Сторінка
3
Знання структури процесу виховання та з'ясування змін, які відбуваються в особистості вихованця і соціально-психологічних якостях колективу, є основним предметом досліджень теорії виховання.
Для досягнення позитивних результатів у вихованні необхідно володіти певними науковими засадами та методами виховного впливу, тобто виникає гостра потреба поєднання теорії виховання з практикою. У цьому проявляється одна з основних закономірностей - єдність теорії та практики, коли визначені теоретичні зв'язки та залежності впливають на правила практичних дій. Тому спочатку слід чітко з'ясувати, які зміни мають відбуватися в особистості вихованця, соціально-психологічних характеристиках колективу в результаті виховання та визначити основні види виховних впливів. Безумовно, процес виховання спрямований на формування і розвиток особистості вихованця, на згуртування колективу та формування його виховних функцій. Свідомо використовуються терміни «формування», «розвиток», бо тим увага акцентується на творчому, а не механічному чи терапевтичному характері виховної діяльності.
Виховання відбувається на основі чітко визначених соціально-моральних і професійних цінностей, які знайшли свій відбиток у загальнолюдських і національних цінностях, етикеті та визначають загальний напрям добору змісту й методів виховання. Такі цінності окреслюють ідеал виховання, основні якості особистості вихованця та колективу, які слід формувати.
Ідеал виховання - це громадянин України, збагачений загальнолюдськими та національними цінностями, який керується у своїй діяльності вимогами загальнолюдського й національного етикету, спроможний діяти творчо в сучасних умовах, це справжній патріот, який дбає про свою честь і гідність. Впровадження у виховну практику цього ідеалу передбачає одночасний розвиток інструментальних і мотиваційних якостей особистості вихованця.
До інструментальних якостей належить все, що стосується ефективної діяльності вихованця: розумовий розвиток, освіта, навички та вміння, досвід. Ці якості особистості характеризують інтелектуально-фізичний бік вихованця. Вони є необхідними для ефективної діяльності, за їхньою допомогою реалізуються власні потреби, завдання навчання і виховання. Вихованець, який не має мінімуму певних професійних знань, навичок і вмінь, неспроможний повноцінно адаптуватися до професійної діяльності.
До мотиваційних якостей особистості вихованця належать потреби, прагнення, переконання, мотиви та мотивації, цілі та ідеали його життєдіяльності.
Виховання має стосуватися всіх сфер особистості вихованця: інтелектуальних, емоційно-почуттєвих, вольових, мотиваційних, фізичних, психофізіологічних тощо.
У процесі формування особистості вихованця, конкретно - певної сукупності його особистісних якостей, маємо справу з різними видами виховних впливів. Ці впливи можуть бути спрямовані як на окремих вихованців, так і на колективи, але також можуть бути застосовані до певних виховних систем. Вони мають динамічний та змінний характер, хоча можуть бути як випадковими, так і цілеспрямованими. Деякі з них існують незалежно від волі вихователів і вихованців, інші є результатом свідомих дій. Водночас як перші, так і другі можуть безпосередньо або опосередковано впливати на інструментальну та мотиваційну сфери особистості вихованця. «Виховує, - писав А.С. Макаренко, - все: люди, речі, явища, але насамперед і найбільше - люди. З них на першому місці - батьки і педагоги. З усім складним світом навколишньої дійсності дитина входить у незліченні стосунки, кожен з яких неминуче розвивається, переплітається з іншими стосунками, ускладнюється фізичним і моральним зростанням самої дитини.
Увесь цей «хаос» не піддається начебто жодному облікові, проте він створює в кожен даний момент зміни в особистості дитини. Спрямувати цей розвиток і керувати ним - завдання вихователя».
Всю сукупність виховних впливів за їхнім характером можна класифікувати на постійні, опосередковані та змінні.
До постійних виховних впливів належать такі дії, які мають вплив на формування особистості вихованця, але якими вихователь не може оперувати вільно: не спроможний їх ні змінити, ні реконструювати протягом якогось часу. Наприклад, це вік вихованців, їхня освіта, соціальний стан, сім'я тощо.
До змінних виховних впливів належать такі дії вихователя, які регулюються і вдосконалюються ним. Наприклад, створення учнівських колективів, опрацювання навчальних програм та планів виховних заходів, обґрунтування методики застосування заохочення і примусу та змісту конкретних виховних заходів тощо.
Виховним фактом можна визнати тільки такі педагогічні явища, що спричиняють суттєві зміни в настановах і поведінці вихованця та колективу і є наслідком свідомої взаємодії вихователя й вихованця. Ця співпраця повинна дати поштовх внутрішнім психофізіологічним механізмам самовдосконалення. Такі зміни можуть мати місце не тільки у вихованців, а й у цілих виховних системах.
Наступною важливою методологічною проблемою теорії виховання є оцінка і вимір результатів виховної роботи в певних виховних системах, а також змін у вихованцях завдяки виховним впливам. Для оцінки виховної роботи слід чітко визначити її предмет. Це, безумовно, різні елементи системи виховання та конкретні виховні заходи, а також конкретні якості та зміни в особистості вихованця і колективі, ефективність і результативність їх професійної та інших видів діяльності.
Основними ознаками оцінки ефективності виховної роботи виховних систем є конкретні зміни в настановах і поведінці вихованців, в характері діяльності, дійсний стан справ у колективах. Основним критерієм такої оцінки є відповідність отриманих результатів ідеалу (ідеальному стану, нормі). Таке порівняння можливе тоді, коли відомі вихідні дані та одержані результати. Об'єктивне порівняння можна зробити під час виміру цих змін, визначення їхніх причин, з'ясування джерел як досягнень, так і недоліків. Така оцінка має об'єктивний характер і, відповідно, позитивний вплив на ефективність діяльності всіх елементів виховної системи.
Вищевикладене свідчить про те, що предметом виховного впливу має бути особистість вихованця з усіма її складовими: біологічними, психічними та соціальними. На цьому базуються основні напрями виховання: професійне чи трудове, національне, розумове, моральне, екологічне, естетичне, фізичне тощо.
Провідними та найширшими категоріями теорії виховання є виховання, самовиховання, перевиховання.
Теорія виховання виконує дві основні функції: теоретико-пізнавальну і нормативно-практичну. Перша функція свідчить, що теорія виховання є галуззю педагогічної науки, яка покликана досліджувати теоретичні проблеми організації та проведення виховної роботи, висвітлювати основні закони та закономірності виховання українських громадян, обґрунтовувати цілі, ідеали, зміст загального і професійного виховання, озброїти вихователів теоретичними знаннями щодо сучасної технології виховання в конкретних навчально-виховних системах, надати процесові виховання державно-патріотичного і професійного характеру.