Сторінка
11
Досконала реалізація будь-яких програм на практиці є не менш важливим фактором, ніж їх створення. Тому кожного класовода хвилює методичне забезпечення предмета необхідними рекомендаціями з організації сприймання художнього твору, розробками, посібниками тощо. На жаль, не завжди своєчасно усе це потрапляє до школи, і вчителеві нерідко доводиться покладатися на власні творчі сили та своїх колег.
Уже в 1 класі у дітей починають розвивати навички сприймання художніх творів як на уроках практичної діяльності, так і під час спеціальних бесід. Оцінні судження учнів на цьому етапі зводяться до виявлення естетичної ерудиції, розуміння художнього образу, особистого ставлення до нього. Молодші школярі повноцінно сприйматимуть мистецький твір лише за умови навчання аналізувати, оцінювати розглядуване. Відповідні навички прищеплюють, враховуючи вікові особливості дітей, застосовуючи певні методи і прийоми. Серед них універсальним слід вважати метод ігрових форм спілкування, за яких учень початкових класів не тільки яскравіше й емоційніше сприймає побачене, а й глибше співпереживає й міцніше запам'ятовує.
Чималого значення для розвитку умінь сприймати й оцінювати художні твори набуває повідомлення дітям достатньої інформації про мистецтво. Нагромаджувати словниковий запас слід уже з 1 класу. Це, по-перше, допомагатиме учням висловлювати враження від побаченого; по-друге, впливатиме на розвиток свідомого ставлення молодших школярів до самостійної діяльності.
Досвід підтверджує, що незвичні для дітей слова (терміни) легше запам'ятовуються, якщо вчитель записуватиме їх на дошці і водночас демонструватиме для розгляду дитячі малюнки. Але педагог сам зобов'язаний грамотно вживати різні терміни й поняття, вміти знаходити для пояснення слова, зрозумілі дітям та водночас – правильні з погляду науки. Розповідаючи про художній твір, він має право виявити власну творчість, але бажано, щоб застосовувані визначення не тільки були зрозумілими учням, а й науково точні. Для актуалізації опорних знань корисна гра «Відгадай». Вона не лише зацікавлює дітей, а й розвиває вміння спілкуватися з учителем та однокласниками засобами мистецтва. Такий вид роботи мобілізує школярів на сприймання художнього твору, пожвавлює цей процес.
Поряд з ігровими формами не слід забувати і про інші, що давно утвердилися в школі. Так, варто вже другокласникам запропонувати вести словнички, спеціальні зошити, куди записувати назви сприйнятих творів мистецтва, імена авторів картин та ін., а також записувати особисті враження після бесід, екскурсій, відвідування виставок тощо.
Дослідження довели, що розвиток емоційного компонента – запорука ефективності формування сприймання твору мистецтва. Тут діє та ж психологічна закономірність, яка виявляється в усіх аспектах життя дитини: її вабить те, що колись викликало чи викликає позитивні емоції. Отже, якщо процес сприймання художнього твору організований таким чином, що дитина переповнена приємними переживаннями, можна бути впевненими, що в неї з'явиться бажання знову зустрітися з прекрасним. А багаторазове переживання різноманітних естетичних емоцій, які завжди позитивні, сприяє формуванню естетичної потреби, що становить основу для подальшого розвитку естетичної складової духовності.
Непоодинокими є випадки, коли в процесі естетико-виховної роботи з дітьми створюються ситуації, за яких художні діалоги виникають самі по собі як безпосередня і природна реакція на зустріч зі зразками прекрасного в природі, як творча імпровізація на його тему, бажання дати йому належну емоційну оцінку. А це одне з головних свідчень успішності «у формуванні естетичного досвіду особистості».
Так учитель крок за кроком, поступово, за допомогою художніх діалогів привчає своїх вихованців до образного сприйняття і осягнення прекрасного в художньому творі. Але це не означає, що в процесі формування естетичного досвіду він не користується іншими методами навчання й виховання. Залежно від мети, завдань, які перед ним постають, індивідуальних особливостей і рівня перцептивної підготовки учнів він вдається до розповіді, репродуктивної бесіди, споглядання, спостереження тощо. Художній діалог може мати належний освітній ефект тільки у раціональному сполученні з вивіреними методами і прийомами навчання.
Характеристика стадій сприймання художніх творів дитиною
Питанням сприймання дітьми картин і творів мистецтва загалом займався німецький дослідник В. Штерн. Він встановив чотири стадії сприймання картини.
Перша стадія характеризується тим, що дитина при сприйманні орієнтується тільки на окремі предмети чи обличчя, зображені на картинках, і у своїх описах перераховує тільки їх, не пояснюючи їх і не помічаючи істотних відмінностей.
Друга стадія дій – при сприйманні картини дитина звертає увагу переважно на те, що робить людина чи тварина, зображена на ній, в якому стані знаходяться предмети.
Третя стадія – стадія відношень. На цій стадії звертається увага на просторові, часові, причинні відношення між людьми, тваринами, предметами, зображеннями на картині.
Четверта стадія – стадія якості. На цій стадії дитина звертає увагу на якісні ознаки речей і явищ.
Якщо дати шестилітній дитині зрозумілу для неї картинку, то виявляється, що приблизно 75% дітей буде знаходитися на першій, 15% – на другій, 9% – на третій і 1% – на четвертій стадії. Проте на ці показники впливає не тільки вік дітей, а й зміст картин. Існують і інші класифікації сприймання дітьми і підлітками картин. Та все ж таки, на нашу думку, варто зупинитись саме на останній класифікації через її об’єктивність та всеохопленість.
Звичайно найбільш акцентованим, тобто сильним компонентом малюнка є людина, зображена в дії. При цьому, коли положення постаті людини в просторі нечітке або невиразне за змістом, опорним є предмет дії, особливо якщо дитина добре його знає. Уловивши ядро сюжетного малюнка, діти молодшого шкільного віку виділяють експресію людини, передану мімікою, жестом, позою, потім – одяг, окремі деталі.
У процесі сприймання такого складного об'єкта, яким є сюжетна картина, виразно виступають співвідношення частин і цілого, аналізу і синтезу, споглядання і мислення. Спрямованість дітей на розуміння змісту зображеного позначається й на збільшенні тривалості розглядання малюнка.
Для розуміння змісту малюнка, який сприймають, величезну роль відіграє його назва, передана одним-двома словами. Як узагальнене формулювання основної ідеї картини, тобто синтез високого рівня, назва спонукає дитину знову до докладнішого її розглядання (тобто поглибленого аналізу). Така розумова праця забезпечує тривале збереження образу, що склався, і його подальше використання дітьми, в різних видах практичної і розумової діяльності.
Організоване розглядання картин є формою вправляння в спостереженні. Дитина вчиться послідовно, цілеспрямовано, а отже, вибірково сприймати не тільки картини, а й явища навколишнього життя, виділяти їх істотні ознаки і зв'язки. Закінчуючи таке цілеспрямоване спостереження узагальненням, вона не лише набуває нових, глибших знань про навколишнє. У неї вдосконалюється узагальнене пізнання, тобто вміння в одиничному бачити загальне, у випадковому знаходити закономірне, окреме явище розглядати в зв'язку з іншими подіями і фактами життя.