Сторінка
5
Раціональний підбір засобів і методів фізичного виховання, розвитку, навчання, оздоровлення і об'єднання їх в комплекс заходів в режимі дня дітей, з урахуванням їх вікових особливостей дозволить сприяти їх розвитку, оздоровленню і навчанню в школі.
З урахуванням вищевикладеного, необхідно в кожне заняття з дітьми включати велику кількість сенсорної інформації, сприяючої зміцненню знань і підвищенню інтересу до занять.
Розвиток координації рухів у дітей молодшого шкільного віку
При навчанні руховим навикам важливо враховувати механізм ремінісценції для уникнення невиправданого конфлікту між вчителем і учнями. Він полягає в тому, що для формування стійких зв'язків між сприймаючими і виконавчими системами організму необхідний певний час, залежно від складності рухового завдання і підготовленості. Тому процес безпосередньої реалізації у дії руху, що вивчається може відставати від часу безпосереднього навчання від 2-3 днів до декількох місяців. Практична реалізація рухового досвіду наступає лише у момент поєднання сприятливих умов, коли рух виходить як би само собою, поза зв'язком в часі з процесами навчання. Насправді це результат роботи свідомості і підсвідомості, заснованої на попередньому досвіді, вдалих і невдалих спробах.
У 6-7 років у дитини відбувається інтенсивне вдосконалення координаційних механізмів, формуванням взаємодії центральних і периферичних регуляторних систем, що дозволяє рахувати його одним з вузлових періодів становлення довільної рухової функції людини. Цей вік також відрізняється нерівномірним і різночасним розвитком координаційних здібностей. Координація означає взаємозв'язок, узгодженість, поєднання приведення у відповідність.
У багатьох роботах наголошується, що в процесі фізичного виховання повчальна інформація повинна бути направлена на формування і вдосконалення координації рухів. Проте закономірності формування і особливості координаційних проявів вивчені ще далеко не повністю, особливо у дітей.
Н.А. Бернштейн відносив спритність до однієї з провідних психофізіологічних якостей людини і указував на те, що координація і спритність - не одне і теж. За його визначенням "спритність" - є рухова здатність вийти з будь-якого положення, тобто здатність справлятися з будь-яким виниклим руховим завданням:
правильно (тобто адекватно і точно);
швидко (тобто скоро);
раціонально (тобто доцільно і економно);
мітко (тобто вертко і ініціативно).
Під координацією Бернштейн розумів "подолання надмірних мір свободи рухомого органу, тобто перетворення останнього в керовану систему".
До теперішнього часу склалася думка про те, що "координація" - це особлива група фізіологічних механізмів, що створюють безперервну, організовану, циклічну взаємодію між процесами сприйняття і відтворення руху.
Цілісний рух, нехай навіть найпростіший, є складними поєднаннями ряду рефлексів, що зливаються в один складний руховий рефлекс. Наявність зворотного зв'язку, тобто сигналізації, що поступає в кору головного мозку під час руху, дозволяє вести контроль за його виконанням і управляти їм.
За даними В.А. Сорокіної від 4 до 7 років значно розширюються зв'язки рухової області головного мозку з одним з важливих центрів регуляції руху - мозочком і підкірковими утвореннями зокрема з червоним ядром. До семи років кірковий відділ рухового аналізатора дитини знаходить всі морфологічні ознаки, властиві дорослим. Досягає значної зрілості і рецепторний апарат рухової системи.
Фізіологічна суть контролю рухів була розкрита в дослідженнях І.М. Сєченова. Характеризуючи процес регулювання рухів, він писав, що певному ряду рухів завжди відповідає в свідомості певний ряд чуттєвих знаків; якщо ж руховий ряд повторюється багато раз, то разом з рухами заучуються і відповідні ряду чуттєві знаки. Запам'ятовуючись, вони утворюють ряд нот, по яких, або, точніше, під контролем яких розігрується відповідна рухова п'єса.
Для оволодіння новими рухами великого значення набувають вже наявні умовні зв'язки. Тому, чим багатше і різноманітніше був руховий режим дитини, тим легше і правильніше вона виконуватиме нові рухові дії.
На необхідність мати підготовлений механізм в корі головного мозку для швидкого оволодіння рухом указували багато дослідників. Багато дослідників сходяться на думці, що ступінь розвитку зорового і рухового контролю за рухами у дітей до моменту вступу до школи значною мірою визначає успішність оволодіння ними графікою листа.
Розвитку координації рухів сприяє застосування різних вправ. Фізичне виховання володіє великими можливостями для вирішення цього завдання. Величезний арсенал вправ дозволяє вибрати ті, які найбільшою мірою робитимуть вплив на розвиток координації рухів, з'єднання цих вправ в системи з метою направленої дії, а також використання їх в іграх, на сприятливому емоційному фоні.
На думку Н.А. Ноткіної координація рухів є провідною руховою якістю у дітей 6-7 років. При оволодінні новими вправами руховий досвід збільшується, запас умовно-рефлекторних зв'язків поповнюється і в результаті цього узгодженість в роботі м'язових груп підвищується. Діти починають виконувати рухові дії легко, вільно, без зайвої напруги. В.П. Назарів також вважає, що координація рухів розвивається найуспішніше в дитячому віці і зберігається тривалий час.
В.М. Заціорський, В.І. Лях і ін. розділяють координаційні здібності на два основні класи: класи тілесної і ручної спритності. У кожному з класів виділяють по вісім однорідних груп координаційних здібностей. Розвиток ручної спритності має велике значення для розвитку розумових здібностей, розвитку мови і підготовки руки до оволодіння графікою письма.
Оскільки структура будь-якого руху завжди характеризується тимчасовими, просторовими і динамічними параметрами, важливо добре орієнтуватися в цих параметрах і на цій основі ефективно управляти своїми рухами. Слід відмітити, що за даними ряду дослідників розмах рухів відтворюється з меншою помилкою, чим тривалість, швидкість або зусилля.
У роботах, присвячених дослідженню відтворення просторових параметрів рухів, встановлено, що точність оцінки цієї ознаки може бути підвищена за допомогою фізичних вправ, оскільки більшість з них є переміщенням в просторі різних тіл (метання снарядів та інші) або власного тіла і його ланок. Рецепція простору в ході занять все більш удосконалюється.
До теперішнього часу відсутня єдина класифікація координаційних здібностей, яка була б загальновизнаною в теорії і практиці фізичної культури.
На думку групи авторів, можна виділити три види координації: нервову, м’язову, рухову. Під нервовою координацією, слід розуміти поєднання нервових процесів, що приводять до рішення рухової задачі; під м'язовою координацією - узгодження напруги і розслаблення м'язів, внаслідок чого стає можливим рух; під руховою координацією - узгоджене поєднання рухів окремих ланок тіла в просторі і в часі, відповідність руховому завданню, поточній ситуації і функціональному стану організму.