Сторінка
5

Дизайн-освіта майбутнього вчителя трудового навчання

Людина, як зосередження діалектичних протиріч і суспільних потенцій, потребує кінцевих продуктів і прагне до безмежного. Вона намагається закріпити наявне і спрямована до ідеалу. Внаслідок цього, породжувані в процесі взаємодії з дійсністю, психічні образи володіють властивістю "відкритості", що дозволяє людині керуватись не тільки безпосередньою вигодою, переслідувати утилітарні цілі, ставити виробничі задачі, але й відноситись безкорисливо, самоцінно, насолоджуючись грою, своїх родових сутнісних сил. Тому, наприклад, споглядання прекрасного, як і будь-яка творчість, містить насолоду сама по собі. Інакше кажучи, людина для свого розвитку і самоутвердження потребує в певній кількості і в певному діапазоні непрагматичних реакцій, інтересів, дій, протилежних тій "соціальній діяльності", яка побуджує тяжко трудитись, керуючись принципом вигоди.

Утворення і розвиток загальної споглядальної здібності, за допомогою якої людина проявляє свою універсальність і належність до роду, організовує і мобілізує свої почуття, думки і волю, вживаючи для цього як створене своїми руками, так і запозичене у природи, є однією з умов її виживання і творчості. Без здатності до безкорисливого споглядання неможлива свобода руху духовних сил, а без духовної вивільненості немає і творчості. Зацікавленість в об'єкті безкорисливого споглядання, необхідність звільнитись від підкорення утилітарно-речовому світові, потреба в життєдіяльності не "за нуждою", а за "покликом серця" (часто неусвідомлені і стихійні) властиві як печерній людині, так і людині більш пізніх епох.

Як тільки первісна людина вийшла із першопочаткової природньої грубості і почала виробляти із золота, срібла, коштовних каменів та інших природних матеріалів "предмети, без яких можна обійтися, але їх естетичні властивості роблять їх природнім матеріалом розкоші, прикрас, блиску, святкового споживання .". Це свідчило про появу в людині духовних потреб, що не підлягають принципу гомеостазу, а тому віддалених від утилітарного і корисного.

Дослідження продуктів діяльності первісного суспільства переконує в тому, що навіть у стадної людини, що володіла "баранячою свідомістю", побут був набагато ширшим утилітарного і вигоди, що вже тоді вона створювала предмети, в яких абстрагувалась від їх субстанційної доцільності. Цей факт вимушені визнати навіть найбільш крайні "виробничники", що намагаються вивести естетичне, мистецтво безпосередньо з праці і з принципу користі.

Розмальовування обличчя папуасом або полінезійцем перед ритуальним танцем і тепер вимагає великих зусиль і часу, при нанесенні фарб або їх зніманні, разом з тим ця процедура дуже далека від виробничої діяльності і з самого початку не призначалась для виробництва продуктів (предметів) фізичного споживання. Якщо говорити, наприклад, про стародавній танок, то він, хоча і містить в собі елемент трудового процесу, як правило, значно "відсторонений", позбавлений натуралізації, умовний, і являє собою вже не трудове, а художнє дійство, що має іншу мету, інші засоби і функцію.

Вже найелементарніші танці, пісні, малюнки, прикраси, татуїровки свідчать про те, що зміст середовища, що сприймається, і виготовлених предметів, містить в собі якусь "надбавку", до чуттєвих даних, не обов'язково обумовлену потребами цілісного функціонування індивіда в суспільстві. Зокрема, мистецтво є засобом задоволення потреб, що виходять за межі повсякденності і простої необхідності. Отже, в безкорисливому спогляданні і специфічному переживанні, яке викликається як певними природними речами і явищами, так і "спрацьованими" людиною, один із проявів розумної доцільності людського буття, без якого вона не може досягти своєї цілісності, гармонії і щастя. Особливу роль тут покликане виконувати естетичне, в першу чергу прекрасне.

Естетичне – це специфічний засіб і "орган" гармонізації людини, відновлення її функціональної життєздатності і цілісності, вирішення всіх дихотомій, що утворились в результаті протиріч життя, життєвих конфліктів і порушення духовної цілісності і душевного балансу. Тому потреба в естетичному, в красі, найбільш нагальна тоді, коли людина втрачає свою тотожність з дійсністю, вступає з нею в конфлікт, або в моменти занепаду духу, втрати ідеалів і віри в свої сили. Так вважали Піфагор, Платон, Аристотель, а пізніше Кант, Шіллер, Шеллінг, Регель та інші.

Зокрема, Ф.Шіллер в "Листах про естетичне виховання." писав, що одна лише краса може придати індивіду суспільні якості, тільки смак вносить гармонію в його духовне життя, роблячи його цивілізованим, розумним і гуманним. Краса, по Шіллеру, як своєрідна "гра" здібностей, що веде до якогось "розширення", з одного боку, сприяє об'єднанню духовного з тілесним, сучасного з минулим і майбутнім, а з другого, свідчить про наявність ідеалу, за яким вивіряється дійсність, і який виступає в ролі внутрішнього імпульсу до "гри".

Твердження, що краса – "весела гра", в процесі якої людина" одержує безкорисливе задоволення від свобідного виявлення духовних і фізичних сил, хоч і містить в собі елемент правди, ще не пояснює природи і сутності краси, естетичного взагалі, адже людина не виключно радісна, а естетичне не зводиться до сприйняття і переживання прекрасного. Саме задоволення як природне прагнення людини до комфорту, гармонії, балансу сил, заради чого вона здійснює часом величезну затрату сил і засобів в різних сферах суспільної практики, є лише тимчасовим станом організму в момент задоволення тієї чи іншої потреби (фізичної чи духовної), вкрай суб'єктивне і випадкове. Тому, на думку Гегеля, воно є "щось вторинне і те, що супроводжує справу, воно не є мірилом, за допомогою якого судять про річ".

Естетичне переживання, хоча і є суто індивідуальним актом, що здійснюється добровільно, без будь-якого примусу ззовні, є глибоко соціальним процесом, строго детермінованим певним суспільством як цілісною системою, положенням індивіда в суспільстві і умовами його буття, його вихованням, станом, настроєм тощо. Пригнічена, придавлена турботами або хворобами людина, навіть високоосвічена або заможна, не здатна сприймати і найпрекрасніші твори або видовиська.

Отже, ні "весела гра", ні "принцип любові", ні "егоїзм" не пояснюють суті прекрасного, естетичного взагалі, і воно не утворює само по собі особливого царства, оскільки є лише одним із проявів дійсного життя і задовольняє цілком конкретні потреби цього життя. Навіть те, що ми називаємо "чистою красою" – прекрасне в природі, зауважує Кант, зв'язане з моральними задатками того, хто сприймає, його способом думати і уявленнями про добро, яке завжди присутнє в естетичній оцінці. Тому естетична насолода, на його думку, на відміну від приємного, яке супроводжує прагматичне, завжди несе в собі якість. Створюючи "емпірично прекрасне", тобто твори мистецтва, їх автори вносять "примусове", або як говорять, "якийсь механізм, без чого дух . був би позбавлений тіла і зовсім випарувався". Естетичне обумовлюється суспільним життям і відношенням людей в їх взаємодії між собою і з природою, життєдіяльністю людини в умовах, що постійно змінюється. Основна ж функція естетичного не в знятті несприятливості середовища шляхом внесення його в зовнішню дійсність як таку, а в упередженні дисонансів і усунення негативної ентропії в психіці людини, що викликана не стільки боротьбою з силами природи, скільки конфліктами між людьми, всією сукупністю міжособистісних відношень, а також в необхідності соціальної активізації людини і збільшенні її творчого потенціалу. Як специфічна грань практичної діяльності і особливий "зріз" духовного світу людини, естетичне є якимсь "органом" самозбереження людини і пояснення її життєздатності, що налаштовує роботу психічних механізмів до рівня цілісного функціонування в суспільстві за принципом зворотного зв'язку. Естетичне сприйняття є діалектичним процесом, обумовленим, з одного боку, наявністю в індивіда естетичної потреби, а з другого, – відповідним об'єктом, здатним в якості предмета потреби викликати певне специфічне переживання і оцінку. В процесі естетичного переживання відбувається вироблення особливого почуття активної симпатії, схильності, прихильності, що сприяє не тільки знешкодженню негативної ентропії, але й виробляється товариськість і гуманність, здатність органічно входити в життя суспільства, що має тенденцію постійно змінюватись.