Сторінка
2

Структура вищої освіти в Україні. Національна доктрина розвитку освіти України у ХХІ ст

Зміст освіти має нормативний та вибірковий компоненти. Нормативний компонент змісту освіти визначається відповідним державним стандартом освіти, а вибірковий – вищим закладом освіти.

Законом України «Про вищу освіту»врегульовуються суспільні відносини у галузі навчання, виховання, професійної підготовки громадян України. Він встановлює правові, організаційні, фінансові та інші засади функціонування системи вищої освіти, створює умови для самореалізації особистості, забезпечення потреб суспільства і держави у кваліфікованих фахівцях.

Законом визначено, що громадяни України мають право безоплатно здобувати вищу освіту в державних і комунальних вищих навчальних закладах на конкурсній основі в межах стандартів вищої освіти, якщо певний освітньо-кваліфікаційний рівень громадянин здобуває вперше. Вони вільні у виборі форми здобуття вищої освіти, вищого навчального закладу, напряму підготовки і спеціальності.

Іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, мають право на здобуття вищої освіти, але не за рахунок державного чи місцевого бюджетів, якщо інше не встановлено чинними міжнародними договорами.

Законом (розд. VI) визначені принципи автономії вищих навчальних закладів, централізація та децентралізація процесу ухвалення управлінських рішень. На вищі навчальні заклади покладено обов’язок такої самоорганізації, щоб їх рішення ухвалювали після всебічних консультацій, але без зайвого зволікання, а узгоджені дії впроваджували в життя повною мірою і сумлінно, за витрачання мінімальних коштів. Як спільнота вчених, викладачів і студентів, вищий навчальний заклад несе колективну відповідальність за діяльність своєї адміністрації.

Законом України «Про вищу освіту» передбачено право вищого навчального закладу самостійно визначати форми навчання та види організації навчально-виховного процесу, самостійно розробляти та впроваджувати власні програми наукової та науково-виробничої діяльності, вдосконалювати та актуалізувати організаційну структуру, створюючи певні структурні підрозділи (інститути, коледжі, технікуми, факультети, відділення, філії тощо).

Досвід модернізації системи освіти в Україні показав, що якість вищої освіти визначається передусім якістю стандартів освіти та професійної підготовки, інфраструктурами внутрішнього й зовнішнього середовища, рівнем управління навчальним закладом.

Державний стандарт освіти – це сукупність норм, які визначають вимоги до освітнього, освітньо-кваліфікаційного рівня.

Державні стандарти освіти розробляються для кожного освітнього (освітньо-кваліфікаційного) рівня та напрямку підготовки (спеціальності) й затверджуються Кабінетом Міністрів України. Вони підлягають перегляду та перезатвердженню не рідше як один раз на десять років.

Складовими державного стандарту освіти є: освітня (освітньо-кваліфікаційна) характеристика; нормативна частина змісту освіти і тести.

Основними функціями державних стандартів освіти є забезпечення досягнення і підтримання вищим закладом освіти високого рівня вищої освіти через реалізацію нормативної частини змісту освіти та самооцінки чи державної оцінки результатів роботи.

Освітня характеристика– це основні вимоги до якостей і знань особи, яка здобула певний освітній рівень. Зміст освітньої характеристики як складової частини державного стандарту освіти визначається Міністерством освіти і науки України окремо для кожного освітнього рівня: початкова загальна освіта, базова загальна середня освіта, повна загальна середня освіта, професійно-технічна освіта, базова вища освіта, повна вища освіта.

Відповідно до ст. 15 Закону України «Про освіту», стандарти освіти встановлюють вимоги до змісту, обсягу й рівня освітньої та фахової підготовки в Україні. Вони є основою оцінювання освітнього та освітньо-кваліфікаційного рівнів громадян незалежно від форми здобуття освіти. Відповідно до Державного класифікатора професій України, кваліфікація фахівця визначається рівнем освіти та спеціалізацією.

Таким чином, є певний зв’язок між кваліфікацією (рівнем професійної діяльності) і рівнем вищої освіти. Цей зв’язок має бути закріплений у системі стандартів вищої освіти як вимоги до змісту, обсягу й рівня вищої освіти певних освітніх та освітньо-кваліфікаційних рівнів.

Навчання у вищих закладах освіти здійснюється за такими формами: денна (стаціонарна), вечірня, заочна (дистанційна), екстернат.

Основною формою здобуття певного освітньо-кваліфікаційного рівня є денна (стаціонарна) форма навчання. Організація навчального процесу на денній (стаціонарній) формі навчання вищим закладом освіти здійснюється з відривом від виробництва.

Вечірня і заочна (дистанційна) форми організовуються для тих осіб, які не мають можливості навчатись з відривом від своєї основної професійної діяльності. Для таких осіб чинним законодавством передбачено певні пільги.

Особливою формою навчання є екстернат. Ця форма навчання дає можливість особам, які мають відповідний освітній, освітньо-кваліфікаційний рівень, здобути певний рівень освіти або кваліфікації шляхом самостійного вивчення навчальних дисциплін і складання у вищому закладі освіти заліків, іспитів та інших форм підсумкового контролю, передбачених навчальним планом. Навчання за екстернатом регламентується Положенням про організацію екстернату у вищих навчальних закладах України, затвердженим Наказом Міністерства освіти і науки України від 08.12.1995 р. № 340.

Для України з розгалуженою мережею вищих навчальних закладів державної і недержавної форм власності характерне управління галуззю освіти, що поєднує як елементи централізованої, так і децентралізованої системи з розгортанням горизонтальних і вертикальних зв’язків між різними рівнями й суб’єктами управління.

Основними ознаками громадсько-державної моделі управління освітою в Україні можна вважати:

· демократизацію освітнього процесу і залучення до управління вищою школою органів студентського самоврядування, громадськості;

· громадський контроль за розвитком освіти, її якістю, соціальним захистом учасників навчально-виховного процесу;

· діяльність громадських рад з освіти і науки національного, регіонального і місцевого рівнів;

· підтримку інноваційного розвитку освіти через цільові програми, пріоритетне фінансування інноваційних проектів, впровадження новітніх технологій;

· об’єднання і партнерство громадськості навколо пріоритетних напрямів освіти;

· об’єднання зусиль держави, вищої школи і бізнесу в інформатизації вищої освіти, зокрема, приєднанні до європейської науково-освітньої мережі Geant-2, що об’єднує понад 3500 університетів та наукових установ Європи; в розвитку дистанційної освіти; поширенні мережі електронних бібліотек; функціонуванні інформаційно-виробничої системи «Освіта»; створенні Grid-інфраструктури;

· участь Ради молодих вчених у вирішенні законодавчих та організаційних питань підтримки талановитої наукової молоді;

· відкритому, конкурсному розподілі грантів для проведення наукових досліджень.