Сторінка
3
Проблема відпливу валютних коштів з України є нині надзвичайно болючою для вітчизняної економіки. Так, на кінець XX ст. ця сума перевищувала 1,5 млрд дол. США і була зумовлена неповерненням експортного валютного виторгу, ненадходженням товарів і невиконанням послуг у рахунок погашення авансових платежів з імпорту, маніпулюванням цін на експортну та імпортну продукцію.
Визначаючи основні напрями політики економічного зростання на перспективу. Президент України Л.Д. Кучма у Посланні до Верховної Ради "Україна: поступ у XXI століття" зазначив, що враховуючи обмеженість інвестиційних ресурсів та ситуацію з обслуговуванням зовнішнього боргу, основна увага має бути приділена утвердженню в економіці максимально сприятливого інвестиційного середовища шляхом:
• реалізації цілісної системи заходів, спрямованих на посилення дієздатності держави, поглиблення адміністративної реформи;
• усунення деформацій попереднього періоду у сфері економічних відносин та утвердження ефективної критичної маси ринкових перетворень;
• поглиблення макроекономічної стабілізації та інфляційної безпеки;
• уникнення подальшого нарощування державного боргу та зменшення його навантаження на видатки Державного бюджету;
• вжиття радикальних економічних, правових, організаційних та силових заходів щодо рішучого обмеження корупції та тіньової економічної діяльності;
• запровадження механізмів стимулювання внутрішнього ринку, інвестиційного процесу, активної регіональної політики.
Нарощування та реалізація інвестиційного потенціалу сьогодні є ключовим фактором сталого економічного зростання. Недостатнє інвестування та високий рівень зношеності капіталу породжують небезпеку декапіталізації, тобто мінусових величин чистих інвестицій.
Такий стан настійно вимагає реінвестування одержаного прибутку в розвиток виробництва. Але через борги та соціальні проблеми марно сподіватися на це у найближчі три-чотири роки. Тому найбільш реальний вихід із даного становища для економіки України — у збільшенні припливу іноземного приватного капіталу. На жаль, загальна частка приватних інвестицій (внутрішніх та іноземних) в економіку України на сьогодні не перевищує 20 % від ВВП, тоді як в Угорщині, Польщі й Росії вона становить 70—80 %.
Сьогодні нам треба дбати не просто про підвищення привабливості української економіки для іноземних інвесторів. Завдання полягає у використанні їхніх можливостей для розширення внутрішнього купівельно-спроможного попиту, активізації інноваційного впливу на вітчизняне виробництво.
Загалом за великим рахунком, йдеться про повноцінне включення України у конкуренцію за інвестиції на міжнародних ринках капіталів. Це, у свою чергу, передбачає:
• лібералізацію підприємницької діяльності;
• створення оптимального та передбачуваного правового середовища;
• забезпечення політичної стабільності й відповідальних консолідованих дій усіх гілок та органів влади.
Згідно із Законом України "Про іноземні інвестиції" іноземні інвестори можуть здійснювати інвестиції на території України у вигляді:
а) іноземної валюти, інших валютних цінностей, національної валюти;
б) будь-якого рухомого і нерухомого майна (землі, будівель, споруд, обладнання та інших матеріальних цінностей) і будь-яких пов'язаних з ним майнових прав;
в) акцій, облігацій та інших цінних паперів або будь-яких інших форм участі в підприємстві;
г) грошових вимог та права вимоги про виконання договірних зобов'язань, що мають вартість;
д) будь-яких прав інтелектуальної власності, які мають вартість, у тому числі авторських прав, прав на винаходи, торгових знаків (товарних знаків і знаків обслуговування), фірмових найменувань, промислових зразків, ноу-хау тощо;
е) права на здійснення господарської діяльності, у тому числі права на розвідування, розробку, видобування або експлуатацію природних ресурсів, наданого законодавством або договором;
є) платних послуг;
ж) інших видів інвестицій, не заборонених законами України.
В Україні, де більшу частину економіки поки що контролює держава, іноземне інвестування є одночасно й економічною, і політичною проблемою. Інвесторів в Україні приваблюють:
• вигідне географічне розташування;
• потенційно великий ринок;
• висока кваліфікація робочої сили та її відносна дешевизна;
• низький курс національної валюти;
• правове забезпечення сприятливого інвестиційного клімату;
• захист інвестицій;
• можливість вивезення прибутку;
• система компенсації збитків тощо. Для поліпшення інвестиційного клімату необхідно:
• зрівняти у правах інофірми і національні підприємства;
• сприяти інвестиціям у провідні галузі промисловості;
• розвивати систему страхування інофірм;
• визначити пріоритети інвестування;
• підтримувати і заохочувати з боку держави фірми та підприємства, які сприяють інвестиціям в українську економіку;
• розширювати міжнародну співпрацю в галузі сприяння капіталовкладенням та гарантування інвестицій;
• активізувати роль держави в запобіганні та компенсації можливих негативних соціальних наслідків реалізації інвестиційних проектів в Україні;
• створити умови для активізації вітчизняного бізнесу;
• поглиблювати ринкові реформи;
• удосконалити чинне законодавство в галузі зовнішньоекономічної діяльності та забезпечити контроль з боку держави за його дотриманням.
Досить активно працюють на престиж та імідж України і дають швидкі та реальні результати організовані як слід представлення інвестиційних проектів, презентація вітчизняних товарів та послуг на міжнародних виставках та ярмарках. Досить послатися на історію організації виробництва літаків АН-70 в Ірані. Це вже не просто експорт продукції. Це експорт технології, тобто найбільш перспективний і вигідний його варіант.