Сторінка
2

Бюджетний процес як складова бюджетного менеджменту

Окремі автори виділяють три групи органів управління бюджетом. До першої відносять органи законодавчої та виконавчої влади, зокрема Верховну Раду та Кабінет Міністрів України. До другої групи – органи оперативного управління бюджетом і бюджетного контролю, зокрема, Міністерство фінансів та спеціалізовані органи – Державна контрольно-ревізійна служба, Державне казначейство тощо [8, с. 25].

Провідну роль у системі органів оперативного управління забезпечення бюджетного процесу відіграє Міністерство фінансів.

Основними завданнями Міністерства фінансів України із забезпечення бюджетного процесу є такі: складання і забезпечення виконання державного бюджету, забезпечення державних фінансових гарантій щодо соціального захисту населення, удосконалення методів бюджетного планування, складання поквартальних розписів доходів і видатків, здійснення контролю за виконанням державного бюджету, складання звіту про виконання державного бюджету тощо.

Міністерство фінансів України для реалізації поставлених перед ним завдань на всій території держави має розгалужену організаційну структуру, зокрема фінансові органи на регіональному рівні і в містах державного й обласного підпорядкування та їх районах. У містах районного підпорядкування, селах і селищах фінансові органи не створюються, а функції забезпечення бюджетного процесу покладаються на районні фінансові органи або на відповідні місцеві ради. Всі згадані територіальні фінансові органи мають систему подвійного підпорядкування [8, с. 114–120].

Важливим органом оперативного управління забезпечення бюджетного процесу є Державне казначейство України, яке: здійснює касове виконання державного бюджету і місцевих бюджетів за принципом єдиного казначейського рахунка; веде облік асигнувань, кошторисних призначень і зобов’язань розпорядників бюджетних коштів; здійснює взаємні розрахунки між державним і місцевими бюджетами; організовує збирання, зведення та аналіз фінансової звітності про стан виконання державного, місцевих і зведеного бюджетів; організовує роботу територіальних органів Державного казначейства тощо.

До територіальних органів Державного казначейства України відносяться управління Державного казначейства в Автономній республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі та відділення Державного казначейства у районах, містах і районах у містах [8, с. 138–140].

До третьої групи органів управління бюджетом відносять галузеві міністерства і відомства, які виконують функції головних розпорядників бюджетних коштів [8, с. 26].

Наприклад, головний розпорядник бюджетних коштів у сільськогосподарської галузі – Міністерство агрополітики в 2006 році планує спрямувати 1,1–1,2 млрд грн на розвиток зернового виробництва, зокрема шляхом надання дотацій – 100 грн за 1 га посівів озимини і 50 грн – за 1 га ярих посівів [11, с. 2].

Як стверджують науковці, система управління бюджетним процесом складається з бюджетного планування, виконання бюджету та складання і затвердження звіту про його виконання [8, с. 26–149].

Бюджетне планування є основним елементом у системі управління бюджетним процесом. Його рівень значною мірою залежить від багатьох чинників. По-перше, від чіткості формулювання цілей і завдань як складових будь-якого менеджменту, у тому числі бюджетного менеджменту. По-друге, від достовірності інформації, яка використовується для розрахунків проекту бюджету. По-третє, від методології планування показників бюджету, зокрема прямого розрахунку – нормативний, аналітичний та програмно-цільовий методи.

Крім того, бюджетне планування дозволяє: забезпечити збалансованість фінансових ресурсів держави; визначити реальні джерела доходів бюджету та пріоритети у видатковій політиці бюджету; здійснювати ефективне управління державним боргом; реалізувати на практиці єдину бюджетну політику на всіх рівнях державної влади тощо.

Світова практика показує, що над удосконаленням бюджетного планування працюють уже довгий час. У 50-60 роках ХХ століття в США, Канаді, Франції застосовувалися такі методи бюджетного планування, як бюджетування „з нуля”, програмне бюджетування та інші. На основі цих методів визрів сучасний метод – бюджетування, орієнтоване на результат. Останній забезпечує розподіл бюджетних ресурсів відповідно до цілей або функцій держави з урахуванням пріоритетів суспільного значення очікуваних кінцевих результатів.

В Україні здійснення стратегічного планування, тобто розробка стратегічних завдань держави на довгострокову чи середньострокову перспективу, а це відповідно 3–5 або 10–15 років, бажає бути значно кращим.

Певною мірою покращанню стратегічного планування сприятимуть:

– широке запровадження програмно-цільового методу планування бюджету;

– розробка ефективної системи показників попередньої оцінки програми, оцінки ефективності виконання програм;

– постійне проведення моніторингу впровадження програми;

– необхідність доповнення бюджетної функціональної класифікації програмною цільовою класифікацією;

– оптимізація системи бюджетних установ, а при потребі навіть їх реорганізація;