Сторінка
8

Навчально-виховні завдання курсу природознавства в початковій школі

Щоб підсилити доказовість реальності прогнозів тих або інших змін у навколишньому природному середовищі, необхідно не тільки знайомити учнів теоретично з кінцевими висновками науки, але й втягувати в доступні для школярів способи наукового дослідження.

Взаємозв'язок глобальних, національних і локальних (краєзнавчих) рівнів екологічних проблем; реалізація цього принципу підсилює зв'язок школи з життям, сприяє розвитку в дітей широкого комплексного погляду на проблеми взаємодії людини із середовищем перебування й трудової діяльності. Це вимагає включення в зміст різних навчальних предметів таких фактів, зрозумівши закономірності яких, учні змогли би зіставляти екологічні проблеми різного масштабу. Міркування школярів виявляються формальними, якщо вони не можуть конкретизувати глобальні екологічні проблеми, так само як й узагальнити конкретні явища локального характеру до рівня національних і глобальних екологічних проблем. Важливо підвести учнів до висновку про те, що виникнення багатьох екологічних проблем залежить практично від поведінки і вчинків кожної людини в тому місці, де вона живе й працює. Знання цих проблем виступає свого роду мотивацією до дотримання екологічно доцільних обмежень в особистому поводженні. Всі це сприяє розвитку потреби в екологічно вірній поведінці в повсякденному житті.

Міждисциплінарний підхід - один з основних принципів екологічної освіти. Об'єктивною передумовою міждисциплінарного підходу є інтеграція наукового знання. Посилення взаємозв'язку суспільних, природних і технічних наук являє собою одну з магістральних тенденцій розвитку сучасного наукового пізнання. Формування відповідального відношення до природи, в основі якого лежить розуміння її універсальної цінності, не може відбуватися в рамках тільки окремого навчального предмета. Екологічна освіта повинна сприяти подоланню роз'єднаності навчальних предметів за рахунок інтегрованого характеру свого змісту.

В умовах шкільної освіти такий підхід одержує своє відбиття в системі міжпредметних зв'язків, які розглядаються в дидактиці як один із принципів й як умова, яка дозволяє виділити найцінніші для формування світогляду учнів узагальнені компоненти освіти. Актуальність міжпредметних зв'язків обумовлена завданнями всебічного розвитку особистості, тенденціями інтеграції наук, розвитком системного методу пізнання.

Міждисциплінарність стосовно до екологічної освіти вживається в широкому змісті. Вона поширюється на процес не тільки навчання, але й виховання. Все це сприяє вичленовуванню головного змісту екологічної освіти (пізнавального, ціннісного, нормативного й діяльнісного аспектів), його розподілу в окремих навчальних предметах.

Цілеспрямованість спілкування школярів з навколишнім середовищем. Справді екологічне відношення до природи пов'язане з розвитком чуттєво-емоційної сфери особистості й вимагає вправ в практичних діях. Ці дії можуть правильно реалізовуватися лише при педагогічно організованих ситуаціях взаємодії школярів як із природним середовищем, так і з людьми, які здійснюють різні види природокористування. Таке спілкування здійснюється в ході пізнавального, ігрового, організаційно-практичного, трудового й іншого видів діяльності.

Змістовна сторона цієї діяльності ґрунтується на вимогах навчальних програм по природознавству, фізичної й економічної географії, біології, хімії, які стосуються вмінь визначати об'єкти природи, встановлювати зв'язки між ними; володіти способами фіксації й оформлення результатів вимірів, визначень, спостережень; вивчати й оцінювати діяльність людини.

Таким чином, психолого-педагогічні основи формування відповідального відношення школяра до природи містять у собі:

єдність цілей, завдань і принципів екологічної освіти;

визначення мети екологічної освіти як сформованості відповідального відношення школяра до природного середовища й умінь розуміти й цінувати багатство й красу рідної природи;

конкретизацію мети екологічної освіти в системі виховних й навчальних завдань, спрямованих на подолання утилітарно-споживчого відношення до природи й формування відповідального відношення до неї;

розкриття екологічного змісту, дидактичних принципів виховання;

обґрунтування специфічних для екологічної освіти принципів;

розкриття складної структури екологічної відповідальності як системи знань, мотивів, поглядів, переконань, ціннісних орієнтації й готовності до діяльності по охороні й поліпшенню навколишнього середовища;

характеристику відносини до природи як складеного елемента світогляду особистості.

Завдання курсу природознавства розкривають дві сторони навчального процесу, які органічно переплітаються - навчання й виховання. На сьогоднішній день вивчення природознавства у початкових класах не обмежується формуванням у дітей уявлень про природу та її компоненти. Зміст цього предмета складає система взаємопов’язаних понять, засвоєння учнями кожного з яких потребує спеціальної методичної підготовки вчителя. Уроки природознавства покликані виховувати у школярів повагу до праці, людей праці, формувати в них певні трудові вміння і навички. Особлива увага приділяється вихованню в учнів відповідальності за збереження навколишнього середовища як важливого фактора існування людини.

Перед сучасною початковою школою гостро стоїть питання про таку організацію навчально-виховного процесу, яка була би більш особистісно-орієнтованою на всебічну підготовку школярів, їхній цілісний і гармонійний розвиток та особисте зростання.

Водночас практика свідчить, що вчитель не завжди використовує можливості навчальних занять для творчості, розвитку індивідуальності учнів, їхньої самостійності, ініціативи.

Значно кращі успіхи у навчанні досягаються там, де процес навчання будується на основі проблемно-пошукової діяльності молодших школярів. Серцевиною проблемного уроку є взаємодія вчителя і учнів, коли між ними розвиваються діалогічні взаємостосунки під час вирішення проблеми.

Урок природознавства в початковій школі - це ідеальний матеріал для створення проблемних ситуацій. Саме на цих уроках у дітей виникає дуже багато питань: “Чому? ”, “Як?", “Звідки?". Вчитель разом з дітьми може розв’язувати проблемні ситуації всіма можливими шляхами:

через проблемне викладання знань учителем;

через організацію частково-пошукової діяльності;

через організацію дослідницької діяльності шляхом спостереження учнів у природі чи за результатами самостійного досліду.

Пізнавальні інтереси молодших школярів не стійкі й не диференційовані. Вони перебувають у стадії розвитку й становлення. Дітей займають всі сторони життя: природа, техніка, космос, спорт, мистецтво, події у світі й т.д. Молодші школярі однаково захоплюються одночасно всім, вони швидко перемикаються з одних захоплень на інші. Алі саме молодший шкільний вік сприятливий для розвитку допитливості й пізнавальних інтересів. Тому вчителю початкових класів важливо не упустити години для інтенсивного формування цих важливих рис особистості. Завдання полягає в тому, щоб створити в процесі навчання, виховання й розвитку умови, які б найбільше активно сприяли становленню особистості школяра.