Сторінка
5

Виробничий процес. Прибутковість і дохідність, ефективність використання фінансових ресурсів

2) прибуток від продажу майна включає прибуток від продажу основних фондів, нематеріальних активів, цінних паперів. Його розраховують як різницю між ціною продажу та балансовою (залишковою) вартістю об’єкта, який продається з урахуванням витрат на продаж-демонтаж, транспортування, оплата агентських служб.

Пін = Цпр – Ц прид

Цпр – ціна продажу;

Цприд – ціна придбання.

3) прибуток від позареалізаційних операцій – це прибуток від пайової участі у спільних підприємствах, здаванням майна в оренду, дивіденди на цінні папери, дохід від володіння борговими зобов’язаннями, надходження від економічних санкцій і обчислюється як різниця між доходами, отриманими внаслідок виконання цих операцій і витратами на їх виконання.

Ппр = Д – Sп.р.

Д – дохід;

Sп.р. – витрати на виконання.

Отже, загальний прибуток підприємства

Пб = Пр + Ппр + Пін

Пр - прибуток від реалізації продукції;

Ппр – прибуток від позареалізаційних операцій;

Пін – прибуток від іншої реалізації.

Схема формування прибутку

Обчислення величини загального прибутку має важливе значення для аналізу та господарської діяльності, тому що прибуток є об’єкт оподаткування.

Згідно із Законом України “Про оподаткування прибутку” оподаткований прибуток обчислюється по формулі:

По = Дв – (Вв +АВ)

Дв – валовий дохід;

Вв – валові витрати;

Ав – сума амортизаційних відрахувань.

4. У фінансовій політиці підприємства важливе місце займає розподіл і використання одержуваного прибутку як основного джерела фінансування інвестиційних потреб і задоволення економічних інтересів власників.

Типова схема використання прибутку

Із загального прибутку сплачується податок (30%) згідно чинного законодавства. Прибуток, що залишається після оподаткування – чистий прибуток та використовується згідно зі статутом підприємства і ділиться на 2 частини:

1) прибуток, що спрямовується за межі підприємства у вигляді виплат власникам підприємства, персоналу, як заохочувальний засіб, на соціальну підтримку, благодійність;

2) прибуток, що залишається в розпорядженні підприємства і є фінансовим джерелом його розвитку і спрямовується на розвиток виробництва та інвестиційну діяльність та резервний фонд на компенсацію непередбачених відхилень.

Для акціонерних товариств характерним є виплата дивідендів членам акціонерного товариства.

Спрямування достатньої суми прибутку на виплату дивідендів і високий рівень збільшує попит на акції. Водночас обмежується джерело власного інвестування, а низький рівень дивідендів призводить до протилежних наслідків. Тому акціонерне товариство повинно вибирати таку дивідендну політику, яка б відповідала конкретним умовам діяльності підприємства.

Варіанти дивідендної політики:

1) виплата дивідендів зі щорічним зростанням;

2) виплата постійного рівня дивідендів протягом кількох років;

3) спрямування на дивіденди встановленої частки чистого прибутку;

4) виплата дивідендів із прибутку після фінансування інвестиційних потреб;

5) виплата дивідендів не грошима, а додатковим випуском акцій.

Кожний із варіантів має свої переваги і недоліки і використовується з врахуванням специфіки фінансового стану підприємства.

Величина дивіденду у відсотках визначається за формулою:

Пд. – частина прибутку, що спрямовують на виплату дивідендів

Кст – статутний капітал.

Абсолютна сума дивідендів у розрахунку на одну акцію становить:

Na – кількість акцій, що формує величину статутного капіталу.

Досвід свідчить, що оптимальним вважають частину Пд. у чистому прибутку в межах 30-70%. Якщо Пд.<30%, то виплати вважаються заниженими, а коли Пд.>70%, то виплати завищені.

Забезпечення певних темпів розвитку і підвищення ефективності виробництва можливе за умови інтенсифікації відтворення та кращого використання діючих основних фондів і виробничих потужностей підприємств. Ці процеси, з одного боку, сприяють постійному підтриманню належного технічного рівня кожного підприємства, а з іншого, — дозволяють збільшувати обсяг виробництва продукції без додаткових інвестиційних ресурсів, знижувати собівартість виробів за рахунок скорочення питомої амортизації та витрат на обслуговування виробництва і його управління, підвищувати фондовіддачу і прибутковість.

Система показників, яка всебічно може характеризувати ефективність основних фондів, охоплює два їх блоки: перший — показники ефективності відтворення окремих видів і всієї сукупності засобів праці; другий — показники рівня використання в цілому і окремих видів основних фондів.

Необхідність виокремлення у самостійну групу показників відтворення засобів праці, які характеризують процес їх руху, технічний стан та структуру, обумовлена тим, що відтворювальні процеси істотно і безпосередньо впливають на ступінь ефективності використання застосовуваних у виробництві машин, устаткування та інших знарядь праці.

Існуюча система показників ефективності відтворення основних фондів вимагає удосконалення з огляду методики обчислення деяких з них та повноти охоплення окремих сторін відтворення засобів праці. Зокрема коефіцієнт оновлення визначається відношенням абсолютної суми введення основних фондів до їх наявності на кінець року, а коефіцієнт вибуття — відношення обсягу вибуття основних фондів до їх наявності на початок року, що унеможливлює зіставлення цих відносин показників. і ому визнання коефіцієнтів відтворення основних фондів за середньорічною їх вартістю слід вважати методологічно більш правильним.

Необхідно також розрізняти дві форми оновлення основних фондів — екстенсивну та інтенсивну. Екстенсивне оновлення характеризує темпи збільшення обсягу експлуатованих основних фондів. Інтенсивне оновлення передбачає заміну діючих основних фондів новими, більш ефективними. Проте процес виведення з експлуатації застарілих та спрацьованих основних фондів не можна ототожнювати з інтенсивним оновленням діючих засобів праці.