункові чеки ви­користовують для здійснення безготівкових розрахунків під­приємства та фізичні особи. Розрахунковий чек заповнює плат­ник і передає його отримувачеві платежу в момент здійснення господарської операції купівлі-продажу. Отримувач платежу (пред'явник чека) подає чек у свій банк до оплати. Банк видає чеки клієнтові у формі чекових книжок по 10, 20 та 25 арку­шів. Термін чинності чекової книжки — один рік. Гарантова­на оплата чеків забезпечується депонуванням коштів на окре­мому балансовому рахунку. Оплата чеками прискорює здій­снення та значно спрощує техніку проведення розрахункових операцій, скорочує їх трудомісткість. Однак, через необхідність спеціального депонування коштів за такої форми розрахунків частина їх на певний час вилучається з грошового обороту підприємства.

Акредитивна форма розрахунків між покупцями та поста­чальниками передбачає використання акредитивів. Акреди­тив — це розрахунковий документ, за яким одна кредитна уста­нова (банк) доручає іншій здійснити за рахунок спеціально задепонованих (заброньованих) для цього коштів оплату товар­но-транспортних документів за відвантажені товари чи надані послуги або виплатити пред'явникові акредитива певну суму коштів. За своєю суттю акредитив є договором, відокремленим від договору купівлі-продажу або іншого контракту, на якому він може базуватися. Тобто акредитив — це договір, що містить зобов'язання банку-емітента, за яким цей банк за дорученням клієнта (заявника акредитива) або від свого імені на підставі документів, які відповідають умовам акредитива, зобов'язаний виконати платіж на користь бенефіціара (особи, якій призна­чено платіж) або доручає іншому (виконуючому) банку здійсни­ти цей платіж.

Суть вексельної форми розрахунків полягає в тому, що розрахунки між постачальником (отримувачем коштів) і по­купцем (платником) здійснюються з відтермінуванням платежу (до 90 днів), і оформляються векселем. Вексель — це цінний папір, що засвідчує безумовне грошове зобов'язання боржни­ка (векселедавця) сплатити у певний термін зазначену суму грошей власникові векселя (векселетримачеві). Розрізняють вексель простий і переказний.

Простий вексель містить просту і нічим не обумовлену обіцянку векселедавця сплатити власникові векселя після вказа­ного терміну певну суму. Переказний вексель (тратта) містить письмовий наказ векселетримача (трасанта), адресований платникові (трасатові), сплатити третій особі (ремітентові) певну суму грошей у певний термін. Трасат стає боржником за векселем тільки після того, як акцептує вексель, тобто дасть згоду на його оплату, підписавши його. Акцептант переказного векселя, як і векселедавець простого векселя, є основним вексельним боржником і несе відповідальність за оплату век­селя у визначений у ньому термін. Вексельні зобов'язання платника, векселедавця та індосан­та можуть бути додатково гарантовані за допомогою авалю вексельного гарантування.

Предметом вексельних розрахунків можуть бути тільки гроші. Дозволяється виставляти вексель як у національній, так і в іноземних валютах. Можливість та умови виставлення й оп­лати векселя в іноземній валюті визначають норми національ­ного валютного законодавства. Оформляють векселі на спеці­альних банківських бланках.

Для здійснення розрахунків застосовують векселі, які відрізняються порядком оплати, емітентом, наявністю заста­ви, місцем платежу тощо. Векселі класифікують за такими основними ознаками:

1) за емітентом векселі поділяють на:

— казначейські — один із видів державних цінних паперів, які випускаються з метою покриття видатків державного бюд­жету і можуть застосовуватись для здійснення розрахунків, за­рахування сплати податків до державного бюджету, як застава для забезпечення інших платежів та кредитів. Емітує та пога­шає казначейські (скарбничі) векселі центральний банк за до­рученням державної скарбниці (казначейства) чи Міністерства фінансів;

У сучасних умовах зростає обсяг грошових розрахунків фі­зичних і юридичних осіб із використанням пластикових карток, їх використовують для розрахунків за товари (роботи, послуги), а також для отримання готівки. Банківські картки класифікують за їх власниками, за схемою використання тощо. За власниками картки бувають приватними та корпоратив­ними. Власниками приватних платіжних карток є фізичні особи, яким відкривають окремий картковий рахунок, на яко­му акумулюють кошти власника картки. На одну і ту саму особу може бути відкрито необмежену кількість карткових рахунків. Корпоративні картки — це платіжні картки, які дають можливість їх власникам здійснювати платіжні операції за рахунок коштів, що їх акумулюють на картковому рахунку юридичної особи.

За схемою використання картки поділяють на дебетові і кредитові. Дебетові платіжні картки дають змогу викори­стовувати лише ту суму коштів, яка зберігається на картково­му рахунку. При використанні кредитних платіжних карток можна користуватися коштами банку (у певних межах і за певний відсоток) згідно з угодою.

Ще одним видом банківських платіжних карток є зарплатні картки, які використовують для виплати заробітної платні.

При використанні платіжних карток платники не потребу­ють значних сум готівки, що забезпечує збереження коштів. На залишок коштів, які зберігаються на картковому рахунку в банку, нараховують відсотки.

Національний банк України веде роботу зі створення необ­хідної інфраструктури для обслуговування в Україні грошо­вих розрахунків з використанням платіжних карток як націо­нальних емітентів.