Сторінка
3

Методика роботи над українською народною казкою

Простір і час нерозривно зв’язані між собою. Реалізовується простір у вигляді порогу, воріт, річки, мосту, лісу, берега моря. Дім у казці – це не просто житло, центр «свого» світу із цілим арсеналом компонентів. Через вікно вищі сили передають добрий знак у вигляді білого голуба або яскравого промінчика сонця. Героям казки слід бути обережним, адже через вікно може потрапити і злий дух. Двері й поріг оберігають добробут хатини, не дозволяючи зовнішнім силам проникнути всередину, і таким чином відмежовують будинок від «чужого» простору. Щоб подолати кордон між двома світами, героєві необхідно дотримуватись певних настанов: «Приїжджає у десяте царство, дивиться – стоїть хатка. Він до тієї хатки сотворив молитву, святий Юрій і відчинив».

Персонажі у казках можуть бути рухомі й нерухомі. До нерухомих, належать наприклад, батьки головного героя або Баба-Яга, котрі упродовж казкової розповіді перебувають у закритому мікросвіті – хатинці.

Серед інших словесно-виражальних засобів літературна мова широко використовує й засоби багатожанрового фольклору, зокрема казки. Як усному, так і в писемному різновидах мови спостерігаються дво-, три-багатокомпонентні одиниці, що з прямим значенням широко побутують в українських народних казках і є загальновідомими. Це традиційні комплекси казки (ТКК). За функціональними характеристиками їх прийнято поділяти на дві основні групи: традиційні номінації казки (ТКК) традиційні формули казки (ТФК). До першої належать ТКК, що називають казкових героїв, чарівні предмети, до другої – загальні місця, що є найвищою мірою стереотипними і часто набувають стабільного характеру, словесних формул. За традицією, їх поділяють на ініціальні, медіальні та фінальні формули (жив собі; ні в казці сказать, ні пером описать; вам казка, а мені бубликі в’язка). Функціонально до цієї групи належить ряд відомих літературній мові ТКК, що вживаються лише в одній казці (битий небиту везе; цок в лобок і в мішок; ловись, рибко, велика і маленька) Вони співвідносні медіальним формулам казки.

Досліджуючи ТКК, слід зазначити, що в літературній мові вони більш усталені щодо складу і форми, ніж у фольклорних текстах.

Межі функціонування ТКК також зумовлені сукупністю фонетичних, граматичних і лексичних рис діалектів. Казки з однаковими сюжетами можуть мати ТФК, що різняться за лексичним складом, фонетичною та граматичною формою компонентів, за структурою, можуть мати різні ТФК, а також матеріальне і нульове вираження ТФК. Аналізуючи територіальні різновиди ТФК, які безпосередньо стосуються викладу сюжету, треба відзначити, що казкар намагається передати не стільки формулу, скільки образність казки, створений словом чуттєвий традиційний образ, спосіб, напрям вираження думки засобами мови.

Менше уваги також приділяється зовнішній формі ТКК. Іноді на місці відомої у східному регіоні формули спостерігається лише слово, співзвучне з компонентом ТКК. А оскільки ТКК використовуються в мові здебільшого як стилістичний прийом, то важливим є «пізнання» казкового походження ТКК. Серед ряду модифікацій ТФК цим вимогам найбільше відповідають римовані одиниці, поширені в казках Наддніпрянської України. Саме їх оформлення в мовному потоці і в тексті привертає увагу. Зазначене стосується лише ТФК, що мають безпосереднє відношення до викладу сюжету. ТФК суто орнаментального характеру – це ритмізовані і римовані одиниці, і регіональні особливості виявляються не в їх формі, а в складі одиниць.

ТКК також мають регіональні особливості і різне територіальне поширення. В одному й тому ж казковому мотиві можна спостерігати різних персонажів. Один персонаж може мати назви, що являють або не являють собою ТКК. Граматичними формами ТКК різняться рідко (живуща вода, жива вода).

Зіставляючи відомі літературній мові ТКК з ТКК фольклорних текстів, можна зробити висновок, що всі вони представлені в казках південно-східної України. На інших територіях вони спостерігаються не всі або у формах, що не характерні для сучасної української мови.

У період формування нової літературної мови усталені одиниці казкової спадщини широко залучаються письменниками в твори художньої літератури, що, в свою чергу, свідчить про їх широке побутування в усному народному мовленні. Ця традиція продовжується І в наступні періоди розвитку літературної мови.

У мові творів І.П. Котляревського, Г.Ф. Квітки-Основ’яненка, Панаса Мирного, І. Карпенка-Карого, тобто письменників, твори яких відбивали загальнонародні риси південно-східних говорів, а також особливості полтавських, слобожанських і степових говірок, спостерігаються найрізноманітніші ТКК, поширені в казках цього регіону: «Чи по неволі, чи по волі?», (І.П. Котляревський); «Данило серця слуха – куди ж веде його те серце золоте? За тридев’ять земель, у Чорноморію, шукати хліба, а в батька тік тріщить!» (І. Карпенко-Карий); «За царя Гороха, значить? – чухаючись, одказав Сидір» (Панас Мирний); «Не поратись нічого, а тільки хороше жити, щоб пити й їсти і хороше ходити було що» (Г.Ф. Квітка-Основ’яненко).

Аналогічні ТКК у більшій або меншій кількості спостерігаються і в творах інших галицьких, буковинських і закарпатських письменників. Зростає продуктивність ТКК і в сучасній західноукраїнській поезії і прозі: «Ой коза-дереза, бідолаха простуджена, Як в ту пору снігами у злидні мело! Кому бубликів в’язку чи казку – що суджено» (М. Людкевич).

У сучасній українській літературній мові фіксується близько 80 одиниць ТКК, що мають яскраві ознаки художнього мовлення і незначну варіантність, яка в основному пов’язується не з особливостями територіального поширення фольклорних текстів, а з кількісним складом багатокомпонентних одиниць (для них характерне усічення), а також різноманітними авторськими трансформаціями.

Сфера використання ТКК у сучасній українській мові пов’язана з їх первісним значенням у фольклорному творі. Проте в новому контексті воно виявляє здатність до розвитку. Цьому сприяє функціонування ТКК як емоційно-оцінних, експресивних, стилістично маркованих одиниць, Співвідношення ТКК з новим поняттям, можливість одиниці утворювати нові синтаксичні зв’язки в ряді випадків приводить до структурно-семантичних змін. Отже, структура, функції І розвиток значення ТКК нерозривно взаємопов’язані.

Як уже відзначалося, до аналізу залучені стійкі комплекси, що складаються, як мінімум, з двох лексем, які зберігають, принаймні частково, відмінкову парадигму, їх можна розглядати як складні слова, фразеологізми, словосполучення, речення, що мають властивість постійного відтворення. Співвіднесеність ТКК з відповідним структурним рівнем мови поза казкою залежить від їх кваліфікації в фольклорному творі і розвитку значення. За структурно-семантичними ознаками серед ТКК можна виділити кілька груп:

1. Назви чарівних предметів, у яких атрибутивним компонентом номінативного словосполучення виступають слова чарівний, золотий, срібний, залізний. Прикметники в таких словосполученнях перш за все вживаються з метою вказати на незвичайність предмета, рідше – істоти, і можуть додатися практично до всіх слів, що позначають побутові предмети, природні явища. Традиційним виступає не все словосполучення, а вузьке коло означень, які використовуються в казці, проте деякі одиниці цієї групи є загальновідомими: золоті волосинки, золоте яблучко, золоте яєчко тощо. Значно більше ТКК, назва яких конкретно вказує, в чому полягає незвичайність казкового предмета,