Сторінка
2

Операції нд міжнародному валютному ринку. Світові ринки золота

Досить значним видобувачем золота був у свій час Радянський Союз. Інша справа, яких неймовірних зусиль це коштувало в'язням сумнозвісного ГУЛАГу, вже наприкінці 1933 p. Сталін, даючи інтер­в'ю американському кореспондентові Дюранті, зазначив, що кількість видобутого за той рік золота удвоє перевищила рівень видобутку царського часу, тобто досягла близько 120 т (у 1914 p. Росія видобу­вала 59,2 т золота, а близько 1600 т його зберігалося в сховищах Держбанку). У 1936 p. річний видобуток перевищив 130 т.

Перші офіційні дані про валютні запаси СРСР було опубліковано в 1953 p. Вони становили на той час 2050 т. У тому ж році було продано за кордон 148,7 т і направлено на потреби народного госпо­дарства 5,2 т золота. Однак підрахунки показують, що до 1953 p. було видобуто загалом не менше 2,5 тис. т золота. Близько 4— 5 тис. т було реквізовано у Російської православної церкви, відібра­но у так званих класове ворожих елементів, вивезено з республіканської Іспанії, переможеної Німеччини, країн Східної Європи. Тобто загалом у сховища СРСР надійшло близько 15 тис. т золота. Макси­мальна його кількість була видобута у 1988 p. — 304 т.

У період так званої перебудови, особливо в останні її роки, СРСР щорічно продавав за кордон колосальну кількість цього благородного металу, щоб хоч якось підтримати агонізуючу систему. Так, у 1989 p. було вивезено 245,5 т, а в 1990 — 474,6 т золота.

На момент розпаду СРСР його золоті запаси оцінювалися в 240 т, хоча ця цифра, безперечно, принаймні на порядок занижена, а сьо­годні незалежна Росія не зацікавлена в оприлюдненні більш точних даних з причини хоча і гіпотетичних, але справедливих вимог щодо поділу золотого запасу СРСР між його колишніми республіками — нині незалежними державами.

Максимальна кількість золотих резервів — 77 % від загального світового запасу — припадає на промислове розвинуті країни. Так, станом на 1996 p. одинадцять країн володіли офіційними золотими резервами, що разом становили понад 25 тис. т. Серед них: США — 8147 т, Німеччина — 3700, Франція — 3182, Швейцарія — 2600, Італія — 2592, Нідерланди — 1352, Бельгія — 974, Японія — 753, Велика Британія — 717, Португалія — 625, Росія — 500 т.

Стосовно щорічного видобутку золота в окремих країнах світу, то він становить:

• до 50 т — Гана, Канада, Чилі, Бразилія, Перу;

• від 50 до 100 т — Узбекистан, Індонезія;

• 250 т — Австралія;

• понад 300 т — США;

• понад 450 т — ПАР (1970 p. — 1000 т).

Частку країн у світовому видобутку золота показано на рисунку 3.1.

Наприкінці минулого століття склалося приблизно таке співвідно­шення між сферами використання золота: офіційні золоті резерви країн — членів МВФ і міжнародних організацій — 33,8 тис. т; на­копичення приватних осіб — 25,4 тис. т; промислово-побутове ви­користання — 34 тис. т (рис. 3.2).

На світові ринки золото потрапляє через посередників — дилерів. "Золоті" дилери — це особливі фірми (фінансова аристократія), яких налічується не більше 20.

У вузькому значенні власне "золотими" дилерами виступають лише п'ять фірм, які традиційно утворюють Лондонський ринок. Найстарі­ша з них виникла ще у XVII ст., а "наймолодшій" — близько 150 років. Список лондонських дилерів очолює заснований у 1804 p. банківський дім Ротшильдів (офіційна назва — N.M. Rotchild and suns, Ltd). Інша фірма — Mocata and Goldsmid. Сюди входять також члени "великої трійки" швейцарських банків із головними конторами в Цю­ріху, який як міжнародний ринок золота не поступається Лондону.

Так, золото сьогодні залишається досить надійним високоліквід-ним резервним активом центральних банків провідних країн світу. Паралельно не зменшуються масштаби приватної тезаврації (нагро­мадження приватними особами золота як скарбу).

Роль золота в сучасній економіці показано в табл. 3.1.

Таблиця 3.1. Роль золота в сучасній економіці

Література

1. Бланк И. А. Стратегия и тактика управления финансами. — К., 1996.

2. Бланк И. А. Основы финансового менеджмента. — К.: Ника–Центр, Эльга, 1999.

3. Бланк И. А. Управление прибылью. — К.: Ника–Центр, Эльга, 1999.

4. Брігхем Е. Ф. Основи фінансового менеджменту. — К., 1997.

5. Беркар Коласс. Управление финансовой деятельностью предприятия. — М.: Финансы, 1997.

6. Василик О. Д. Державні фінанси України: Навч. посібник. — К.: Вища шк., 1997.

7. Джеймс Ван Хорн. Основы управления финансами. — М.: Финансы и статистика, 1996.

8. Ефимова О. В. Финансовый анализ. — М., 1996.

9. Ковалева А. М. Финансы в управлении предприятием. — М.: Финансы и статистика, 1995.