Сторінка
2
Комплексне дослідження інноваційної культури як феномена людської діяльності, що виступає умовою відтворювання й змін соціального буття та є іманентним процесу людського розвитку на фазі постіндустріального суспільства, слід виконувати в контексті загального змісту культури, а також у розрізі структури інноваційної культури, виявлення її функцій та основних проявів, предметної діяльності, розроблення напрямів формування, впливу на ступінь розвитку інноваційних процесів та ефективність проведення державної інноваційної політики. При цьому детерміновані зв'язки інноваційної культури з буттям проявляються через суб'єкти та об'єкти інноваційного процесу.
Перш за все інноваційну культуру слід було б представити як явище професійне, оскільки саме професіонали, в якій би галузі вони не діяли, вносять нове в різні сфери суспільного життя - сфери праці, побуту, відпочинку, пізнання й спілкування. Проте ми починаємо з того, що початковою базою інноваційної культури педагога (можливо, і представників багатьох інших професій) є загальнокультурні (соціокультурні) якості особистості: духовність, громадянськість, ерудиція, оскільки всі вони пронизують зміст освітнього процесу, складають його атмосферу й повинні поступово ставати якостями учнів.
Основні підходи до проблеми творчих здібностей
Інноваційна культура особистості багато в чому залежить і від рівня розвитку її творчих здібностей. Тут потрібно відзначити, що існують як мінімум три основні підходи до проблеми творчих здібностей.
Перший підхід. У рамках цього підходу вважається, що як таких творчих здібностей немає, але як необхідна (але недостатня) умова творчої активності особистості виступає інтелектуальна обдарованість. Головну роль у детермінації творчої активності відіграють мотиви, цінності, особисті риси. Другий підхід. Творча здібність (креативність) є самостійним чинником, незалежним від інтелекту. У більш "м'якому варіанті" ця теорія свідчить, що між рівнем інтелекту й рівнем креативності (інновативності) є незначна кореляція.
Третій підхід. Високий рівень розвитку інтелекту припускає високий рівень творчих - здібностей і навпаки. Творчого процесу як специфічної форми психічної активності немає.
Деякі дослідники зводять проблему людських здібностей до проблеми творчої особистості: не існує особливих творчих здібностей, а є особистості, шо володіють певною мотивацією й психічними рисами.
Загальновизнано, що творчість - є вихід за межі заданого. Але це лише негативне визначення творчості, тоді як перше, що впадає в очі, - це схожість у поведінці творчої особистості й людини з психічними відхиленнями. У зв'язку з цим існують дві точки зору:
талант - це максимальне здоров'я;
талант - це хвороба.
Традиційно другу точку зору пов'язують з ім'ям італійського психіатра, родоначальника антропологічного напряму в кримінології Чезаре Ломброзо (1835-1909), який, хоча й ніколи не стверджував про те, що існує пряма залежність геніальності й безумства, разом з тим наводив приклади саме на користь цієї гіпотези: він уважав, що сивина й облисіння, худина тіла, погана мускульна і статева діяльність, властива всім схибленим, дуже часто зустрічаються й у великих мислителів. Крім того, мислителям, разом зі схибленими, властиві, як він уважав, постійне переповнювання мозку кров'ю, сильний жар у голові й відчуття холоду в кінцівках, схильність до гострих хвороб мозку й слабка чутливість до. голоду й холоду.
Чезаре Ломброзо характеризує геніїв як людей самотніх, холодних, байдужих до своїх сімейних і суспільних обов'язків. Серед них непропорційно багато наркоманів і п'яниць, уважає він. Геніальна людина завжди хворобливо чутлива, погано переносить зміни погоди. У такої людини часто спостерігаються різкі спади, й підйоми творчої активності. Висновок: геніальність і безумство можуть поєднуватися в одній людині.
Більшість авторів виділяє наступні особистісні риси творців - інноваторів:
Незалежність, коли особистісні стандарти важливіші за стандарти групи, коли в наявності конконформізм оцінок і думок;
відвертість розуму: готовність охоче повірити своїм і чужим фантазіям;
висока толерантність до невизначених і нерозв'язних ситуацій, конструктивна активність у цих ситуаціях;
розвинене естетичне відчуття, прагнення до краси як до абсолютно невмотивованого задоволення;
часто поряд з цим згадують також упевненість у своїх творчих здібностях, у своїй обдарованості й силі характеру;
змішані риси жіночності й мужності в поведінці, що відзначають не тільки психоаналітики, але й генетики.
Можливо, до цих типових рис творців-інноваторів слід додати й таку характеристику, як відсутність прямих меркантильних інтересів у дослідницькій діяльності. Урешті-решт, мірою інтелектуальної активності служить інтелектуальна ініціатива, що розуміється саме як продовження розумової діяльності за межами ситуативної заданості, не обумовлене ні практичними потребами, ні зовнішньою або суб'єктивною оцінкою роботи.
Підвищення інноваційної культури особистості передбачає формування умінь і навичок подолання всякого роду перешкод, які можуть виникнути на шляху продуктивного інноваційного мислення. Серед таких перешкод потрібно назвати наступні:
конформізм - бажання бути схожим на інших людей; людина боїться виказати незвичайні ідеї через боязнь виглядати смішно або не дуже розумно;
цензура (перш за все і особливо - внутрішня, або занадто висока самокритичність); люди, які бояться власних ідей, як правило, не бувають інноваторами; необхідна якась рівновага між обдарованістю й самокритичністю, бо дуже прискіплива самооцінка може призвести до творчого тупика;
страх; боязнь невдачі також сковує уяву й ініціативу;
ригідність; це утрудненість в зміні способів діяльності в нестандартних умовах;
прагнення знайти розв'язання нової задачі негайно; але надмірно висока мотивація часто сприяє ухваленню неадекватних, помилкових рішень.
При формуванні інноваційної культури особистості слід також ураховувати й перешкоди критичного мислення:
1) побоювання бути дуже агресивним; відомо, що деякі з нас ще з дитинства засвоюють думку про те, що критикувати - значить бути боязнь відплати; критикуючи чужі ідеї, ми можемо викликати у відповідь критику своїх ідей.2) переоцінка власних ідей - ми неохоче ділимося тим, що нам подобається.3) надмірна стимуляція творчої фантазії; це також знижує критичність.
Інноваційне мислення, що генерує нові знання, напряму залежить від рівня професіоналізму інноватора, його здатності до систематичного отримання нової інформації, психологічної й діяльнісної спрямованості не на адаптацію, а на розвиток, на пошук нового.
Професійними якостями, які сприяють внесенню в освітній процес новизни високого рівня ефективності, поза сумнівом, є:
1) знання предмета;
2) технологічна культура;
3) психологічна культура. Про психологічну культуру треба сказати особливо. Педагог знаходиться в безпосередньому контакті з людьми, більш того, - з дітьми. Зрозуміло, що необхідно володіти психологічною компетентністю тому, хто віч-на-віч, щодня, за непростих обставин повинен створювати прийнятне людям, комфортне середовище, запобігати конфліктам, викликати щирий інтерес до того, що відбувається, налагоджувати співпрацю й співдружність у колективі. Ясно, що психологічна культура потрібна не тільки педагогам, вона об'єктивно необхідна представникам багатьох професій. Без неї ніякі інновації виникати не можуть, хоча б тому, що самому новатору важче за всіх - треба не пасувати перед невідомістю, невдачею, тим більше зуміти з гідністю переносити успіх. "Вогонь, вода й мідні труби" - це доля першопрохідців. Уміти психологічно грамотно підтримувати не тільки тонус оточуючих, але й регулювати власне самопочуття дуже важливо.