Сторінка
2
Шляхи розвитку країн, боротьби зі злочинністю, вирішення завдань освіти мають виражену тенденцію до зближення, до зростання спільного, міжнародного, що об’єктивно обумовлено характером науково-технічної революції, глобальними проблемами виживання людства (погроза війни із застосуванням всіх видів і засобів масового враження, погроза екологічної катастрофи, розвитку міжнародної злочинності, нестачі продуктів харчування, спустошення енергетичних ресурсів) і заволодіння космосом, які потребують вирішення однакових наукових, освітніх, політичних, моральних завдань підготовки молодого покоління.
В цих умовах одним з важливих напрямків творчого пошуку й удосконалювання роботи зі зміцнення законності і правопорядку виступає вивчення світового досвіду правоохоронної діяльності, його аналіз, оцінка й обґрунтоване використання. Чималу роль у цьому може зіграти порівняльно-юридична педагогіка.
Методологія порівняльно-юридичної роботи
Особливу цінність мають порівняльно-наукові дослідження, що є необхідним елементом розвитку науки, у тому числі і педагогіки. Проводячи порівняльне дослідження, ми можемо вийти з рамок своєї педагогічної традиції, подивитися з боку на наші педагогічні концепції і категорії, що необхідно і корисно для кращого розуміння й удосконалювання власних шляхів і способів рішення вітчизняних науково-практичних проблем.
Порівняльна робота рідко активізовувалась у нас в останні 10 - 15 років, в тому числі і в поліцейських органах все ж таки поки що ми знаходимося лише на її початковому етапі. Поки що по організації, змісту, якості і конструктивності вона ще є не досконалою. Необхідно:
підвищити науковий рівень (в тому числі і педагогічний) порівняльно-юридичної роботи, забезпечуючи компетентне вивчення, аналіз, оцінку і використання досвіду;
охопити вивченням досвіду організації всієї правової сфери суспільства, діяльності правоохоронних органів, окремих спеціалістів і посадових осіб юридичної освіти і роботи з персоналом не відокремлено, а в системних зв’язках і взаємозалежностях;
забезпечити суворе наукове використання уроків вивчення зарубіжного досвіду, виключивши крайності консерватизму і сліпого наслідування.
Не малу роль в цьому може зіграти порівняльно-юридична педагогіка. Її завданням є:
дослідження досвіду вирішення педагогічних проблем на світовому рівні при створенні і утвердженні правового суспільства в діяльності правоохоронних органів і їх співробітників, в юридичній освіті, в роботі з персоналом правоохоронних органів;
вивчення історії розвитку і стану юридичної і порівняльно-юридичної педагогіки в світі, організації участі в міжнародних порівняльно-педагогічних проектах;
порівняльно-педагогічна експертиза зарубіжного досвіду;
визначення можливостей, шляхів і умов використання зарубіжного педагогічного досвіду у вирішенні правових проблем і педагогічного супроводження процесу використання в Україні.
Перше враження від знайомства із зарубіжним досвідом - багато нового, не співпадаючого з нашим досвідом, що викликає цікавість, заслуговує вивчення і оцінки. Друге - велике різноманіття, причому вузловим питанням, причини якого викликають здивованість і думки, є питання в якому все вирішується за принципом: „хто на що здатний". Такий вплив посилюється коли виявляється, що існуюче різноманіття є не тільки в досвіді різних країн, але в одній і тій же країні.
Отже, це підштовхує до здійснення порівняльно-педагогічної роботи як різновиду наукової, юридично-педагогічної роботи. Порівняльна педагогіка користається не тільки методами дослідження самої педагогіки, але, будучи наукою міждисциплінарною і інтегральною, використовує весь арсенал суміжних з нею наук. Специфічне значення для порівняльної педагогіки мають кілька методів:
описовий - вимагає точності, об'єктивності, угрупування, систематизації й інтернаціоналізації фактів; нагромадження необхідної і достатньої інформації для аналізу, передбачає визначення одиничного і типологічного в системі освіти. Динаміка цього методу виражається в послідовному зростанні питомої ваги дослідницького аналізу;
історичний - передбачає аналіз генезису й особливостей розвитку педагогічних проблем, сприяє більш глибокому розумінню сучасного стану вивчення педагогічних явищ;
соціологічний - припускає оцінку відповідності організації освіти потребам розвитку даного суспільства;
статистичний - характеризує аналіз і інтерпретацію кількісних показників освіти. Складність використання методу полягає в тому, що параметри національної статистики освіти піддаються міжнародним порівнянням;
порівняння - основний, за допомогою якого виявляються риси подібності і розходження систем правоохоронної діяльності, освіти, роботи з кадрами та інше, фіксуються загальні і специфічні прояви педагогічних закономірностей.
У сучасній вітчизняній порівняльно-юридичній педагогіці наукові принципи і методи вивчення, оцінки і використання закордонного педагогічного досвіду діяльності правоохоронних органів розроблені професором А.М. Столяренко. Ним визначений і комплекс можливих різних підходів у педагогічному вивченні і використанні закордонного досвіду:
ознайомчо-інформаційний - полягає тільки у відтворенні картини того, що відбувається за кордоном, наприклад у перекладі і публікаціях закордонних джерел інформації про педагогічний досвід або в описі того, що спостерігали окремі працівники системи МВС України, які виїзджали за кордон;
аналітико-інформаційний - виражається в наданні практикам матеріалів, що відбивають перший результат педагогічного осмислення досвіду з чітким виділенням всіх елементів педагогічної системи;
порівняльно-аналітичний - закордонний досвід не тільки описується, але і зіставляється з нашим, виділяються подібності і відмінності, а на основі порівнянь робляться оцінки і висновки;
науково-прикладний - зв'язаний з науковим обґрунтуванням процесу, процедур, методів, практичного осмислення закордонного досвіду, витягу ідей, їхньої трансформації у варіанти (версії) прикладних рішень по реалізації досвіду;
впроваджуючий - виражає практичні шляхи реалізації досвіду, експериментальну перевірку ефективності його впровадження, вибір найкращих варіантів.
При порівняльно-педагогічній роботі виявляється своєрідність зв’язків вітчизняного і зарубіжного досвіду. Їх розуміння і врахування при використанні зарубіжного педагогічного досвіду в недалекому минулому нашої країни було засмічено класово-ідеологічними догмами: споконвічною упередженістю в непримхливості; тенденційному відборі матеріалу з ціллю критики і замовчуванням того, що не погоджувалося із критичною позицією; необ’єктивністю в оцінках зарубіжного досвіду і самолюбством в оцінках соціалістичної освіти. Те, що робилось за кордоном, оцінювалось переважно як прояв „занепаду ”, „загнивання", „антинародності". Очевидно, що тепер потрібні інші наукові, забезчуючи безпристрасність і наукову коректність підходи. Цьому і слугують спеціальні методологічні принципи забезпечуючи наукові орієнтири порівняльно-педагогічної роботи.