Сторінка
3

Логопедія, її предмет і задачі

Тахилалія може виникнути вже в дитинстві і, якщо не проводити спеціальної корекційної роботи, підсилиться в перехідному віці й залишиться на все життя.

Наслідком порушення темпу мови є порушення плавності мовного процесу, ритму та мелодійно-інтонаційної виразності.

Причини тахилалії. Найчастіше виникає в дітей нервових, збудливих, рвучких, не зрівноважених.

М. Е. Хватцев затверджував, що центральною ланкою в патогенезі тахилалії є розлад темпу зовнішнього й внутрішнього мовлення за рахунок патологічної переваги процесів порушення над процесами гальмування.

Тахилалія може передаватися в спадщину.

Так само виникати в результаті наслідування швидкого мовлення навколишніх, і неправильні прийоми виховання дитини, його мовлення.

Спотикання. Незвичайно швидка, стрімке мовлення при тахилалії іноді нагадує по зовнішній картині заїкуватість, тому що мовець часто повторює звуки, склади або слова. При спотиканні, як і при заїкуватості, можуть виникати й невиправдані паузи, зупинки. На відміну від заїкуватості спотикання не має судорожного характеру.

Заїкання

Заїкання ― порушення темпоритмічної сторони мови. (Синонім ― лого-невроз). Є центрально обумовленим, найчастіше виникає в процесі мовного роз-витку дитини в період переходу до фразової мови і пов’язане з різкою емоційно негативною реакцією дитини на зовнішній подразник. Найсприятливішим грунтом для виникнення заїкання є недостатня стійкість нервової системи дитини, інколи пов’язана з органічними ураженнями мозку. Причиною порушення плавності мови (зупинок в її плинності) при заїканні є судороги м’язів тих або інших органів мов-лення в момент вимови (губ, язика, м’якого неба, гортані, грудних м’язів, діафрагми, черевних м’язів). Заїкання, яке супроводжується іншими інтелектуальними або мовними дефектами, як правило, не призводить до порушення смислової сторони мови, однак нерідко пов’язане з побоюванням висловлювання, а також з деякими відхиленнями в характері дитини ― підвищеною збудливістю або, навпаки, апа-тичністю, млявістю.

Розрізняють два види заїкуватості:

Найчастіше зустрічається функціональна заїкуватість, коли не є яких-небудь органічних поразок у мовних механізмах центральної й пери-феричної нервової системи. Функціональна заїкуватість виникає, як пра-вило, в дітей у віці від 2 до 5 років у період формування розгорнутої уза-гальненої (контекстної) фразової мови; частіше воно зустрічається в легкозбудлевих, нервових дітей.

У рідких випадках заїкуватість може бути викликано органічним пораз-ками центральної нервової системи (при черепно-мозкових травмах, нейроінфекціях і т.п.). Така органічна заїкуватість може виникнути в будь-якому віці.

Причини функціональної заїкуватості:

а. Перевантаження нервової системи дитини в сполученні з непосильної для них мовним навантаженням (повторення незрозумілих і важких слів; спонукання до досить довгих і складних переказів, вивчення складних по змісту і великих по обсязі віршів; запам’ятовування казок, розповідів, які не відповідають віку дитини, незрозумілі їй).

б. Неправильне звуковимовлення (якщо заїкуватість з'являється з 2-х ро-ків).

в. Внаслідок надзвичайно швидкої мови: дитина квапиться, наслідуючи комусь із навколишніх або прагнучи швидше висловити свою думку, спотикається на деяких звуках ― і починає заїкатися.

г. З’являються в дітей на тлі загального недорозвинення мови, коли в них не вистачає елементарного запасу слів і граматичних засобів для виражен-ня думок.

д. Неправильні умови виховання дитини, фізичні покарання, сильний пе-реляк.

е. Може виникати й у результаті наслідування.

У запобіганні заїканню важливу роль відіграє мовне середовище дитини. Ці причини викликають заїкуватість не у всіх дітей і не при всяких умовах. Більшу роль грають фактори, що привертають: хворобливий стан нервової системи дитини, знижена її стійкість.

По типі судорог, що періодично виникають у різних відділах периферичного мовного апарата, розрізняють три форми (або виду) заїкуватості:

Найбільш рання й легка форма заїкуватості ― клоніческий, при якій повторюються звуки або склади ( до-до-кішка, б-б-бабуся, ба-ба-бака).

Більш важка форма ― тонічна, при якій у мові з'являються тривалі зупинки на початку або середині слова (к .…нижка, каранд .аш, зм .ея).

Змішаний вид заїкуватості: клоно-тонічний або тоно-клоніческий (по переважному характері судорог).

Розрізняють три ступені заїкуватості: слабою (помірну), середню й сильну (важку).

Слабкий ступінь, при якій заїкуватість проявляється ледь замітною й не заважає мовному спілкуванню.

Сильною вважається такий ступінь, при якій у результаті тривалих судорог мовне спілкування стає неможливим. [3, с. 90] Крім того, при силь-ному ступені проявляються також супутні рухи й эмболофразия.

Супутні рухи ― це судорожні явища, які виникають у різних групах м’язів в немовній мускулатури: лиця, шиї, тулуба, кінцівок. Розрізняють мимовільні, що не залежать від волі мовця.

Заїкуватий починає для мнимого полегшення мови добавляти стереотипні слова або звуки, наприклад: « а-а», « э-э», «ну», «це», «от», «от так», «от це», «як це» і т.п. Таке явище називається эмболофразий.

Ще одним з характерних симптомів заїкуватості є страх перед мовою, острах певних звуків або слів, які, на думку заїкуватих, особливо важкі для вимови. Це явище називається логофобією.

Всі види заїкуватості дуже непостійні, мінливі. Міняється вид заїкуватості: то воно проявляється в повторенні звуків або складів, то в раптових зупинках, паузах.

Нестійкими виявляються й супутні рухи: зникають одні й на їхню зміну з’являються нові. Стан заїкуватості також міняється. Ці зміни пов’язані з найріз-номанітнішими обставинами.

Заїкання піддається логопедичній корекції, яка у деяких випадках доповнюється медичними заходами. Цей дефект мови найкраще усувається в початковий період його виникнення.

Дислалія

Дислалія (від грец. dis ― префікс, який означає розлад, лат. lalia ― мова) ― порушення звуковимовлення при нормальному слуху і збереженій іннервації мов-ного апарата. (Синоніми ― косномовність; дефекти звуковимовлення, фонетичні дефекти, недоліки вимовлення фонем). Виявляється у неправильному звуковому (фонемному) оформленні мови: спотвореному вимовленні звуків, заміні звуків або їх змішуванні. Дефект може бути зумовлений тим, що у дитини неповністю або неправильно сформувалася артикуляторна база (набір артикуляційних позицій, необхідних для вимовлення звуків).

Дислалия підрозділяється на два види:

Механічної дислалией (органічна) називають такий вид неправильного звуковимовлення, що викликається органічними дефектами периферич-ного мовного апарата, його кісткової й м’язової будови.

Функціональної дислалией називається такий вид неправильного зву-ковимовлення, при якому не має ніяких дефектів артикуляційного апарата.

Причини механічної дислалии:

Укорочена вуздечка мови (під'язичне зв'язування). При цьому дефекті виявляються утрудненими рухи мови, тому що занадто коротка вуздечка не дає йому можливості високо підніматися (при верхніх звуках). Крім того, дислалия може бути викликана й тим, що язик або занадто вели-кий, ледь уміщується в роті й від цього неповороткий, або занадто малий і вузький, що також утрудняє правильну артикуляцію.