Сторінка
5
2) прибуток від продажу майна включає прибуток від продажу основних фондів, нематеріальних активів, цінних паперів. Його розраховують як різницю між ціною продажу та балансовою (залишковою) вартістю об’єкта, який продається з урахуванням витрат на продаж-демонтаж, транспортування, оплата агентських служб.
Пін = Цпр – Ц прид
Цпр – ціна продажу;
Цприд – ціна придбання.
3) прибуток від позареалізаційних операцій – це прибуток від пайової участі у спільних підприємствах, здаванням майна в оренду, дивіденди на цінні папери, дохід від володіння борговими зобов’язаннями, надходження від економічних санкцій і обчислюється як різниця між доходами, отриманими внаслідок виконання цих операцій і витратами на їх виконання.
Ппр = Д – Sп.р.
Д – дохід;
Sп.р. – витрати на виконання.
Отже, загальний прибуток підприємства
Пб = Пр + Ппр + Пін
Пр - прибуток від реалізації продукції;
Ппр – прибуток від позареалізаційних операцій;
Пін – прибуток від іншої реалізації.
Схема формування прибутку
Обчислення величини загального прибутку має важливе значення для аналізу та господарської діяльності, тому що прибуток є об’єкт оподаткування.
Згідно із Законом України “Про оподаткування прибутку” оподаткований прибуток обчислюється по формулі:
По = Дв – (Вв +АВ)
Дв – валовий дохід;
Вв – валові витрати;
Ав – сума амортизаційних відрахувань.
4. У фінансовій політиці підприємства важливе місце займає розподіл і використання одержуваного прибутку як основного джерела фінансування інвестиційних потреб і задоволення економічних інтересів власників.
Типова схема використання прибутку
Із загального прибутку сплачується податок (30%) згідно чинного законодавства. Прибуток, що залишається після оподаткування – чистий прибуток та використовується згідно зі статутом підприємства і ділиться на 2 частини:
1) прибуток, що спрямовується за межі підприємства у вигляді виплат власникам підприємства, персоналу, як заохочувальний засіб, на соціальну підтримку, благодійність;
2) прибуток, що залишається в розпорядженні підприємства і є фінансовим джерелом його розвитку і спрямовується на розвиток виробництва та інвестиційну діяльність та резервний фонд на компенсацію непередбачених відхилень.
Для акціонерних товариств характерним є виплата дивідендів членам акціонерного товариства.
Спрямування достатньої суми прибутку на виплату дивідендів і високий рівень збільшує попит на акції. Водночас обмежується джерело власного інвестування, а низький рівень дивідендів призводить до протилежних наслідків. Тому акціонерне товариство повинно вибирати таку дивідендну політику, яка б відповідала конкретним умовам діяльності підприємства.
Варіанти дивідендної політики:
1) виплата дивідендів зі щорічним зростанням;
2) виплата постійного рівня дивідендів протягом кількох років;
3) спрямування на дивіденди встановленої частки чистого прибутку;
4) виплата дивідендів із прибутку після фінансування інвестиційних потреб;
5) виплата дивідендів не грошима, а додатковим випуском акцій.
Кожний із варіантів має свої переваги і недоліки і використовується з врахуванням специфіки фінансового стану підприємства.
Величина дивіденду у відсотках визначається за формулою:
Пд. – частина прибутку, що спрямовують на виплату дивідендів
Кст – статутний капітал.
Абсолютна сума дивідендів у розрахунку на одну акцію становить:
Na – кількість акцій, що формує величину статутного капіталу.
Досвід свідчить, що оптимальним вважають частину Пд. у чистому прибутку в межах 30-70%. Якщо Пд.<30%, то виплати вважаються заниженими, а коли Пд.>70%, то виплати завищені.
Забезпечення певних темпів розвитку і підвищення ефективності виробництва можливе за умови інтенсифікації відтворення та кращого використання діючих основних фондів і виробничих потужностей підприємств. Ці процеси, з одного боку, сприяють постійному підтриманню належного технічного рівня кожного підприємства, а з іншого, — дозволяють збільшувати обсяг виробництва продукції без додаткових інвестиційних ресурсів, знижувати собівартість виробів за рахунок скорочення питомої амортизації та витрат на обслуговування виробництва і його управління, підвищувати фондовіддачу і прибутковість.
Система показників, яка всебічно може характеризувати ефективність основних фондів, охоплює два їх блоки: перший — показники ефективності відтворення окремих видів і всієї сукупності засобів праці; другий — показники рівня використання в цілому і окремих видів основних фондів.
Необхідність виокремлення у самостійну групу показників відтворення засобів праці, які характеризують процес їх руху, технічний стан та структуру, обумовлена тим, що відтворювальні процеси істотно і безпосередньо впливають на ступінь ефективності використання застосовуваних у виробництві машин, устаткування та інших знарядь праці.
Існуюча система показників ефективності відтворення основних фондів вимагає удосконалення з огляду методики обчислення деяких з них та повноти охоплення окремих сторін відтворення засобів праці. Зокрема коефіцієнт оновлення визначається відношенням абсолютної суми введення основних фондів до їх наявності на кінець року, а коефіцієнт вибуття — відношення обсягу вибуття основних фондів до їх наявності на початок року, що унеможливлює зіставлення цих відносин показників. і ому визнання коефіцієнтів відтворення основних фондів за середньорічною їх вартістю слід вважати методологічно більш правильним.
Необхідно також розрізняти дві форми оновлення основних фондів — екстенсивну та інтенсивну. Екстенсивне оновлення характеризує темпи збільшення обсягу експлуатованих основних фондів. Інтенсивне оновлення передбачає заміну діючих основних фондів новими, більш ефективними. Проте процес виведення з експлуатації застарілих та спрацьованих основних фондів не можна ототожнювати з інтенсивним оновленням діючих засобів праці.
Інші реферати на тему «Фінанси»:
Фінансовий механізм та його роль в реалізації фінансової політики .Державні доходи, методи їх мобілізації. Законодавчі аспекти страхової діяльності в Україні
Фінансовий облік розрахунків з бюджетом
Сучасна практика податкового стимулювання інвестиційної активності в індустріально розвинених країнах
Державна податкова адміністрація — головний контролер виконання бюджетів по доходах
Міжнародні економічні організації як суб'єкти міжнародних фінансів