Сторінка
2
• знання відношення великих людей до природи і результатів неправильного використання природних багатств;
• знання основних законів охорони природи своєї країни, світу; Ф вміння правильно вести себе в природі.
Екологічне виховання передбачає педагогічно цілеспрямований вплив на учнів, у процесі якого вони засвоюють наукові основи проблем взаємодії суспільства і природи, оволодівають прикладними знаннями і практичними вміннями, і навичками з оптимізації впливу на природне і штучне середовище в різних видах діяльності. Ціллю екологічного виховання є формування системи наукових знань, поглядів і переконань, які гарантують становлення відповідальності за стан навколишнього середовища.
У задачі екологічного виховання входить:
• засвоєння наукових знань про природу, які використовуються для обґрунтування практичних мір, пов'язаних з впливом на неї;
• розумінні багатосторонності цінності природи для суспільства і людини;
• оволодіння нормами правильної поведінки в природі;
• розвиток потреби спілкування з природою;
• активізація діяльності з покращання природного і штучного середовища.
Рішення цих задач спрямовано на формування нової культури відношення до природи.
Для реалізації мети і задач екологічної освіти і виховання особливо важливо спиратися на наступні принципові положення:
• єдність інтелектуального сприйняття природного середовища і практичної діяльності з її покращання;
• систематичність;
• неперервність;
• міжпредметність;
• взаємозв'язок глобального, національного і краєзнавчих підходів до екологічних проблем.
До числа актуальних проблем екологічної освіти і виховання можна віднести наступні:
1) подальша розробка загальних методологічних і теоретичних основ екологічної освіти і виховання;
2) побудова системи змісту екологічного матеріалу як складової частини, яка вивчається в школі областей наукових знань і їх практичного застосування з урахуванням міжпредметних зв'язків;
3) характеристика етапів становлення і розвитку екологічної культури учнів на всіх рівнях освіти;
4) розробка структури і системи видів практичної діяльності учнів, які навчаються в області покращання навколишнього середовища;
5) науково-методичного обґрунтування підготовки і покращання кваліфікації всіх вчителів з питань екології та екологічної освіти;
6) включення задач формування відповідального відношення школярів до навколишнього середовища.
Одним із шляхів вирішення цих проблем є безперервна екологічна освіта, її основи викладені в екологічній концепції.
Концепція являє собою загальний виклад сутності, провідних принципів, основних напрямків, цілей, задач і умов діяльності, в нашому випадку - за розвитком системи безперервної екологічної освіти. Звичайно, що концепція повинна періодично поновлюватися з урахуванням змін конкретних соціально-економічних умов життєдіяльності суспільства і розвитку самої екологічної освіти.
На сьогодні в нашій країні розроблено ряд концепцій екологічної освіти державного і регіонального рівня. Проте у більшості з них не дотримуються однієї з головних вимог - технологічність концепції, яка забезпечує практичну реалізацію її основних положень і принципів при створенні системи безперервної екологічної освіти, відбору змісту, організації навчально-виховного процесу і самоосвіти.
Під екологічною освітою можна розуміти процес наслідування і поширеного відтворення людиною екологічної культури за допомогою освіти, виховання і самоосвіти, а також в рамках трудової і побутової діяльності; під безперервною екологічною освітою - збагачення її екологічною культурою протягом всього життя.
Система безперервної екологічної освіти об'єднує сукупність екологічно-освітніх програм (основних і допоміжних) і державно-освітніх стандартів різного рівня і напрямків, ряд реалізуючих їх освітніх закладів, різних організаційно-правових форм, типів і видів, систему управління безперервною екологічною освітою.
Сутність безперервної екологічної освіти можна зрозуміти через характеристику її основних цілей:
а) розвиток екологічної свідомості і мислення, екологічної культури особистості і суспільства, відповідального відношення кожної людини до природи;
б) формування практичного досвіду природокористування і компетентного прийняття рішень (кожним на своєму рівні), що буде сприяти здоровому образу життя людей, постійному соціально-економічному розвитку і економічної безпеки країни і світу.
Екологічна культура при цьому виступає як сукупність досвіду взаємодії людей з природою, яка забезпечує виживання і розвиток людини і відбита у вигляді теоретичних знань і засобів практичних дій в природі і суспільстві, моральних норм, цінностей і культурних традицій; екологічна свідомість - як адекватне відображення людиною цього досвіду, виключаючи його морально-ціннісне і відповідальне відношення до природи; екологічне мислення - як процес передбачення на понятійному рівні практичної реалізації екологічно цілеспрямованої діяльності.
Екологічна освіта стане дійсно безперервною при умові органічного об'єднання власне педагогічних методів освіти і виховання з політичними, економічними, моральними і безпосередньо практичними (через технології виробництва до повсякденного образу життя) засобами впливу на екологічну свідомість і поведінку людей.
Ефективність безперервної екологічної освіти залежить не тільки від наявності достатнього числа і доступності відповідних освітніх програм і стандартів, різноманітності і якості освітніх послуг, тлумачної системи управління освітою. Багато що визначається розвитком психологічного забезпечення навчально-виховного процесу, створенням стимулів, мотивуючих людину бути екологічно грамотною з врахування її віку, культурного, життєвого і професійного досвіду, умов проживання.
В безперервній екологічній освіті може бути реалізована наступна система принципів, якими потрібно керуватися при конструюванні і реалізації цілісного навчально-виховного процесу:
1) принцип демократизму і всезагальності екологічної освіти: означає доступність і різноманітність змісту, видів і форм надання людині будь-якого віку, посади і соціального статусу екологічно-освітніх послуг будь-якого виду, в любому місці, у будь-який час, будь-якого рівня у відповідності з потребами, інтересами і можливостями цієї людини і в той же час - обов'язковість екологічної підготовки для усіх людей;
2) принцип гуманізації екологічного виховання: передбачає створення такого укладу життя освітнього закладу, в якому здійснюється спільна творча діяльність, взаємоосвіта, взаємозбагачення і діалогічне спілкування суб'єктів освітнього процесу, створюються можливості для проявлення і розвитку творчої індивідуальності кожного;
3) принцип вертикальної інтеграції рівнів екологічної освіти: його реалізація забезпечить безперервний ріст екологічної культури особистості;
4) принцип горизонтальної координації діяльності основних, допоміжних, державних, недержавних і суспільних освітніх закладів: створює передумови погодженої освітньої політики в системі безперервної екологічної освіти, знімає проблемні питання на межі різних освітніх програм і педагогічних технологій;