Сторінка
2

Гроші як основа фінансових ресурсів

На перший погляд складається враження, що грошовий обіг відіграє важливішу роль, ніж обіг товарів, що гроші приводять това­ри в рух. Насправді ж навпаки — саме обіг товарів є основою грошо­вого обігу, адже зміни в товарному обороті, пов'язані головним чи­ном з умовами і масштабами виробництва, зумовлюють і відповідні зміни в характері та масштабах грошового обігу.

Отже, суть закону грошового обігу полягає в тому, що в обігу на певний відрізок часу має перебувати грошей не більше, ніж це потрібно для оплати реально існуючих товарів і послуг за цінами, що склалися на даний момент. Цей закон ще може бути виражений так: якщо дано вартість товарів і середню швидкість їх метаморфоз, то кількість золота, що перебуває в обігу, залежить від його власної вартості. Крім такого вираження закону грошового обігу, є більш специфічні закони обігу металевих та паперових грошей, до аналізу яких ми переходимо.

Як показує багатовіковий досвід, є дуже багато грошових систем і державних форм регулювання грошового обігу. Найголовніші з них такі:

• система металевого обігу (грошовий товар функціонує в мо­нетній формі);

• монометалізм (валютними грошима є один метал);

• біметалізм (валютними грошима є два метали: золото і срібло);

• система обігу номінальних грошових знаків (грошовий то­вар виступає не в монетній формі, а у формі паперово-грошового та банкнотного обігу).

Розвиток грошового товару відбувався поступово. Історично, з розвитком торгового обміну, функції грошей виконували товари, що частіше, ніж інші використовувалися в обігу, а отже, були найбільш надійні щодо розвитку процесу обміну. На ранніх стадіях зароджен­ня товарного обміну такі функції у багатьох народів виконувала худоба. Гомер, наприклад, оцінював деякі види зброї у 100 биків, а деякі — в 9 биків. У Німеччині в І ст. н.е. використовувалися так звані коров'ячі гроші. У деяких північних народів грошовою одини­цею служив олень. Грошима були слонова кістка, хутро, боби какао, цукор тощо. Пізніше, певною мірою завдяки тому, що благородні метали людина почала використовувати значно раніше інших ме­талів, та завдяки їхнім особливим якостям, роль загального еквіва­лента переходить до золота й срібла. Таким чином, наступний пері­од динаміки еволюції грошового товару пов'язаний з функціонуван­ням металевого обігу, за якого повноцінні гроші починають відігра­вати роль загального вартісного еквівалента, та й самі безпосередньо обслуговують процес товарного обігу.

Біметалізму притаманні дві системи: паралельної та подвійної валюти.

Система паралельних грошей характеризується тим, що ціннісне співвідношення між золотими і срібними монетами складалося сти­хійно відповідно до ринкової вартості цих благородних металів.

Система подвійних грошей характеризувалася встановленням державою ціннісного співвідношення між двома металами (паритет), а у зв'язку з цим карбування золотих і срібних монет, їх залучення до актів купівлі-продажу та інших операцій здійснювалися згідно з установленим співвідношенням.

Біметалізм, певною мірою суперечить самій природі грошей як єдиного товару, що відіграє роль загального еквівалента, а тому не повністю відповідає потребам розвинутого товарного господарства, хоч і використовувався на певному етапі його розвитку. При біме­талізмі, як правило, виникали розбіжності між ринковими й офіцій­но встановленими вартостями золота і срібла, внаслідок чого монети, відкарбовані з металу, відносна вартість якого на певний час зростала, вилучалися з обігу, а залишались монети з уціненого металу. У зв'язку з цим англійський державний діяч і фінансист XVI ст. Т. Грешем сформулював економічний закон, згідно з яким гірші гроші витіс­няють з обігу кращі.

Розвинутому товарному господарству найбільше властивий мо­нометалізм, що був встановлений спочатку в Англії, а потім і в інших розвинених країнах. Це означало перехід грошових систем на новий ступінь розвитку. Золотий монометалізм характеризуєть­ся тим, що поряд із золотом, яке виконує функцію загального еквіва­лента, в обороті можуть перебувати не лише повноцінні золоті монети, а й неповноцінні монети із срібла й міді. Система золотого моно­металізму, яка існувала до Першої світової війни, називається ще золотомонетним стандартом. У Росії ця система остаточно сфор­мувалася після грошової реформи 1895—1897 pp. Системі золотого стандарту притаманна відносна стійкість, вона стихійно відіграє ре­гулюючу роль у товарному господарстві, встановлюючи відповідність між кількістю грошей, що перебувають в обігу, та товарною масою. Це стимулює розвиток продуктивних сил, забезпечує відносну стійкість кредитної системи та економіки загалом. У період Першої світової війни розмін банкнот на золото у більшості країн був припинений, однак у повоєнні роки відносної стабілізації товарного господарства такий розмін був відновлений, але вже не на золоті монети, як при золотомонетному стандарті, а на золоті зливки (золотозливковий стандарт) та на валюту інших країн, яка могла бути обміняна на золото (золотодевізний стандарт). Характерно, що золотозливко­вий стандарт вводився, як правило, в більш розвинених країнах, які мали достатні золоті запаси (Англія, Франція), а золотодевізний — у країнах, що таких запасів не мали. Це поставило валюти одних країн у значну залежність від валют інших, що було одним із ефективних засобів підкорення великими імперіалістичними державами інших, менш розвинених. Усі вищеназвані форми золотого стандарту за­знали краху під час валютної кризи внаслідок всесвітньої економіч­ної кризи 1929—1933 pp.

За умов, коли товарне виробництво та обіг обслуговуються повно­цінними металевими грішми, діє специфічний закон обігу метале­вих грошей, стихійним регулятором кількості яких в обігу висту­пають скарби або їх нагромадження. Так, коли потреби обігу в гро­шах скорочуються, то частина їх осідає в скарбах, і навпаки, при зро­станні потреб у них гроші зі скарбів надходять в обіг. Таким чином, за інших сталих умов грошовий обіг не повинен відчувати потреби ні в надлишку, ні в нестачі металевих грошей завдяки існуванню скарбів — як відвідних, так і привідних каналів грошового обігу.

Історичний процес формування та ускладнення функціональних форм грошей характеризується витісненням зі сфери грошового обігу повноцінних металевих грошей і заміною їх неповноцінними знака­ми вартості монетарного товару. Нагальна потреба розвитку креди­ту привела до появи кредитних грошей, найпростішим видом яких є вексель (боргове зобов'язання кредитору погасити борг у певний строк). Однак обмеженість сфери вексельного обігу приватним секто­ром робить необхідним їх заміну банкнотним обігом. Банкнота — це вексель на банкіра, за яким пред'явник може у будь-який час одержати гроші. Банкноти мають перед векселем ті переваги, що, по-перше, їх випуск здійснюється емісійними банками, які мають значно вищу платоспроможність, ніж окремі товаровиробники чи власники грошей і, по-друге, банк, що їх випускає, зобов'язаний роз­міняти їх на золото не через певний строк, а в будь-який час. Для сучасного стану розвитку товарного виробництва характерний обіг нерозмінних на золото банкнот, що фактично перетворило їх на па­перові гроші.