Сторінка
2

Міжнародні економічні організації як суб'єкти міжнародних фінансів. Особливості функціонування фінансової системи ЄС

• основною моделлю організації європейських банків є універ­сальний банк, який здійснює фінансові операції всіх видів, включаю­чи операції з цінними паперами;

• регулювання банківської діяльності й нагляд за нею здійснює країна походження банку.

Перша банківська директива (1977 p.) та друга банківська ди­ректива, яка набрала чинності з початку 1993 p., містять узгоджені правила захисту інтересів вкладників, інвесторів і споживачів фінан­сових послуг; регулюють проблеми платоспроможності банків, вста­новлюють співвідношення власних і запозичених активів, ступінь покриття ризику банківських операцій; принципи захисту банків­ської таємниці; правила фінансової звітності; рекомендації щодо прозорості закордонних фінансових оборудок з метою попереджен­ня відмивання "брудних грошей". Багато принципових положень першої і другої банківських директив базуються на рекомендаціях Банку міжнародних розрахунків (БМР) у Базелі — найавторитетні­шої міжнародної банківської установи світу, свого роду "головного банку центральних банків". Саме це значно полегшило процес узго­дження цих важливих положень та їх прийняття країнами — чле­нами ЄС.

Запровадження єдиної системи ліцензування банків означає сво­боду доступу на національні ринки фінансових послуг іноземних банків, що значно загострює конкуренцію між національними та іно­земними банками. Наслідком цього є зниження національних ста­вок за банківськими операціями до середньоєвропейського рівня і скорочення прибутків. Посилення конкуренції примушує банки по­стійно вдосконалювати технологію роботи, створювати нові високо-технологічні продукти і послуги, запроваджувати передове облад­нання, здійснювати перепідготовку кадрів.

У червні 1994 p. міністри фінансів країн — членів ЄС домови­лись щодо основних положень нової Директиви про посилення кон­тролю за діяльністю банків та інших фінансових інститутів. Дирек­тива спрямована на посилення прозорості діяльності фінансових груп. У ній ставиться вимога реєстрації фінансової компанії в тій же країні, де знаходиться її штаб-квартира. Директива розширила умови об­міну інформацією і зобов'язала аудиторів сповіщати в контролюючі органи про будь-які порушення, виявлені ними в діяльності ком­панії. Спільно з Комісією по споживацькій політиці ЄС розроблено закони, якими регулюються відносини банків і споживачів.

Щодо регулювання ринку цінних паперів, то ще в 1985 p. було прийнято пакет директив, які стосувалися регулювання транспорт­них операцій, здійснюваних взаємними і спільними інвестиційни­ми фондами; взаємного визнання терміну цінних паперів, допуще­них на фондові біржі; фондових операцій; питань інформування широкої публіки про передбачувані випуски цінних паперів.

Однак закони, принципово важливі для розвитку інвестиційних послуг, набрали чинності в 1993 p. Згідно з ними, як і в банківській сфері, встановлювалися принципи одної ліцензії, на основі якої можна надавати інвестиційні послуги на території будь-якої країни — учасни­ці ЄС, контролю діяльності фінансових інститутів країною походження (за винятком діяльності, пов'язаної із захистом прав споживачів).

З 1994 p. діє домовленість про використання компаніями націо­нальної документації при реєстрації переліку цінних паперів на фондових біржах інших країн.

З 1996 p. для фінансових інститутів вступив у дію принцип відпо­відності власних капіталів ризикам здійснюваних операцій.

Отже, заходи, що реалізуються у фінансовій сфері керівними орга­нами ЄС, ведуть до відміни обмежень і бар'єрів на шляху переміщен­ня капіталів і фінансових послуг, перегляду цілої низки національ­них стандартів діяльності фінансових інститутів і введення єдиних правил контролю за їхньою діяльністю, встановлення основних прин­ципів гармонізації контрольних стандартів та інших правил. Крім того, вживаються заходи щодо полегшення організації операцій з мобілізації капіталів на фондових біржах і ринках капіталу, введені й діють єдині правила, які регулюють питання емісії і обігу цінних паперів, у тому числі боргових.

За останні 10 років ринок цінних паперів ЄС суттєво розширився за рахунок впровадження великої кількості нових видів фінансових зобов'язань. Завдяки цьому, з одного боку, у промислових компаній з'явились нові можливості одержання кредитів із банківських дже­рел. З іншого — це зумовлює розширення спектра й більшу до­ступність для клієнтів різного роду фінансових послуг та значне зни­ження їхніх затрат.

У цілому, за деякими прогнозами, посилення конкуренції на єди­ному фінансовому ринку ЄС та запровадження нових видів фінансо­вих послуг дасть змогу клієнтам зекономити понад 22 млрд ЕКЮ.

Успішному функціонуванню фінансової системи ЄС активно сприяє діяльність Європейського інвестиційного банку (ЄІБ) та ство­рених у його рамках фондів: Європейського інвестиційного фонду (ЄІФ), Тимчасового Единбурзького фонду кредитування (ЄФК) та Премії ЄІБ, а також Європейського фонду розвитку (ЄФР).

Європейський інвестиційний банк (European Investment Bank) — головний інвестиційний інститут Європейського Союзу був створений у 1958 p. відповідно до Римського договору, підписаного в 1957 p. Статут ЄІБ є частиною Договору про Європейський Союз, а Банк — фінансове автономною і юридичне самостійною організацією в рамках Союзу. Головні завдання банку визначаються на основі рішень Євро­пейської ради. Із 15 членів ЄС до складу ЄІБ не входить лише Франція.

Європейський інвестиційний банк має відділення в Римі (Італія), Афінах (Греція), Лісабоні (Португалія), Лондоні (Велика Британія), Мадриді (Іспанія) і представництво в Брюсселі.

Фінансові ресурси Банку складаються з оплаченої частини статут­ного капіталу, накопичених резервів, а також запозичених коштів. За межами Європейського Союзу він здійснює фінансові операції як за рахунок власних коштів, так і (за умови одержання відповідних повноважень) за рахунок бюджетних коштів ЄС або окремих країн — учасниць Союзу.

Головним завданням ЄІБ є сприяння вирівнюванню економічно­го розвитку країн ЄС шляхом фінансування проектів у менш розви­нутих країнах, а також підтримка проектів загальноєвропейського масштабу в галузях транспорту, зв'язку, охорони навколишнього се­редовища, енергетики. Окрім країн — членів ЄС, банк надає кредити країнам, які підписали з Європейським Союзом угоди — учасни­кам Ломейської конвенції, країнам, що підписали угоди про співро­бітництво, а також перебувають в асоціації з ЄС (наприклад, краї­нам — членам Європейської асоціації вільної торгівлі (ЄАВТ)) і т. ін. Із країн, які не входять до складу ЄС, найбільш чисельною є група із 66 країн, що розвиваються, з Африки, Карибського басейну і Тихого океану (АКТ), які свого часу в місті Ломе (Тоголезька Рес­публіка) підписали відповідні конвенції, що передбачають досить широку кооперацію між цими країнами і ЄС, у тому числі надання учасникам Ломейської конвенції фінансової допомоги і кредитів.