Сторінка
5
Пауза в межах однієї фрази, що збігається з такими розділовими знаками, як кома, двокрапка, крапка з комою, тире, мають відносну і кожна з них різну тривалість. Вона там довша, де менше пов’язані за змістом слова одного мовного такту зі словами іншого, і навпаки.
Довга пауза в межах однієї фрази робиться:
– У реченні, яке складається з поширеної групи підмета і такої ж групи присудка. Триваліша пауза робиться між такими групами для того, щоб виділити значущість однієї з них.
– На місці пропущених слів у реченні перед словами, які мають важливе значення для змісту всієї фрази. Триваліша пауза спонукає слухача до осмислення пропущених слів і сприйняття змісту всього речення.
– Після вставних речень, які уточнюють слова фрази, пов’язані між собою за змістом. Більша тривалість паузи полегшує розуміння такого уточнення.
– У довгих фразах, у яких думка наростає до певного перелому і після нього ніби узагальнюється, завершується сказане, у тому місці робиться довша пауза, щоб зосередити увагу слухачів на узагальнені, завершені думки.
Загальна тривалість пауз залежить також від темпу мовлення. Прискорення темпу скорочує їх, уповільнення – збільшує. Проте співвідношення за тривалістю в будь-якому темпі повинно зберігатися. За відносно сталу одиницю можна брати тривалість однієї секунди і відповідно до неї визначати тривалість інших у бік збільшення. Якщо виникає потреба зменшити тривалість якоїсь паузи відповідно до встановленої найменшої, наприклад, секунди, то треба брати лише половину її тривалості і позначати на письмі вертикальною пунктирною лінією (/). Доцільно спиратися на якийсь сталий вимір – найкраще на тривалість однієї секунди. Одна секунда – коротка пауза, дві секунди – довша пауза, три – ще довша.
Одним із засобів логіко-емоційної виразності є логічний наголос. Логічним називається такий наголос, яким виділяються основні слова, за допомогою яких виражається зміст у складі всієї фрази. Розділяють логічний наголос тактовий і головний. Тактовим логічним називається такий наголос, який діє в межах тільки одного мовного такту і виділяє в ньому лише одне слово, що підпорядковує собі всі інші і є виразником змісту всього речення. Скільки у фразі мовних тактів, стільки й наголошених слів. Проте для того, щоб правильно передати слухачам зміст речення в єдності всіх мовних тактів, цього замало. Треба ще виділити головне слово серед уже виділених, тобто слово в одному з мовних тактів, яке завершуватиме зміст усього речення. Головним логічним називається такий наголос, який діє у межах усієї фрази, усіх мовних тактів і в єдності зі спадною мелодикою виділяє одне слово серед уже виділених і ним завершує зміст даної фрази. На письмі позначається двома горизонтальними рисками знизу.
Логічний наголос має три виміри: посилення, підвищення, розтягування. Виділення слів у мовному такті досягається або одним з таких засобів, або їх комбінацією. Слід розрізняти три ступені логічного наголосу: не дуже значний (перший ступінь), значний (другий ступінь), найбільш значний
(третій ступінь).
Встановлено правила, що допомагають визначити місце логічного наголосу:
– Правило про нове поняття. Якщо в тексті згадується явище, особа чи предмет, про який ітиме далі мова, то на слова, що їх визначають, падає логічний наголос.
– Правило протиставлення. Якщо в тексті є протиставлення (явне чи приховане), то наголошуються ті слова, завдяки яким це протиставлення оформляється.
– Правило порівняння. При порівнянні наголос падає на той предмет, з яким порівнюється те, про що йде мова.
– Правило переліку – вимагає підкреслювати логічним наголосом усі слова, що складають ряд цього переліку.
Мелодика мовлення – це певні зміни голосу в межах підвищення і пониження, а також сили і тривалості звучання в процесі мовлення. Можна точно і правильно визначити логічний і психологічний зміст фрази, але відтворити його без участі мелодики майже неможливо. Мелодика характеризується видозмінами фізичних показників, безліччю таких нюансів в основному тоні, які не піддаються для вимірювання їх слуховими якостями. Всі вони випливають з головних мелодичних ходів. Вони доступні слухові і від правильного їх відтворення залежить правильна передача змісту мовлення. Треба їх досконало знати і вміти ними оперувати.
Головні мелодичні ходи на слуховому рівні сприймання характеризуються підвищенням, монотоном (однотоном) і пониженням голосу. На письмі вони позначаються:
– мелодичне підвищення – стрілочкою, спрямованою вверх над логічно виділеним словом (↑);
– мелодичне пониження – стрілочкою, спрямованою вниз над логічно виділеним словом (↓);
– монотон (однотон) – стрілочкою в горизонтальному положенні над логічно виділеним словом (→).
Такі позначки робляться над наголошеним складом логічно виділеного слова. Буває, коли мовний такт чи фраза може мати спадно – вихідну мелодику. В таких випадках до уваги треба брати не лише один наголошений склад а й наступний. На наголошеному мелодика піднімається, а на наступному спадає. Таку мелодику позначають дугастою стрілкою, спрямованою вниз на наголошеному і після наголошеному складі логічно виділеного слова чи поза ним (). Іноді висхідна мелодика може виражатися у спадно-висхідному тоні. В такому разі до уваги треба брати також два склади логічно виділеного слова – переднаголошений і наголошений. На першому мелодика спадає, на наступному піднімається. Позначається така мелодика дугастою стрілкою, спрямованою вверх над переднаголошеним і наголошеним складами логічно виділеного слова чи перед ним. ()
Мелодичне пониження свідчить про довершеність, закінченість думки. Мелодичне підвищення – про розвиток думки. Рівна, монотонна мелодика характеризує незакінчену думку або перервану думку, що потребує або розвитку, або завершення в наступному чи наступних мовних тактах. Тому монотон переважно припадає на середні мовні такти, але може бути на початковому або на останньому.
Мелодика окремих комунікативних типів речень: розповідних, питальних, спонукальних, окличних, протиставних, заперечних, перелічувальних – є відносно сталою фразовою мелодикою. Щодо загального характеру мелодики, то при звичайній розмові вона спокійна, а при схвильованій – більш енергійна, мелодичні зміни сміливо підкреслені.
Темп мовлення – це швидкість, яка вимірюється кількістю виголошених складів за секунду. Зміна темпу є важливим засобом логічної виразності. Темп уповільнюється або пришвидшується за рахунок видовження чи пришвидшення вимови чи видовження пауз.
У межах фраз і періодів повільніше читають більш значущі слова для підкреслення найголовнішого і, навпаки, швидше читають все те, що становить доповнення, пояснення, уточнення. Це можуть бути і підрядні речення, і різні звороти (дієприкметникові, дієприслівникові), вставні слова і речення. Та коли доповнення, пояснення і уточнення повторюються при необхідності додаткового розтлумачення, темп вимови уповільнюється. Буває, коли вимоги логічного інтонування заперечуються вимогами емоційно-образної виразності. У таких випадках інтонація підпорядковується емоційно-образній, психологічній.