Сторінка
2
Організація педагогічної діяльності має дві сторони: режим і стиль роботи, чергування теоретичного і практичного навчання, кількість і тривалість канікул і т.п. , що характеризують структурно-тимчасові її параметри, і суспільні форми (індивідуальні і колективні). Суспільні форми організації істотно впливають на характер педагогічної праці, а виходить, на його якість і ефективність. Вони визначаються складом і структурою учнівського і педагогічного колективів, характером відносин, що складаються між ними. Специфічною рисою цієї взаємодії є те, що воно носить тимчасовий характер, обмежено визначеними термінами навчання, тому тут особливе значення має цільова спрямованість навчальної і педагогічної діяльності, єдність і згуртованість усього колективу навчального закладу.
У сучасній дидактиці і методиці навчання в якості основної дискретної одиниці виділяється урок - організаційна форма, при якій викладач протягом точно встановленого часу керує в спеціально відведеному місці колективною навчальною діяльністю постійної групи учнів з урахуванням особливостей кожного з них, використовуючи види, засоби і методи роботи, що створюють сприятливі умови, для того щоб всі учні опановували основами досліджуваного безпосередньо в процесі навчання, а також для виховання і розвитку учнів.
Виробниче навчання в значно більшому ступені, чим теоретичне, залежить від матеріально-технічних засобів, умов і форм організації, тому що останні повинні бути адекватні засобам і умовам праці робітника. Професійна підготовка здійснюється як у власне навчальних (у майстернях, на полігонах, у навчальних господарствах), так і у виробничих умовах. У першому випадку мова йде про дидактичне моделювання освоюваної учнями професійної діяльності, а в другому - про способи включення навчального процесу у виробничий. У залежності від специфіки професії моделювання конкретної трудової діяльності варіюється від простого, максимально наближеного до реальності її відтворення в навчальних закладах до розробки і застосування цілого комплексу 91 технічних засобів навчання (тренажерів, пошукових, діагностичних, автоматизованих систем і т.п.).
Місце проведення виробничого навчання накладає відбиток на форми організації навчальної роботи і характер сукупного суб'єкта навчально-виробничої діяльності. У навчальному закладі основною формою є урок виробничого навчання, що зберігає свої загально-дидактичні визначення, а на базовому підприємстві - навчально-виробничі роботи і виробнича практика. Остання має ряд істотних особливостей і специфічні функції, основний з який є адаптація учнів до умов реальної трудової діяльності, до виробничого колективу. Проміжне положення як організаційну форму займають лабораторно-практичні заняття, проведені в процесі викладання спеціальних предметів, що забезпечують взаємозв'язок теоретичного і виробничого навчання.
Суспільні форми організації (індивідуальна, колективна) у професійній школі також мають свою специфіку, оскільки поширюються не тільки на тих, кого навчають, але і на ти хто навчає. Поряд з майстром виробничого навчання навчально-виховні функції виконує технічний персонал підприємства (майстри, бригадири), кваліфіковані робітники і колективи бригад, а виховні функції, у відомому змісті, - весь колектив підприємства.
Перехід на підготовку робітників по групах професій і професіям широкого профілю поглиблює об'єктивні протиріччя професійно-технічного навчання. Ведуче протиріччя між пізнанням і практикою в сфері навчання виступає як протиріччя між загальноосвітньою і професійний підготовкою. У той же час воно відтворюється "всередині" останньої як протиріччя між теоретичним (спеціальна технологія) і виробничим навчанням. У зв'язку з цим при розробці методик навчання необхідно враховувати наступні закономірності:
1. Ріст освітнього потенціалу робочої сили закономірно підсилює значення теоретичного навчання в професійної підготовці робітників високої кваліфікації, але удосконалювання останньої не може йти по шляху однобічного збільшення частки теоретичного навчання в загальному обсязі навчального часу, оскільки оволодіння уміннями і навичками висококваліфікованої праці вимагає у свою чергу усе більш тривалого і складного виробничого навчання. Зміна співвідношення між ними повинно носити не кількісний (по обсязі навчального часу), а якісний характер.
2. Збільшення різноманіття і різноякісності змісту професійної підготовки робітників високої кваліфікації і широкого профілю ускладнює процес оволодіння різнорідним навчальним матеріалом. Це веде до невідповідності між змістом і дидактичним "оснащенням" процесу навчання, унаслідок чого виникає необхідність прогресивного розвитку й ускладнення всіх компонентів навчальної і педагогічної, насамперед, навчально-виробничої діяльності.
3. Формування в майбутніх робітників професійної мобільності припускає зміну різних видів навчальної діяльності, їхнє варіювання, взаємодоповнення. Тим самим підсилюється протиріччя між кінцевим результатом (необхідністю стабільної, якісної підготовки робітника визначеної професії і рівня кваліфікації) і динамічним характером навчально-виховних цілей, що ведуть до його досягнення. Це вимагає підвищення ступеня мінливості педагогічної діяльності, посилення її „гнучкості” і пристосовності до мінливого педагогічним цілям.
4. Підвищення наукового рівня змісту професійної підготовки вступає в деяку невідповідність з кінцевою метою, який є практичне навчання учнів професійної діяльності, що вимагає посилення практичної реалізації наукових знань. Це викликає необхідність виявлення дидактичних шляхів і способів здійснення професійної спрямованості теоретичного навчання і наукового обґрунтування професійної діяльності в процесі виробничого навчання, їхнього взаємопроникнення.
5. Підготовка робітників широкого профілю і по групах професій, що здійснюється за рахунок узагальнення змісту праці, виявлення його наукових і політехнічних основ, поглиблює протиріччя абстрактного і конкретного моментів в навчально-педагогічній діяльності, що виявляється не тільки в теоретичному, але й у виробничому навчанні. Реалізація принципу єдності абстрактного і конкретного при дидактичному моделюванні професійної діяльності робітників являє собою якісно нову задачу професійної підготовки.
6. При формуванні робітників нового типу істотну роль відіграє єдність репродуктивної і творчої діяльності; проблемне теоретичне навчання і технічна творчість необхідні, але недостатні для розвитку в учнів активності в сфері власне професійної матеріально-виробничої діяльності, що по своїй природі є репродуктивною, повторюваною, оскільки спрямована на масове (кількісне) створення однакової чи однотипної продукції. У зв'язку з цим виникає проблема визначення специфіки і способів здійснення розвиваючого виробничого навчання.
7. Здійснення праці в сфері матеріального виробництва" розвиток його колективних форм (насамперед бригадної) змінюють вимоги до особистісних якостей робітника, викликаючи необхідність виховання колективної свідомості і розвитку індивідуальності в кожному учні. У процесі навчання перехід від індивідуальної до колективної форми приводить до стандартизації формованих здібностей тих, що навчаються, вступаючи в протиріччя із задачею педагогічного розвитку особистості. У результаті отримання особливо актуальної проблеми раціонального сполучення колективізації й індивідуалізації навчання при подальшому удосконалюванні його суспільних форм. Змістовна зміна цілей педагогічної діяльності при підготовці робітників по групах професій і професіям широкого профілю підвищує значення загально функціональних принципів розвитку професійно-технічного навчання, що у специфічній формі реалізуються в сфері навчання.