Сторінка
1

Види та організація угод на фондовому ринку

1. Зміст угоди на фондовому ринку Фондова угода-це, передусім, один з різновидів торгової угоди. Для торгової угоди будь-якого різновиду характерна домовленість сторін стосовно основних реквізитів, які дають відповідь на такі питання: що продається (купується), скільки продається (купується), за якою ціною, які терміни поставки і оплати і в чому суть додаткових умов, якщо такі є. Предметом угоди на фондовому ринку можуть бути купівля-продаж цінних паперів, а також їх дарування, уступка прав та інші угоди. У цьому розділі навчального посібника мова йде про фондові угоди, предметом (змістом) яких є купівля-продаж цінних паперів, що складає суть фондової діяльності як такої. Таким чином, змістом угоди на фондовому ринку є: а) предмет угоди, тобто певний вид цінних паперів; б) обсяг угоди, тобто узгоджена кількість цінних паперів, яка визначена сторонами виходячи з кількості цінних паперів, що пропонується для продажу і кількості цінних паперів, що необхідні для купівлі; в) ціна продажу цінних паперів; г) термін виконання угоди (або терміни її виконання, якщо час поставки цінних паперів не співпадає з часом їх сплати). Крім цих обов'язкових реквізитів договору щодо фондової угоди, в нього можуть включатися додаткові, зокрема, визначальні вимоги поставки і платежу, участь третіх осіб тощо. Оскільки в основі угоди лежить договір, відповідно передбачається наявність щонайменше двох сторін, тобто в цьому випадку мова йде про двосторонній договір. Але на фондовому ринку мають місце також багатосторонні договори. Основні учасники (сторони) фондової угоди - це продавець цінних паперів і їх покупець. В ролі продавця може бути емітент, який випускає на ринок цінні папери, або ж торговець, який придбав цінні папери, що випускаються або знаходяться в обігу, і перепродує їх в даній угоді. В ролі покупця може бути як користувач цінних паперів (наприклад, покупець купує акції для участі в управлінні акціонерним товариством і отримання дивідендів), так і торговець, який купує цінні папери для їх подальшого перепродажу з метою вилучення прибутку у вигляді різниці цін при купівлі і продажу. Покупців (як тих, так і інших) називають також інвесторами, оскільки вони інвестують (вкладають) свої грошові кошти в цінні папери. Уклавши угоду, вони стають власниками (держателями) цінних паперів. Для придбання цінних паперів покупець може використати не тільки власні гроші, а й залучені, отримані ним у кредитора для різних цілей або тільки для укладення даної угоди. Більше того, як про це буде сказано далі, учасники (або один з них) угоди взагалі можуть не мати на руках в момент укладення угоди відповідних цінностей -грошей або цінних паперів. Як бачимо, фондові угоди далеко не однотипні. Вони можуть істотно різнитися як за змістом, так і за формою, створюючи тим самим основу для їх класифікації. Виходячи з цільового принципу учасників угоди на фондовому ринку можна розрізняти угоди, що укладаються з метою: а) використання цінних паперів за їх прямим призначенням (покупцем) або отримання необхідних грошових коштів (продавцем); б) спекуляції на різниці в ціні: на одні й ті ж цінні папери в різний час (строкові угоди); на одні й ті ж цінні папери на різних ринках, як правило, в різних країнах (географічний арбітраж); за допомогою конвертації одних цінних паперів в інші (обміну одних цінних паперів на інші); шляхом продажу одних цінних паперів з одночасною купівлею інших; в) страхування (хеджування) від несприятливих змін цін на цінні папери. При укладенні угод на фондовому ринку вживається термін "арбітраж", яке походить від французького arbitrage і має (в тому числі й у французькій мові) два різних значення: третейський суд і комерційна діяльність, що передбачає використання різних цін однакових біржових активів на різних ринках. Арбітражером вважається особа, що вилучає прибуток за рахунок одночасної купівлі або продажу одного і того ж активу на різних ринках, або взаємопов'язаних активів при зміні між ними паритетних відносин (курсу валют). Всі ці види операцій дозволені законом (легітимні) і не суперечать вимогам добросовісного підприємництва, в тому числі спекуляція цінними паперами. Що ж до слова "спекуляція", то з латинського воно перекладається як "видивляння, уміння передбачувати", а слово "спекулятивний" в сучасній англійській мові означає "ризикований". Ось і виходить, що спекулянт на фондовому ринку -це один з її учасників, який придивляється до ситуації на ринку і з певним ризиком вчиняє дії з надією отримати певну вигоду. Людина, яка вирішила застрахуватися від несприятливої ситуації на ринку, тобто "хеджер", як правило, не викликає в оточуючих неприязні (чого не можна сказати стосовно спекулянта). Щодо останнього у багатьох з нас ще живе упереджене і навіть явно негативне (осуджуюче) ставлення. Тим часом, якщо не буде спекулянта, то не буде і хеджера, який позбувається ризику лише тому, що перекладає його на спекулянта. Адже ризик сам по собі нікуди не зникає. Спекулянт виявляється неминучим, незамінним контрагентом хеджера. І ще одним результатом спекуляції на фондовому ринку є щоденний і навіть щогодинний процес узгодження попиту і пропозиції, процес встановлення рівноважної ціни і прийняття збалансованих рішень щодо вкладення і використання капіталу. Що ж до арбітражних угод, то їх укладання призводить до вирівнювання відносин, що виникають в цінах на одні й ті ж активи на різних ринках і відновлення паритетних відносин між взаємопов'язаними активами.

2. Класифікація фондових угод Продавець і покупець можуть вступати між собою в угоду напряму (без посередників), або з участю посередника. У першому випадку схема дуже проста: продавець передає покупцеві цінні папери, а покупець - гроші. Угоди можуть бути оптовими, коли в них беруть участь інституціональні інвестори (юридичні особи), і роздрібними, коли клієнтами є індивідуальні інвестори (фізичні особи). Схема ускладнюється у тому випадку, коли між продавцем і покупцем з'являється посередник, зокрема брокер. Брокер, до речі, укладає дві угоди: одну з продавцем, а іншу з покупцем. Від продавця він отримує пропозицію на продаж, а від покупця - замовлення на купівлю. Рух цінних паперів від продавця до покупця і рух грошей в зворотному напрямі відбувається поза брокером. У цьому випадку мова йде про операцію на позабіржовому ринку. На фондовій біржі в угоді зазвичай беруть участь два брокери, один з яких отримує від продавця пропозицію на продаж, а другий - від покупця замовлення на купівлю, після чого обидва брокери укладають між собою угоду. Між клієнтом (продавцем або покупцем) і брокером укладається або договір доручення, або договір комісії. У першому випадку брокер виступає від імені клієнта, а у другому - від свого імені. У першому випадку стороною угоди залишається клієнт і він несе відповідальність за кінцеві результати виконання угоди. У другому випадку стороною угоди стає брокер, і він несе всю відповідальність. Як у першому, так і в другому випадку брокер виконує угоду за кошти клієнта. Прибуток брокер отримує у вигляді комісійних, які виплачує йому клієнт за надані послуги. Якщо між продавцем і покупцем посередницьку місію виконує дилер, то він також укладає угоду з продавцем і покупцем, але при цьому від продавця отримує цінні папери і платить за це йому гроші, і потім передає покупцеві цінні папери та отримує від нього гроші. На відміну від брокера дилер є перекупником цінних паперів. Угоду дилер здійснює від свого імені і за власні кошти. Безпосередній контакт між продавцем і покупцем відсутній. Прибуток дилера складається з різниці між ціною продажу і ціною купівлі. На фондовій біржі практикується також подвійне посередництво - з участю одного дилера і двох брокерів (схема 13.). Для клієнтів така схема посередництва приваблива тим, що, з одного боку, угода здійснюється за рахунок дилера, аз іншого - брокери, виконуючи замовлення, впливають на результат угоди з урахуванням інтересів клієнтів. Як бачимо, професійні посередники фондового ринку укладають угоди не тільки з "кінцевим" продавцем і "кінцевим" покупцем цінних паперів (тобто між емітентом цінних паперів та інвестором), а й між собою, створюючи своєрідне професійне середовище, яке вдосконалюється із стандартизацією процедури угод. Продовжуючи класифікацію угод на фондовому ринку, можна зазначити наявність двох груп: угоди за власні кошти і угоди за позикові гроші (угоди з маржею). Біржовими правилами такі угоди дозволені. Розглянемо спочатку механізм угоди "купівля з частковою сплатою позиковими коштами". Такі угоди характерні тим, що в ній беруть участь три сторони, існує два моменти часу, змінюється ціна акцій і має місце дозволена законом спекуляція. Головна дійова особа угоди "купівля з частковою сплатою позиковими коштами" -це гравець, який грає на підвищення ціни. Його називають "биком". В одному випадку "бик" позичає гроші у кредитора і придбаває у третьої особи акції, наприклад, за 100 гривень. Передбачимо, що прогноз виправдався: ціна акції піднялася до рівня 120 гривень. Тоді "бик" продає ці акції (вже за підвищеною ціною) і частину отриманих від продажу акцій грошей використовує для покриття свого боргу перед кредитором (у розмірі отриманої від нього позики з процентами). Як бачимо, у першому випадку "бик" був покупцем акцій, а третя особа - продавцем. В іншому випадку вони міняються ролями. Прибуток "бик" отримує із-за різниці цін: 120 - 100 = 20 гривень, який дещо зменшується після сплати винагороди кредитору. Але для такої угоди потрібні певні умови: згода на участь у ній всіх сторін (кредитора і покупця), підвищення ціни і перевищення прибутку над процентами, які сплачуються кредитору. До позики вдається не тільки "бик", а й "ведмідь", який грає на зниження ціни. У цьому випадку угода називається як "продаж цінних паперів, що взяті у позику". У першому випадку "ведмідь" бере у позику пакет акцій у кредитора, наприклад у брокера, який виявив бажання дати на деякий час цінні папери (напрокат) за певну винагороду (премію). Взявши акції, "ведмідь" тут же продає їх третій особі за ціною, наприклад, 100 гривень. Припустимо, що надія "ведмедя" виправдалася і ціна акції у другому випадку знизилася до 80 гривень. Тоді "ведмідь" купує ці ж акції, але вже не за 100, а за 80 гривень. Куплені акції він повертає кредитору. У першому випадку "ведмідь" був продавцем акцій, а третя особа - покупцем. У другому випадку вони міняються ролями. Таким чином, прибуток ведмедя становить: 100 - 80 = 20 гривень (мінус премія кредитору). Для здійснення цієї угоди необхідні умови, аналогічні умовам попередньої угоди. Порівняння цих двох видів угод свідчить про те, що на відміну від угоди "продаж" угода "купівля" має не одне коло руху цінностей, а два - рух грошей між кредитором і "биком" і рух акцій між "биком" і третьою особою. Фондові угоди класифікуються також за іншими ознаками, серед яких за своєю значимістю виділяється ознака часу виконання угоди. За цією ознакою фондові угоди діляться на касові і строкові. Угоди, що передбачають негайне виконання, називаються касовими або спотовими, а ринок таких угод - касовим або спотовим (спот-ринок). Відповідно до цього, ціна цінних паперів на спотовому ринку називається касовою або спотовою. Негайне виконання угоди не означає, що розрахунок за нею повинен за часом співпадати з укладенням угоди. Спотові угоди виконуються найшвидше, як правило, за 30 хвилин, а найповільніше - за 3 дні. Існує умовне позначення. Якщо розрахунок за угодою здійснюється тим же днем, коли вона укладена, то пишуть Т+ 0, якщо ж на наступний день, то Т+1, якщо через два дні, то Т+2 і т. д.