Сторінка
4

Вивчення творчості кобзарів та лірників на уроках української літератури

4) членом братства може бути лише та особа, котра має якісь фізичні недоліки або каліцтва і набула певних професійних навичок (уміння грати на кобзі чи лірі, знання кількох пісень), а також вивчила мову братства (“Лебійську мову”);

5) кожен член братства (гурту) зветься товаришем;

6) особа, яка вступає до братства, мусить вносити до цехової братської кружки певну суму членських внесків;

7) братство вибирає певний ритуал прийому до свого гурту;

8) братство не втручається в особисте життя братчиків.

У членів братства таким чином виховувалося почуття корпоративної незалежності, укорінювалася свідомість певної позиції, професійна гордість.

П’ятий учень: В кобзарстві, як і в кожному ремеслі, були свої майстри та учні (їх називали хлопцями). Для того, щоб стати справжнім кобзарем і цим ремеслом заробляти собі на прожиття, потрібно було добре навчитись кобзарській справі, опанувати “Лебійську” мову (прийнятну і зрозумілу тільки в певному колі співців), одержати “визвілку” (право на самостійне кобзарювання, дотримуватися всіх звичаїв і вступити до гурту.

Юнаки, які виявили бажання йти в науку до старшого кобзаря, повинні були навчатися у нього протягом 2-3х років, або навіть і більше, в залежності від своїх здібностей і наполегливості. Учень мусив добре оволодіти грою на кобзі чи лірі, вивчити кілька релігійних пісень, псалмів, молитов та інших пісень і дум, усвідомити всі звичаї та правила братства.

Право співати й грати на бандурі одержували лише ті учні, які успішно закінчили навчання у свого майстра-панотця. Усі молоді вчилися у старших кобзарів та лірників. Спочатку старий кобзар розкаже про пісенний твір, потім почне співати, а молодий кобзар повторює, аж поки запам’ятає.

(Звучить одна із відомих дум)

Учитель: Ви, мабуть, помітили, як виконуються (співаються) думи?

Далі бесіда йде за запитанням:

1) Чи є якась відмінність у виконанні кобзарем думи і виконанням ліричної пісні на естраді?

Учні відзначають, що під час виконання думи кобзар, на відміну від артиста-співака, виконавця ліричної пісні, не лише співає думу, а й проказує, декламує її окремі місця під акомпанемент кобзи (бандури).

Учитель (підсумовує): Отже, цей спосіб виконання називається речитативом.

Шостий учень: Цікавим для нас є обряд посвяти в кобзарі (за бажанням можна інсценувати подане нижче).

Коли скінчиться наука у “пан-отця”, повинен учень прийти до кобзарської братії на один із велелюдних ярмарків просити благословення і дозволу почати свої обходи (самостійне кобзарювання). На посвячення “молодик” повинен мати при собі не менш 5-ти карбованців. На них він купує кожному братчику булку і рибу, частує горілкою. Після цього “молодик” кланяється й каже: “Теперечки благословіть мене на всі чотири сторони!” Пан-отець відповідає: “Бог благословить!”, подаючи учневі хліб. Від хліба учень одрізує три горбушки, солить їх і кладе собі за пазуху. Це зветься “взяти визвілок”– головний акт, що дає право носити ліру або кобзу. Подавши хліб, діди-братчики бажають: “Дай тобі, Боже, щоб ти був здоровий, як вода, а багатий як земля: щоб тобі з води й роси йшло! Гряди во ім’я Господнє”.

Після цього “майстер” передавав кобзу чи ліру учневі – і кобзар готовий.

Учитель: Наступна сторінка нашого журналу називається “Роль кобзарів та лірників у духовному та суспільно-політичному житті України”.

Сьомий учень: Кобзарство розкривало перед народом світ на засадах духовності і краси, проповідувало вустами своїх національних бардів найвищі людські цінності: вірність Богові і Батьківщині, повагу до старших, вірність побратимству, порядність, чистоту людських взаємин. Народні думи зробили великий вплив на розвиток художньої літератури та образотворчого мистецтва. Кобзарі були патріотами. Вони не стояли осторонь від епохальних подій в Україні. Вони брали активну участь у народно-визвольних рухах. Гетьман Богдан Хмельницький посилав кобзарів по містах і селах закликати народ до боротьби з ворогами.

Після повстання українського народу 1768 року, відомого під назвою “Коліївщина”, польська шляхта вчинила розправу над повстанцями у містечку Кодні (Житомирщина). З Коденської судової книги відомо, що трьом кобзарям-учасникам гайдамацького повстання – Прокопу Скрязі, Василю Варченку і Миколі Соковому – відрубали голови за те, що вони “Гайдамакам на бандурі грали”.

Перший учень: Видатними кобзарями, носіями і виконавцями дум, були в XIX ст. Іван Стрічка, Андрій Шут, Остап Вересай (демонстрація фотографій), Іван Кравченко (Крюковський).

Відомий кобзар Михайло Кравченко брав активну участь у революційній боротьбі 1905, 1917 років та громадянській війні.

У перші дні Великої Вітчизняної пішли на фронт бандуристи М.В.Опришко, Д.Ф.Піка, Г.М.Гордійчук. Вони загинули смертю хоробрих. У той самий час бандуристи, які залишалися на тимчасово окупованій гітлерівцями території і, співаючи антифашистських пісень, сприяли піднесенню бойового духу народу, будили ненависть до ворогів. Одним із таких є дід Левко, партизанський розвідник; фашистські нелюди замордували мужнього патріота.

Другий учень: Допомагала громити ворога відома Миргородська капела бандуристів під керуванням І.Скляра. Капелянам доводилося супроводжувати похорони загиблих воїнів, виступати в окопах на передовій, в госпіталях.

Бандуристи, де б вони не перебували – чи в тилу ворога, чи в діючій армії – своїми патріотичними піснями і думами помагали в боротьбі з ворогами Вітчизни.

Учитель: Кобзарство – це самобутнє явище світової культури. А справжнє мистецтво, слава про нього воістину не мають кордонів. Саме про це наступна 5та сторінка нашого журналу: “Світова слава українського кобзарства”.

Третій учень: Українські кобзарі та лірники уже в ХVІ ст. були відомими в Західній Європі. Великою популярністю тут користувалися наші бандуристи Войташек, Веселовський, Білоградський.

А ім’я народного співця Остапа Вересая привернуло увагу не тільки української та російської громадськості. Воно потрапило й на сторінки періодичних видань Франції, Англії, Польщі, Австрії, Німеччини. Він був запрошений на ІІІ Археологічний з’їзд, який проходив у 1874 році в Києві. О.Вересай буквально полонив делегатів з’їзду своїм майстерним співом та грою на кобзі. А французький вчений Альфред Рамбо його назвав законним нащадком Бояна й інших “солов’їв” минулих часів.

Традиції кобзарства ніколи не переривались.

І ось аж через 84 роки, тепер уже на ІV Міжнародному з’їзді учених-славістів (Москва, 1958 р.) звучить голос ще одного відомого кобзаря – Єгора Мовчана. Деякі з делегатів порівнювали мелодії дум у виконанні Мовчана з музикою Бетховена.

Четвертий учень: Світову славу українського кобзарства згодом примножили цілі колективи цього самобутнього жанру мистецтва. Так у 1969 році Державна Заслужена капела бандуристів УРСР, гастролюючи в Японії, буквально зачарувала меломанів цієї країни. Капела за ЗО днів відвідала І8 міст і дала 22 концерти, на кожному з яких бувало по 4-6 тисяч глядачів.

І ще один унікальний факт з історії. Мало кому відомо, що далеко за океаном, у промисловому Детройті (США) живе, творить і примножує славу українського кобзарства капела бандуристів імені Т.Шевченка. Складна її доля. Будучи вивезеною з Києва в роки Великої Вітчизняної війни до фашистської Німеччини, з Божою допомогою уникнувши кремаційної печі, зберігши свій кістяк, так трапилось, що через табір переміщених осіб опинилась капела у Сполучених Штатах. Живучи далеко від Батьківщини, капеляни не забули рідну землю, рідну мову, культуру й гордо розносять славу українського кобзарства по всьому світу.