Сторінка
2
Перелік видів іноземних інвестицій, що надається в законодавчих актах і міжнародних договорах, є приблизним, а не вичерпним, оскільки поняття інвестицій охоплює всі види майнових цінностей, які іноземний інвестор вкладає на території приймаючої сторони.
Залежно від ступеня контролю над зарубіжними компаніями інвестиції поділяються на прямі та портфельні.
Прямі інвестиції – основна форма експорту приватного капіталу, що забезпечує встановлення ефективного контролю і надає право безпосереднього розпорядження закордонною компанією.
Прямі інвестиції поділяються на дві групи:
- трансконентальні капітальні вкладення, зумовлені кращими умовами ринку. Витрати відіграють незначну роль , основне знаходження на ринку. Витрати виробництва є вирішальними для визначення країни даного континенту, в якій необхідно створювати нові виробничі потужності;
- транснаціональні вкладення – прямі вкладення, часто в сусідній країні.
Портфельні інвестиції – капітальні вкладення, частка яких у капіталі нижче межі, визначеної для прямих інвестицій. Вони не забезпечують контролю за закордонними компаніями, обмежуючи прерогативи інвестора отриманням частки прибутку.
Іноземні інвестиції класифікуються:
I.За інституціальною природою:
- приватні;
- державні;
- міждержавних організацій;
- недержавних організацій;
- змішані.
II. За метою інвестування:
- досягнення фінансової мети;
- досягнення підприємницької мети;
- досягнення іншої мети.
III. За формою оформлення:
- явні інвестиції ( юридично правельно оформлені проводки капіталу);
- приховані інвестиції (оформлені у виді інвестицій перетоку капіталу);
- "чорні інвестиції" ( кошти, отримані незаконним шляхом, походження яких не прослідковується);
IY. За характеристиками потоків капіталу:
1. Геополітична спрямованість:
- країни, що розвиваються - країни, що розвиваються;
- розвинені країни – країни, що розвиваються;
- розвинені країни – розвинені країни;
- інтернаціональні.
2. Ступінь повернення:
- що повертаються;
- ризикові;
- що не повертаються.
3. За ступенем первинності:
- первинні;
- реінвестиційні.
4. За величиною:
- дрібні;
- середні;
- великі;
- дуже великі.
Y. За характеристиками приймаючої сторони:
1. За режимами приймаючої сторони:
- обмежений режим;
- національний режим;
- пільговий режим;
- режим примусу.
2. За характером використання інвестиційних капіталів:
- інвестиції, що "проїдаються";
- амортизаційні та сировинні інвестиції;
- екстенсивні інвестиції;
- інноваційні інвестиції.
3. За формами здійснення інвестицій:
- адресна технічна допомога;
- програма навчання спеціалістів та інформаційної підтримки бізнесу;
- кредити та позики;
- концесії;
- іноземні підприємства на території приймаючої сторони;
- спільні підприємства;
- вільні економічні зони.
3. Правове регулювання інвестиційної діяльності.
Основна роль у зміні ситуації, що склалася з інвестиційним кліматом України, належить державній політиці стосовно іноземних інвестицій.
Під інвестиційною політикою розуміють сукупність державних підходів і рішень, які визначають напрями використання капітальних вкладень у сферах і галузях економіки; мобілізацію засобів підприємств та створення сприятливого клімату для іноземних інвесторів з допомогою введення податкових та інших пільг; інституціональну визначеність в управлінні процесом залучення, планування та реалізації інвестицій і дебюрократизації діяльності відповідних організаційних структур.
Уявлення про законодавчу базу України в галузі регулювання іноземних інвестицій дає наступний перелік:
- Закон України "Про іноземні інвестиції" від 13.03.92 N 2198-XXI;
- Декрет Кабінету Міністрів "Про режим іноземного інвестування" від 20.05.93 N 55-93;
- Закон України "Про режим іноземного інвестування" від 19.03.96 N 93-96 BP;
- Указ Президента України "Про деякі питання іноземного інвестування" від 07.07.98 N 748/98;
- Постанова Верховної Ради України "Про внесення зміни до Постанови Верховної Ради України", "Про порядок введення в дію Закону України", "Про режим іноземного інвестування" від 06.07.99 N 823-XIY;
- Указ Президента України "Про угоди про розподіл продукцції" від 25.05.99 N 567/99.
На інвестиційний клімат України значний вплив має Закон "Про розподіл продукції", який регулює відносини, що виникають у процесі укладення, виконання та припинення дії угод про розподіл продукції. Він визначає такі умови та пільги для інвестора:
- угоду про розподіл продукції укладають з переможцем конкурсу, проведеного відповідно порядку, визначеного в законі, що створює рівні стартові умови для потенційних інвесторів;
- держава гарантує, що до прав і обов’язків сторін, визначених в угоді про розподіл продукції, протягом терміну її дії застосовуватиметься законодавство, чинне на момент її укладення. Це положення суттєво знижує ризик для інвестора;
- на інвестора не поширюється дія нормативно-правових документів органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування;
- стягнення коштів з банківських рахунків, які відкрив інвестор на території України для обслуговування діяльності, не можна здійснювати в безакцептному порядку.
Важливим став і Закон України "Про концесії" від 16.07.99, який визначив поняття концесії. За Законом, концесією є надання суб’єкту підприємницької діяльності права на створення та управління об’єкта концесії. У Законі подано перелік сфер господарської діяльності, де працюють державні підприємства, які можна надавати в концесію.
В останні роки політика щодо іноземних інвестицій носила суперечливий, подвійний характер. З одної сторони, іноземні інвестори були допущені, хоча і з деякими обмеженнями, у заборонений для них раніше страховий та банківський бізнес, до участі в процесі приватизації. А з іншої сторони – інвестиційна діяльність за участю іноземного капіталу все більше переводиться на національний режим.
Основним недоліком проведених перетворень була практично щомісячна зміна умов функціонування іноземного капіталу. Це не сприяло притоку іноземних інвестицій.
У зв’язку з цим завдання приймаючої сторони, якщо вона серйозно і надовго зацікавлена в іноземних інвестиціях, полягає в створенні стабільного для ділової активності і зрозумілого для вкладника капіталу інвестиційного режиму. У таких умовах вони або вимагають більш високих прибутків в якості компенсації за ризик, або втримуються від капіталовкладень, або обирають мінімально ризиковану стратегію.