Сторінка
2
4. Тиснення. Спеціального інструменту виготовляти для виконання металопластики непотрібно. Утворення контуру на листі металу (фольги) можна отримати за допомогою кулькової ручки із використаним стержнем. Він легко ковзає по поверхні матеріалу, не дряпаючи його. При роботі нахил потрібно тримати завжди постійним: в один і той же бік - вправо до себе. Прикладене зусилля має бути завжди однаковим, а лінія - виходити рівномірною. Якщо в якомусь місці пластина е твердішою, краще по ній провести стержнем кілька разів, але легко, без натиску. Витиснувши, таким чином, всі лінії малюнка, пластину перевертають на інший бік. У середині обведеного вже малюнка на відстані приблизно 2 мм від лицьових ліній проводять стержнем зворотні лінії так, щоб контур вийшов подвійним. Це надасть краям зображення чіткіших обрисів; і малюнок готовий.
Необхідно зазначити, що в металопластиці не всі краї повинні виділятися від фону: другорядні деталі в сюжетних композиціях можуть ледь-ледь виступати, а то й поступово переходити у фон. Для надання зображенню масивності, чіткості, фон довкола нього можна зробити рельєфним. Для цього пластину з витисненим малюнком перевертають на підкладку і легкими ударами молоточка по стержню ручки витискають рельєф. Для роботи з металопластики, як підкладку, можна використати шматок гуми з автомобільної шини або лінолеуму.
5. Тонування. Вироби із металопластики можна розмальовувати різними фарбами і покривати лаками, а ще краще - тонувати термічним способом. Для цього слід потримати виріб кілька секунд над полум’ям (наприклад свічки), і коли його колір почне змінюватися з білого на коричневий, дію вогню припинити.
Якщо малюнок з декоративних міркувань задуманий з блискучою поверхнею, фон навколо нього можна заштрихувати, зробити клітчастим.
6. Кінцева обробка виробів. Щоб надати виробові завершеного вигляду, його можна вставити в рамку. Для цього пластину кладуть на підкладку. По всьому її контурі витискають прямі лінії, що формують рамку. ЇЇ можна зробити виступаючою або ввігнутою у залежності від того, з якого боку ми видавлюємо ці лінії. Можна провести із зворотного боку дві паралельні лінії, загнути їх; одну ближчу до рельєфу під прямим кутом, другу - дальшу від нього, - паралельно поверхні виробу. В жодному разі не можна витискати рамку, не завершивши роботу над рельєфом чи фоном, бо вона вийде нерівною.
Слід пам’ятати, що матеріали, які використовуються в металопластиці, дуже тонкі, тому випуклі місця рекомендовано заливати замазкою. ЇЇ можна приготувати із крейди, розмішаної на воді до густини сметани; замість крейди може бути також просіяний пісок.
У готовий виріб вставляють вирізаний кусок картону; загнувши краї рамки надають композиції твердості.
Виробами із металопластики можна прикрасити різні речі: обкладинки альбомів, пеналів, шкатулок тощо.
Роботи з металопластики вимагають дотримання правил безпечної праці при користуванні ріжучими інструментами (розпускання банок на пластини); санітарно-гігієнічних норм при використанні лаків, фарб; правил пожежної безпеки (відпуск, термічний спосіб тонування). Це допоможе уникнути травматизму, отруєння, опіків тощо.
Плоскорельєфне карбування
У 6 класі ми рекомендуємо вивчати також простий і доступний вид художньої обробки металів - плоскорельєфне карбування. З 5-го класу школярі на заняттях трудового навчання вже засвоїли основні технологічні прийоми робіт з металом, ознайомлені з пластичними властивостями матеріалів.
Перш ніж приступити до вивчення плоскорельєфної техніки карбування, доцільно продемонструвати учням підготовлені до цього зразки виробів. Діти матимуть можливість переконатися, що такі вироби можна зробити своїми руками. Пропоновані малюнки доцільно розділити за ступенями їх складності при виготовленні.
Для початку підбирають прості композиції, які містять один чи два художні елементи. Це можуть бути завдання фронтального характеру. Але при цьому не слід забувати, що на їх виконання школярам потрібний різний час. В міру набуття досвіду, можна пропонувати школярам індивідуальні роботи.
1. Вибір об’єктів праці. З п’ятого класу учні повинні знати, що кожний матеріал вимагає відповідного лише йому декоративного трактування та узагальнення, і розуміти, що не всі малюнки будуть добре виглядати після перетворення їх у виріб у тій чи іншій техніці виконання. Для робіт з карбування не слід підбирати малюнки із прямими лініями, через те, що часто при ударі карб трішки з’їжджає в бік і така лінія буде дивиться негарно. Не можна також сліпо копіювати будь-який малюнок. Якщо на карбованій поверхні повинен бути зображений птах, то як би ми не старалися показати, наприклад, на виробі кожну його пір’їну, нам це не вдасться зробити. І цього не потрібно домагатися. Достатньо показати пір’я птаха великими характерними лініями крила, хвоста тощо.
2. Вибір заготовки та її підготовка до роботи. Як ми вже зазначали, найкращим матеріалом для карбованих робіт такої техніки є мідь товщиною 0,2-0,5 мм. Вона наділена пластичністю, здатністю легко змінювати форму. Вироби із міді добре тонуються, поліруються, патонуються. Але це дуже дефіцитний матеріал. Тому, для вивчення плоскорельєфного карбування можна використовувати відходи харчової промисловості і, в першу чергу, кришки для консервування овочів та фруктів. Звичайно, на них не можна виконати великих за розмірами композицій, але для початківців (і не лише для них) такі зображення будуть цілком достатніми.
Обробляють матеріал (кришку), перш ніж приступати до роботи, дуже просто - миють у розчині теплої води з питтєвою содою і просушують. Якщо на поверхні є незначні деформації, то на твердій основі плити киянкою або дерев’яним бруском їх виправляють.
3. Нанесення малюнка. Інструменти і пристрої для роботи. Дуже добре, коли гуртківці вміють малювати самі або можуть перекопіювати завдання на заготовку. Ті, хто цього не вміє робити, переносять малюнок за допомогою копірки. Для цього ескіз разом з копіркою кладуть на кришку; краї, які звисають, підвертають під неї, щоб при переводі малюнка не було зміщень. Нечіткі лінії підправляють простим олівцем.
Для виготовлення плоскорельєфного карбування не потрібно багато спеціальних інструментів. І як ми вже зазначали, їх можна виготовити в умовах шкільних навчальних майстерень з кусків арматури чи непридатних напилків. Для карбування рельєфу використовують: розхідники; для утворення фону - лошатники; загострені під конус стержні із сточеними головками, а також дерев’яні карби застосовують для погашення фону довкола малюнка. Підкладкою під кришку можуть служити два шматки гуми, вирізані по контуру кришки так, щоб вона сиділа на них не торкаючись краями твердої основи плити.
4. Вироблення контуру виробів. Плоскорельєфне карбування характерне тим, що рельєф не має детальної проробки, він майже плоский, ніби силуетний. Послідовність роботи наступна. Підготовлену кришку кладуть на гумову підкладку. На контурну лінію малюнка ставлять карб-розхідник і починають легкими ударам молотка простукувати їх. Карб тримають і пересувають пальцями лівої руки, а ребром долоні цієї ж руки притискають кришку. Пройшовши 2 - 4 см по лінії, руку пересувають і прокарбовують наступний відтинок; при цьому карб зручно вести на себе. Опрацювання малюнка потрібно здійснювати послідовно на всій площині, не захоплюючись окремими елементами, і намагатися не відривати його від матеріалу. Наносити удари рекомендується окремими серіями, щоб лінія виходила рівною.