Сторінка
5

Роль практичних методів у навчально-виховному процесі

О. Баликіна, Є. Попова та О. Ліпніцька стверджують, що ефективність навчання із застосуванням практичних методів суттєво підвищується, якщо в практичній освітній діяльності застосовувати більш широкі ніж методичні вказівки та керівництва засоби забезпечення практичного навчання учнів. Вони пропонують створювати, по-перше, електронні варіанти навчальних посібників, по-друге, навчально-методичні комплекси, тобто “обґрунтовані та логічно зв’язані системи дидактичного, програмно-технічного та організаційного компонентів, спрямовані на найбільш ефективне досягнення навчальних цілей”.

Перший компонент складається з традиційного набору методів, способів, форм навчання та контролю (технології навчання). Щодо другого компонента, то тут розуміється наявність сучасних ТЗН, у тому числі й комп’ютерів, якісних комп’ютерних програм навчального призначення.

Організаційний компонент – це спосіб побудови навчально-методичного комплексу з навчальних дисциплін (урахування вагового коефіцієнта дисципліни згідно з робочим планом, реалізація забезпечення такого комплексу з кожного предмета, врахування міжпредметних зв’язків, організація допомоги учням, використання ресурсів локальної комп’ютерної мережі класу).

Навчально-методичний комплекс має містити такі структурні елементи: освітній стандарт, навчальна та робоча програма; традиційний та електронний підручники; навчально-методичні посібники з усіх тем лабораторних робіт; інформаційно-технологічну практику; навчальний комплекс контролю знань, вмінь та навичок; анотований список літератури (традиційний, перелік CD-ROM, Інтернет-ресурсів); термінологічний словник (алфавітний і тематичний, вербальний та образний).

Побудований таким чином навчально-методичний комплекс дозволяє змінити структуру навчального матеріалу, організацію його засвоєння учнями, що дає можливість: підвищити якість, інтенсивність освіти; диференціювати процес навчання; розвивати дослідницькі, творчі навички, формувати самостійність, здійснювати регулярний контроль. Застосування таких комплексів під час навчальної діяльності суттєво покращить результати навчання.

Навчально-методичний комплекс підтримується чітко визначеною технологією навчання, що є організаційно-методичним інструментарієм навчально-виховного процесу. Створення технології проходить три етапи: підготовчий (аналіз змісту навчання, визначення цілей та завдань, які повинна вирішити чи досягти технологія), основний (відбір та структурування навчального матеріалу, відбір завдань, спрямованих на формування знань, вмінь та навичок, визначення форм організації навчального процесу, вибір методів і засобів навчання, видів і форм контролю) та завершальний (встановлення зворотного зв’язку вчителя з учнем, діагностування результатів навчання). Щоб кожний учень розкрив свій потенціал, проявив свої здібності, технологія враховує рівень знань, індивідуальні особливості, стилі навчально-пізнавальної діяльності, риси характеру, темперамент, інтереси тощо. Для досягнення такого результату вчені пропонують здійснювати рівневу диференціацію, коли в межах однієї групи учнів навчання відбувається на різних рівнях залежно від індивідуальних показників кожного учня. Від традиційної диференціації остання відрізняється тим, що в першій цілі навчання однакові для всіх, а враховуються лише індивідуально-психологічні якості та риси особистості, у другій визначається мінімум знань, вмінь та навичок і на його основі формуються більш складні рівні, а цілі та результати навчання плануються для кожного рівня окремо.

Після визначення принципів побудови технології і факторів, що впливають на її складання, пропонується приступити до відбору змісту навчання, вибору форм організації НВП, методів та засобів навчання форм та засобів контролю. Вибір методів залежить від індивідуальної майстерності викладача, особливостей дисципліни, що вивчається, теми, кількості годин, що відводяться на вивчення цієї теми. Найбільш ефективними у розвитку творчості є методи проблемного та дослідницького вивчення матеріалу, що дозволяють здобувати нові знання на основі конструювання та вирішення реальних проблем. Основними формами реалізації таких методів є проблемні лекції, лабораторно-практичні заняття проблемного характеру, що базуються на творчій самостійній роботі, яка передбачає поступове нарощування складності та проблемності завдань, підготовку аналітичних матеріалів, проведення пошукових робіт, розробку власних проектів тощо. Саме тоді, як зазначає П. Підкасистий, відбувається самостійна діяльність засвоєння знань і процес їх застосування, результатом якого є виникнення нових знань, що стимулюють творче, продуктивне мислення.

Усі завдання, які входять у навчально-методичний комплекс, повинні відповідати таким вимогам: відповідність визначеній меті заняття чи навчальній дії; знання послідовності та техніки виконання оперативних дій; багаторазовість виконання практичних дій; наявність критеріїв точності, правильності та швидкості дій; постійний контроль за ходом та результатами дій з боку викладача.

Наявність таких комплексів дає можливість кожному учню в групі працювати самостійно на основі залишкових знань з предмету та власних пізнавальних здібностей; вчителю контролювати роботу всіх учнів одночасно, консультувати кожного учня індивідуально; з одного боку, ефективно керувати практичною навчальною діяльністю на позанавчальних заняттях, з іншого, – формувати вміння самостійно працювати; створювати сприятливе середовище для навчання, комфортні умови для творчої навчальної роботи; врахувати індивідуальні особливості розвитку особистості учня (характер, темперамент, пам’ять, мислення, перцептивність тощо); стимулювати учня до подальшого вивчення, творчої діяльності, розвитку пізнавальних здібностей.

В. Мороз зауважує, що завданнями учня під час практичного навчання є не лише вирішення наукової чи дослідницької проблеми, а й формування таких вмінь, як “читання з різною метою” (для засвоєння важливих деталей, для відповіді на запитання, для критичної оцінки, для довготривалого запам’ятовування, для розвитку словникового запасу); працювати з першоджерелами, користуватися книгою як знаряддям праці, шукати необхідну інформацію, користуватися довідником; конспектувати (лекцію, наукову літературу); складати картотеку; користуватися нею; будувати систему спостережень; вірно описувати процес, за яким здійснюється спостереження; виділяти головне (в науковому тексті, експерименті); слухати, на слух виділяти головне; вести полеміку, аргументовано відстоювати свої і чужі думки; логічно мислити; систематизувати і класифікувати явища; бачити і розуміти причини і наслідки процесу виникнення і розвитку того чи іншого явища природи (суспільства); аналізувати факти, робити узагальнення і висновки; самостійно ставити завдання” .

Н. Басова виділяє шість рівнів практичної діяльності учнів, через які проходить цілеспрямований розвиток навчально-пізнавальної діяльності: “Перший рівень – підготовчий, ознайомчий . Другий рівень – репродуктивний . Третій рівень – навчально-пошуковий або частково-пошуковий . Четвертий рівень – експериментально-пошуковий . П’ятий рівень – теоретично-експериментальний . Шостий рівень – теоретично-практичний”.