Сторінка
4

Організація та види самостійної роботи на уроках математики та в позаурочний час

Для самостійної роботи треба пропонувати такі завдання, виконання яких не буде шаблонним, вимагатиме застосування знань у новій ситуації. Тільки в цьому випадку самостійна робота сприятиме формуванню ініціативи та пізнавальних здібностей учнів.

При організації самостійної роботи необхідно враховувати й те, що для набуття навчальних компетентностей різним учням потрібен різний проміжок часу. Зробити це можна шляхом диференційованого підходу. Спостерігаючи за роботою класу в цілому та окремих учнів, учитель повинен залучати тих, які добре та швидко впоралися з завданням, до виконання більш важких.

Завдання, які пропонують учням для самостійної роботи, повинні зацікавлювати їх. Це досягається завдяки новизні матеріалу, незвичній формі, змісту через розкриття практичного значення запропонованої задачі або методу, яким треба оволодіти.

Самостійні роботи учнів необхідно планувати та систематично проводити.

При організації самостійної роботи необхідно поєднувати викладання матеріалу вчителем із самостійною роботою учнів. Але треба бути дуже обережним, бо захоплення самостійною роботою може загальмувати швидкість вивчення програмного матеріалу.

При виконанні самостійних робіт різного виду управління діяльністю учнів має належати вчителю.

Труднощі при проведенні самостійної роботи

Учні закінчують роботу не одночасно. Для цього потрібно дати додаткові завдання, для тих учнів, що працюють швидше. Тяжко підібрати завдання, однаково посильні всім учням. Ще важче підібрати геометричні завдання, однаково посильні для всіх. Трудно організувати перевірку самостійної роботи. Інколи вчитель збирає зошити всіх учнів. Це добра форма перевірки, але її не завжди можна зробити. Тому слід використовувати інші методи перевірки самостійної роботи. Наприклад, спочатку виконують самостійну роботу, а в кінці її виконання один з учнів записує розв’язок задачі на дошці для перевірки. Це приводить до лишньої трати часу. Значно краще, коли один-два учні виконують самостійну роботу на відкидних дошках.

В залежності від тієї педагогічної мети, яка переслідується при проведенні самостійних робіт, вони можуть бути розділені на дві основні групи: роботи навчальні й перевірочні роботи.

Навчальні роботи поділяються на:

роботи, спрямовані на підготовки дітей до сприйняття нового навчального матеріалу;

роботи, спрямовані на отримання нових знань;

роботи, спрямовані на розширення й поглиблення набутих знань;

роботи тренувального характеру, метою яких є закріплення набутих раніше знань, умінь і навичок.

Перевірочні роботи поділяються на: класні (математичний диктант, тести, контрольні роботи) і домашні.

Система класних і позакласних самостійних робіт повинна:

бути єдиною для самостійних робіт як у класі, так і вдома;

забезпечувати активну пізнавальну діяльність на всіх етапах навчання та сприяти розв’язанню тих конкретних задач, які ставляться на даному етапі;

задовольняти основним принципам дидактики;

навчальні завдання, які входять у самостійну роботу, повинні забезпечувати формування в учнів не тільки основ науки яка вивчається, але й навичок самоосвіти;

характер навчальної діяльності повинен визначитися системою навчальних завдань, які входять до системи самостійних робіт та відповідати відповідному методу навчання: репродуктивному, частково пошуковому, дослідницькому;

система навчальних завдань повинна задовольняти вимозі послідовного наростання труднощів.

Система самостійних робіт повинна бути розроблена на основі:

змісту навчального курсу, розділу або теми предмету, який вивчається;

загальних засобів та методів активізації навчального процесу (методів навчання, прийомів навчальної роботи, видів навчально-пізнавальної діяльності, засобів навчання);

характеристик, залежних від завдань, які складають самостійну роботу (склад їх компонентів, ступінь складності, послідовність розміщення).

Шляхи організації групової навчальної діяльності

Рис. 1

З наукової точки зору, групова діяльність створює найсприятливіші умови для самовизначення і самореалізації особистості. Просторово-часові орієнтири, потребно-вольові переживання, змістовні спрямованості особистості, рівні оволодіння діяльністю, форми реалізації діяльності - все це знаходить своє місце у груповій діяльності школяра. Але, з іншого боку, цими параметрами визначається багатовимірна структура особистості. Тому справедливо, що саме групова діяльність є одним із сучасних ефективних засобів всебічного розвитку учня.

На мою думку, при груповій формі навчальної діяльності основними функціями мотиву є: спонукальна функція, змістоутворювальна й пояснювальна. Кожна з перерахованих функцій характеризується особливим механізмом розвитку пізнавального інтересу. Наприклад, спонукальна функція розглядається нами як умова наявності широкої різноманітності індивідуальних мотивів, які при груповій формі діяльності виступають "зустрічними стимулами", розширюючи тим самим межі пізнавального інтересу кожного учасника групи.

Виходячи з передумови, що для особистості визначальною є власна внутрішня активність, я намагаюся створити такі умови участі учня в груповій діяльності, коли прояв його активності різноманітний за формою й максимально насичений за змістом. Ідея полягає в тому, що учень є одночасно членом кількох груп, тобто в варіативності його групового представництва. Так, на одному уроці математики він член однієї групи, на другому уроці - іншої і т.д. Така організація участі учня у діяльності груп, хоча й регламентує виявлення його пізнавального інтересу, але, і це, на мій погляд, головне, створює "зони" його максимальної активності. Крім цього, кожен учень є ще й членом так званих "груп за інтересами", які організовуються для участі в громадському житті. Якщо в першому випадку членство в тій чи іншій групі визначене навчальними здібностями учня, то "групу за інтересами" учень обирає сам, виходячи з особистісного інтересу. "

Отже, створюючи "групове поле інтересів" як відкриту, незамкнуту систему, що трансформується залежно від цілей і виду діяльності, ми тим самим створюю умови не тільки для розвитку пізнавального інтересу, а й для залучення школярів до більш активної пізнавальної діяльності взагалі.

Таким чином, незаперечним є те, що стимулювання пізнавального інтересу при груповій формі навчальної діяльності сприяє підвищенню власної внутрішньої активності учня. Новим, на мій погляд, у стимулюванні пізнавального інтересу при груповій роботі учнів є створення "групового поля за інтересами" не тільки у виховній роботі, але й під час навчальної діяльності.

Я переконалася в тому, що для успішної роботи групи учнів на уроці необхідна велика кількість різноманітних завдань. Вони повинні відрізнятися від диференційованих завдань для звичайного класу і своїм змістом, і операційною діяльністю. Глибоке дослідження класифікації навчальних завдань при навчанні у складі малих груп з врахуванням типології учнів у педагогічній літературі знайти дуже складно.