Сторінка
6

Народні традиції у вихованні учнів початкових класів

Слід зауважити, що розроблена нами кваліфікація традицій, що мають виховне значення, досить умовна. За певних соціально-історичних обставин одні традиції можуть активізуватися1 у вихованні, інші - відходити на периферію педагогічного процесу.

В.Г. Кузь, Ю.Д. Руденко, З.О. Сергійчук та інші педагоги переконливо доводять, якщо несприятливі політичні, ідеологічні та адміністративні фактори гальмують реалізацію і розвиток традицій, звичаїв і обрядів, народної творчості, то цим самим гальмується і руйнується національна система виховання. При цьому інституції освіти, заклади національної системи виховання можуть формально залишатися, але національний зміст, народний дух її вихолощується, як це і було в роки застою. Високе історичне покликання батьків, ні, віковічні, новаторські, розвивальні, прогресивні, реакційні. Отже, традиції - різнобічне об'ємне поняття, що увібрало в себе багато аспектів наступності Це одна з форм особистісних, людських і суспільних відносин, яка охоплю всі сфери життєдіяльності людини. Вона існує в усіх ланках суспільства, багатофункціональна за своїм характером. У процесі виховання традиції не є абсолютно безособовими, це не якась абстракція досвіду певного народу. Вони набирають особистісно-значущого характеру, прилучають молодь до суспільного життя, формують відчуття власної причетності до певного народ) певної історичної спільності, до нації.

В основі понять "народ", "нація" також лежать стійкі віковічні традиції як наближення до загальнолюдського" ідеалу. Дотримання їх людьми відбувається свідомо, бо вважається життєво необхідною справою для кожного особливо для дітей і молоді.

У різних місцевостях, поселеннях, регіонах, містах і селах, де живуть люди різних національностей, традиції складаються, функціонують і розвиваються специфічно. Це залежить від складу психіки, історії, ментально-етнічної групи населення. Отже, традиції є своєрідними підвалинами розвитку і формування нації. Вони вбирають кращі надбання народу в моральному, трудовому й естетичному житті людей, інтегрують їхню етнічну спільність у націю. «Практично прилучаючись до традицій, звичаїв і обрядів народу, молодь вбирає їхній філософський, ідейно-моральний, психологічний! естетичний зміст, поступово стаючи невід'ємною частиною рідного народу, нації». У свою чергу, на національних засадах народу будуються трудові, морально-побутові та художньо-естетичні традиції кожного навчально-виховного закладу.

Аналіз педагогічної, психологічної та філософської літератури, а також дані дослідно-експериментальної роботи дозволяють обґрунтувати класифікацію традицій і зробити висновок про те, що до найбільш поширених традицій, які мають виховне значення, доцільно віднести такі з них: загальних - педагогів, громадськості, як вважають ці педагоги, - так впливати на молоді щоб вона оберігала, як зіницю ока, і збагачувала ідейно-моральний, емоційно-естетичний потенціал традицій, звичаїв, обрядів, народної творчості.

Трудові моральні цінності завжди складали підґрунтя національної культури. Серед них національні моральні норми, вічні народні категорії совісті, праці, любові гуманності, милосердя, поваги, вдячності тощо, до них ми сьогодні прагнемо їх сьогодні критично оцінюємо і пересвідчуємося в їх вічності.

На наш погляд, у даному контексті виникає необхідність бодай побіжні розглянути питання впливу релігійної традиції на освіту й виховання підростаючих поколінь.

На нашу думку, необхідно насамперед вдумливо підійти до змісту понять релігійне виховання і релігійна освіченість. Релігійне виховання, як виховання взагалі, передбачає спеціально організований, цілеспрямований процес відповідного формування особистості, що зобов'язує її вести певний спосіб життя, дотримуватися віросповідань, обов'язково виконувати обряди, пости, молитви, інші норми. Релігійне вчення - то певна цілісна мораль, яка поєднує і релігійне, і загальнолюдське. Тому, аналізуючи діалектичний зв'язок, між власне релігійними та загальнолюдськими аспектами складних релігійних традиції, ми наголошуємо на тому, що остання може бути важливою не тільки для віруючих. Саме загальнолюдське і гуманне в релігійному вченні здатне об'єднати, на наш погляд, і різні релігійні конфесії, і віруючих, і атеїстів.

У сучасних умовах державотворення відбувається постійний процес відродження і розвитку національних традицій українського народу. Виховне значення їх зростає. Учитель мусить активно передавати підростаючим поколінням національні особливості, духовну культуру, психологічні ознаки рідного народу. Наступність поколінь, вірність дітей найбільш вікопомним моральним традиціям батьків, дідів, прадідів народ вважав і вважає основи законом розвитку нації. Досвід людей минулих епох в організації своїх взаємин нагромаджувався організовано і стихійно з метою підсилення виховного впливу на дітей. Цей досвід завжди переймався, вивчався і засвоювався з ти щоб поновлювати методи, прийоми і засоби, відбирати і відшліфовувати ті них, які б забезпечили найвищий результат і найповніше використання вихованні молоді на національно-культурних традиціях українського народу. Однак при цьому в наш час нерідко ставиться під сумнів патріотизм, героїзм, відданість народу, своїй Батьківщині. Ми неначе соромимося цих понять Симпатію почали викликати "круті", нахабні, інтелектуально обмежені люди. Вчителеві належить формувати справжні ідеали і зразки, громадянську самосвідомість молоді.

Отже, з одного боку, на основі традицій під керівництвом учителя свідомо і цілеспрямовано формується виховний ідеал українського народу і самої нації. А з іншого - ідеал відбивається у звичаях, обрядах, національному, народному мистецтві тощо. Тому їх потрібно знати, розуміти, примножував С.Ващенко пише: "Традиційним ідеалом треба визнати той, що витримав іспит історії; найбільш відповідає психології народу та його призначенні увійшов у психіку народних мас, відбитий у народній творчості і в творах кращих митців і письменників, що стали духовними провідниками свого народу". Отже, у творенні й відродженні національних традицій виховного ідеалу українського народу значною є роль народної творчості, мистецтва і літератури. Водночас, у прилученні молоді до виховного ідеалу, його втілення, як і до національних традицій і їх розвитку, визначальне місце належить навчально-виховним закладам, вихованню підростаючих поколінь. Проведене дослідження свідчить, що в історичному процесі формування національних традицій звичай передує їх появі.

Найбільш поширеним є розуміння звичаїв як усталеного, загальноприйнятого порядку в суспільному, побутовому житті, певної послідовності дій, моральних норм, естетичних уподобань тощо.

Таким чином, під звичаями розуміють усталений загальноприйнятий порядок здійснення певних суспільних дій, дотримання прийнятих правил поведінки. Виконання вимог звичаїв не викликають у дітей сумніву, оскільки вони беззаперечно визнані батьками, родиною, громадськістю. Отже, народні звичаї знаходяться у нерозривній єдності із традиціями. Вони передаються, розвиваються в житті певного народу, а інколи набувають міжнародного визнання.