Сторінка
4

Методичні засади контролю пізнавальної діяльності студентів вищих технічних навчальних закладів із загальної фізики

Здатність людини до ефективної та плідної самостійної роботи чи не в першу чергу визначається її здатністю до самоконтролю та об’єктивної самооцінки своєї діяльності. Тому завданням викладача фізики є також виховання у студента вміння контролювати свою пізнавальну діяльність. Інакше кажучи, важливо не тільки методично правильно вчити студента загальної фізики, а й у загальних рисах пояснювати методику контролю результативності цього процесу.

Щоб бути спроможним сформувати у студентів уміння самостійно контролювати свою пізнавальну діяльність, викладач передусім сам повинен глибоко розуміти суть процесу мислення і розумового розвитку особистості; з цією метою були проаналізовані й узагальнені сучасні поняття процесу пізнавальної діяльності з погляду філософії, соціології, психофізіології, психології та педагогіки. Методичні засади контролю розроблено на основі вивчення й аналізу праць провідних педагогів та психологів: Я.-А. Коменського, В.О. Сухомлинського, К.Д. Ушинського, С.Л. Рубінштейна, К. Леонгарда, З. Фрейда, В.С. Аванесова, Дж. Аткінсона, Г.О. Балла, В.П. Беспалько, Д.Б. Богоявленської, П.П. Блонського, Л.С. Виготського, П.Я. Гальперіна, Є.М. Горячкіна, В.В. Давидова, Д. Джонстона, З.І. Калмикової, І.А. Лернера, Н.А. Менчинської, В. Оконя, А.А. Плітіна, М.Н. Скаткіна, Р.Л. Солсо, Н.Ф. Тализіної Д.Б. Эльконіна, та інших. Значний вклад в розвиток вищої освіти внесли С.І. Архангельський, В.М. Вергасов, В.В. Лагерев, зокрема над впровадженням модульної системи працювали А.В. Фурман, П.А. Юцявічене. Дослідженню пізнавальної діяльності присвячені роботи багатьох сучасних педагогів та психологів, таких як М.С. Антонюк, Г.А. Атанов, О.В. Корсакова, О.С. Падалка, В.Ф. Решетняк, О.Г. Ярошенко.

З погляду психології пізнавальна діяльність загалом розглядається як послідовність процесів отримання інформації (сприймання), аналізу цієї інформації, упровадження її у внутрішній світ суб’єкта (інкорпорація) та відповідної реакції (оперування). З погляду педагогіки пізнавальна діяльність – це двосторонній взаємозалежний процес: діяльності педагога з організації пізнавальної діяльності студента та особистої самореалізації студента. Причому кінцевим результатом зусиль педагога є перетворення спеціально організованої пізнавальної активності студента у його власну пізнавальну діяльність. Здатність студентів до пізнавальної діяльності – одна з головних складових освітньої компетентності, яка дозволяє їм ефективно здійснювати самостійне навчання. Загальна фізика об’єктивно має великі потенційні можливості для розвитку пізнавальної діяльності, будучи чи не єдиною дисципліною, у ході засвоєння якої студенти залучаються до всіх етапів наукового пізнання.

У другому розділі “Методика контролю пізнавальної діяльності студентів із загальної фізики в умовах кредитно-модульної системи навчання” були представлені засади нової методики, їх структуру подано на рис. 1. Розроблення методики контролю пізнавальної діяльності потребувало чіткого визначення особливостей такої діяльності для студентів технічних вищих навчальних закладів. Було розроблено ієрархічну структуру пізнавальної діяльності студентів із загальної фізики, на основі якої запропоновано етапи та форми контролю такої діяльності в умовах кредитно-модульної системи та принципи побудови пізнавальних завдань як засобу контролю пізнавальної діяльності.

Об’єктом контролю є результативність та послідовність процесу пізнавальної діяльності студентів під час навчання загальної фізики. Вимоги до контролю, відповідно до яких розроблено методику, є такі: валідність; об’єктивність, надійність і точність результатів контролю; систематичність; стандартизація; комплексність; оптимальна інтенсивність; рівноцінність різних варіантів завдань; мінімалізація часу контролю; результати контролю мають бути відомі студентам у найкоротший термін.

Серед принципів, за якими розроблялася методика контролю, вирізнимо принцип усвідомленої перспективи, доступності, динамічності, різнобічності, паритетності, циклічного керування, єдності та наступності, діяльнісний принцип. Також використано “принцип слабкої ланки” – надійність будь-якої системи визначається міцністю найслабшої її ланки (для зміцнення системи передусім потрібно знайти та зміцнити слабкі ланки) та “принцип порушення рівноваги” – зовнішній вплив має коригувати діяльність системи в тому напрямі, у якому необхідність такого впливу зменшується, а система набуває здатності функціонувати самостійно. За цим принципом кінцева мета контролю полягає у тому, щоб студент у результаті став єдиним учасником навчального процесу – особистістю, здатною до самонавчання й саморозвитку.

Підготувати студента до майбутньої професійної діяльності можна тільки тоді, коли саме навчання буде діяльністю. Потрібно розрізняти пізнавальну діяльність ученого, яка спрямована на здобуття об’єктивно нових знань, раніше невідомих людству, і пізнавальну діяльність студента. Результати пізнавальної діяльності вченого відокремлюються від суб’єкта цієї діяльності, в той час, як результати пізнавальної діяльності студента є його особистим надбанням для успішного здійснення майбутньої професійної діяльності.

Оскільки студент під час пізнавальної діяльності засвоює вже відомі знання, вони мають бути відповідно препаровані для того, щоб полегшити та прискорити процес їх засвоєння. При цьому головне завдання методики фізики – зберегти природу і логіку пізнавального процесу та не перетворити живу й динамічну науку в набір формальних догм. Процес пізнання нового вимагає не стандартних умінь та навичок, а незалежної роботи думки.

Методику контролю пізнавальної діяльності розроблено відповідно до логіки процесу пізнання. Оскільки студент опановує вже відомі людству знання, для нього пізнавальний процес має розпочинатися з надання найзагальніших уявлень про об’єкт, який підлягає вивченню. Це перший рівень пізнання. Більш ґрунтовні знання про об’єкт зводяться до вивчення його складових частин та характеристик. Для цього використовуються методи спостереження та аналізу. Знання складових об’єкта є другим рівнем його пізнання. Потім потрібно встановити причинно-наслідкові зв’язки між частинами об’єкта й зрозуміти, яким чином взаємодія усіх його складових забезпечує функціонування об’єкта як цілого. Таким чином, знову отримуємо синтетичні знання про об’єкт, але на вищому рівні, який розглядатимемо як третій рівень пізнання об’єкта. Знання не тільки про зовнішні ознаки об’єкта, а й про його внутрішню структуру та зв’язки дають можливість сприймати об’єкт як елемент більш складної системи та видозмінювати його для застосовування відповідно до конкретних потреб. Такі знання – це четвертий рівень пізнання об’єкта, після досягнення якого студент здатний до творчого застосування здобутих знань. У пропонованій методиці процес контролю поділено на чіткі етапи таким чином, щоб контролю підлягав кожний рівень засвоєння (рис. 2) студентом навчального матеріалу. Вертикальні ділянки графіка відповідають якісному стрибку на наступний рівень засвоєння після осмислення студентом інформації на попередньому рівні (перехід кількості у якість).