Сторінка
10
Педагог Шульга А.М. з приходом на уроках читання використовує тексти про цю пору року. На першому такому уроці вчитель ознайомлює дітей із народним звичаєм зустрічати весну величальними піснями – веснянками (гаївками, ягілками, маївками). Після розповіді про зустріч весни на Україні, вчитель пропонує дітям провести зиму і зустріти весну. Тут же на уроці й опудало, яке зробили з соломи хлопці, зодягли його в старе лахміття як символ зими. Потім діти виходять на подвір’я: дівчатка водять хоровід, хлопчики за шкалою спалюють опудало – ознаку того, що весна остаточно перемогла зиму, а потім розсівають довкола попіл.
Вчитель початкових класів Салюлілик Г.М. на уроках природознавство щомісяця ознайомлює учнів з усіма святами, які тісно пов’язані із працею людей, народними повір’ями. Ці народні традиції найкращий матеріал для розвитку мовлення, для пошукової роботи дітей, їх активності, зацікавленості на уроці.
Всі уроки мови тісно пов’язані з народною творчістю, традиціями, уведеними в план уроку – мандрівки. При вивченні букви «ка» звуків [к], [к′], був складений такий план мандрівки:
розчитування;
поговоримо;
зустріч з новим звуком;
ознайомлення з буквою «ка»;
за букварем;
заспіваємо;
одвічні вкраїнські символи;
робота над твором;
сюрприз.
Діти мали змогу ознайомитися з одвічнмими символами: калина, коровай, домовик, сопілка, калинова колиска, рушник, бо в кожному з цих слів є вивчений звук. Галина Миколаївна пропонує дітям калинову пісню, що нагадує про рідну матусю:
Люлі, люлі, мій синочку,
Зроблю тобі колисочку,
Мальовані брильця
Срібні колокільця.
Та новую колисоньку
Повішу на калиноньку.
На уроці дівчата прихорошують коровай колосками і калиною і співають пісню:
А у нас в селі нова новина,
Зацвіла у лузі калина,
Не так так у лузі, як на селі,
А в молодої на столі.
Досвід вчителя початкових класів Миро ненко О. М. (місто Чернігів) зацікавив нас з точки зору тематики та форм проведення виховної роботи з використанням народних традицій, звичаїв та обрядів. В арсеналі вчителя: гра – подорож «За Ярилом услід» («Пори року»), естетична бесіда «Шануй свого батька, матір свою», свято «Роде наш красний, роде наш прекрасний», «Хліб усьому голова», театралізоване свято «Козацька берегиня», «Пісня – душа народу», спортивно – розважальне свято «Козацькі забави» тощо.
Вивчаючи педагогічний досвід з вищезазначеної проблеми нашу увагу привернула діяльність клубів «Краяни», «Українська світлиця», «Куточок народознавства», що на Івано – Франківщині. Клуби – місця проведення традиційних народних свят, фестивалів, виставок і конкурсів, учасниками яких є не тільки діти, але й батьки, односельці. Крім того учасники клубів здійснюють фольклорно – пошукову діяльність. З уст старожилів вони записують перлини народної творчості, оформили альбоми «Українські народні пісні», «Ігри», «Українські народні казки», «Народні звичаї давнини», «Сучасні звичаї та обряди».
Діти – учасники клубів - активні помічники у проведені таких народних сімейних свят як: обжинки, врожаю, День села, Івана Купала, Різдва та інше.
Окрім клубів, великі виховні можливості використання національних звичаїв, традицій, обрядів, ритуалів, атрибутів – символів має гурткова робота. На Тернопільщині функціонують гуртки «Чумачата» «Соняшник», «Українська національна іграшка», «Веселка», «Народний танок», «Юний народознавець», «Юні писанкарі», «Струмочок», «Джерельце», «Вишиванки» тощо.
У багатьох школах нашого регіону святкують День матері – Природи, День матері, День батька, відмічають щедрий вечір, Водохрещу, День Миколая, Івана Купала, Свят – Вечір, Свято першої борозни, Свято Лади, свято Спаса, свято Врожаю.
Вчителі початкових класів ЗОШ № 17 м. Тернопіль переконані, що важливе місце у вихованні молодших школярів займають родинні традиції. Діти активно вивчають родовід і по батьковій і по материнській лінії. Дізнаючись про своє генетичне дерево, учень відчуває себе причетним до певного народу, відчуває себе впевненіше. Все це виховує в дітей гордість, гідність, прагнення не осоромити, а зберегти і примножити честь свого родоводу. По класах проходять родинні свята, сімейні вогники як от: « Мати – берегиня роду», «Вклонися батькам своїм», «Шануй батька і неньку», «Бабуся рідненька», «Мій дідусь», «Міцна сім’я – опора України». Їх мета - виховання поваги до батька, матері, бабусі, дідуся, свого народу.
Отже, аналіз масового педагогічного досвіду з проблеми дає підстави стверджувати, що педагоги початкової ланки освіти використовують українські народні традиції у вихованні учнів. Однак, цей матеріал використовується ще не достатньо через значний педагогічний потенціал, який закладений у ньому.
Педагогічні умови використання традицій українського народу у вихованні молодших школярів
З’ясування педагогічних умов означеної проблеми не стало предметом спеціального вивчення, хоча напрацювання вчених в даному аспекті окреслюють чіткі орієнтири щодо нашого дослідницького задуму.
Зокрема, Щукіна Г.І. підкреслює, що умови, які забезпечують ефективність навчально-виховного процесу стосовно діяльності вчителя і діяльності учня повинні бути синхронними, щодо спрямованості на результат.
В. Андрєєв визначає поняття «педагогічні умови» як обставину процесц навчання, яка є результатом цілеспрямованого відбору, конструювання і застосування елементів змісту, методів, прийомів, а також організаційних форм навчання для досягнення певної дидактичної мети.
О. Федорова вважає, що педагогічною умовою називається сукупність об’єктивних можливостей змісту навчання, методів, організаційних форм, яка забезпечує успішне розв’язання поставленого завдання.
При виділенні педагогічних умов ефективного використання національних традицій у вихованні молодших школярів, ми враховували сутність феномену «національні традиції » та його педагогічний потенціал. Зупинимося на характеристиці цих педагогічних умов.
1. Зв'язок виховання молодших школярів засобами національних традицій із життям. Ця умова передбачає використання у всій виховній роботі регіональних традицій, звичаїв та обрядів. Опору на краєзнавчий матеріал; широке ознайомлення молодших школярів з повсякденним життям, діяльність українського народу, календарно-побутовою обрядовістю, народними знаннями, сімейним та громадським побутом, промислами та ремеслами, усною народною творчістю. Зауважимо, що планувати цю виховну роботу повинен принцип регіональності. Етнізація дитини випадає на дошкільний та молодший шкільний вік, з участі дитини у сімейних звичаях та обрядах, із народної пісні, причетності до народної творчості. У цьому віці формується культ рідного дому, сім’ї, рідного міста чи села, що є основою щодо подальшого усвідомлення дитини себе як частини нації. Ця умова реалізується через проведення уроків, виховних заходів, в активній участі в посильній суспільно корисній діяльності.
2. Врахування вікових та індивідуальних особливостей дітей у вихованні з використанням національних традицій.