Сторінка
6
створенням оптимальних психолого-дидактичних передумов у напрямі підвищення питомої ваги власної пізнавальної активності учнів з урахуванням рівнів колективної і особистої активності та самостійності, загального морального мікроклімату класу.
Вихідним принципом створення системи пізнавальних завдань для формування у молодших школярів пізнавальних інтересів на уроках природознавства є принцип органічної єдності змістового, процесуального та мотиваційного компонентів навчання.
Змістовий компонент пізнавальних завдань був розроблений на основі знань, умінь і навичок, які передбачені чинними навчальними програми з природознавства для початкової школи. Процесуальний компонент об’єднує уміння, оволодіння якими дає можливість школярам розв’язувати пізнавальні завдання.
Мотиваційний компонент передбачає формування у молодших школярів допитливості, інтересу та стійкого позитивного ставлення до навчально-пізнавальної діяльності; а також формування внутрішньої потреби учнів до самостійного подолання труднощів і розв’язання завдань. Упродовж навчання це здійснюється шляхом відбору навчального матеріалу, який викликає інтерес в учнів; демонстрування практичного й теоретичного значення знань, що вивчаються; проектування ситуацій успіху для учнів із різним рівнем сформованості знань та умінь; створення ситуацій осмислення значення особистих нових знань для успіху роботи класу; створення такої атмосфери спілкування, щоб складні й проблемні завдання викликали в учнів здивування, зацікавленість і бажання розв’язати їх.
Доцільно у навчальному процесі пропонувати молодшим школярам пізнавальні завдання як колективну, групову та індивідуальну роботу на різних етапах уроку. Основними формами є запитання, логічні вправи, тести. Пізнавальні завдання можуть мати форму кросвордів, дидактичних ігор, загадок, ребусів тощо, розв’язання яких вимагає творчої самостійної пошукової діяльності учнів, застосування здобутих знань у нових ситуаціях, винахідливості. Істотною ознакою, що об’єднує різні за формою пізнавальні завдання, є необхідність самостійних суджень, активізації раніше засвоєних знань та пошуку нових знань або способів дії під час їх розв’язання.
Система пізнавальних завдань може стати повноцінним дидактичним засобом лише за таких вимог:
а) завдання повинні відповідати змісту програмового матеріалу;
б) складність завдань та способів їх виконання має поступово зростати;
в) завдання мають бути посильними для учнів даної вікової групи;
г) завдання повинні позитивно впливати на процес формування природничих знань та пізнавальних інтересів учнів;
д) достатня варіативність завдань;
е) неперервність впливу на процес формування й розвитку пізнавальних інтересів учнів 4 класу.
Охарактеризуємо визначені компоненти системи пізнавальних знань для формування і розвитку на уроках природознавства пізнавальних інтересів учнів 4 класу.
Завдання для порівняння об’єктів у формі зіставлення та протиставлення
Порівняння — це найелементарніша, але досить суттєва розумова операція, важлива сторона аналітико-синтетичної діяльності учня. Без порівняння предметів та явищ неможливе виділення характерних ознак і явищ, що вивчаються. Мета порівняння полягає у встановленні ознак подібності та відмінності між певними предметами і явищами.
Природничі знання, що повинні засвоюватись у початкових класах, містять значну кількість як близьких, так і протилежних понять. Це дає можливість широко використовувати пізнавальні завдання для порівняння в процесі навчання молодших школярів. Для того щоб учні отримали правильний висновок внаслідок порівняння, необхідно дотримуватись принаймні двох умов:
порівнювати предмети слід за такими ознаками, які мають важливе, істотне значення;
порівнювати необхідно лише ті поняття, які відображають пов’язані одне з одним предмети та явища навколишньої дійсності.
Вчитель, розробляючи завдання для порівняння, має враховувати вимоги до об’єктів порівняння, що обумовлені логікою цього процесу та віковими можливостями молодших школярів, а саме:
порівняння взаємопов’язаних об’єктів, один із яких має бути добре відомий дітям;
визначення суттєвої подібності та несуттєвої відмінності при зіставленні, а при протиставленні – суттєвої відмінності об’єктів чи явищ;
подібність та відмінність потрібно спостерігати на достатньому фактичному матеріалі.
Види завдань для порівняння
1. Завдання, у яких потрібно порівняти об’єкти на основі самостійно встановлених ознак.
Наприклад: Визначити, за якою ознакою розподілили перелічені рослини на групи. Дати назву кожній групі.
Редиска, огірок, пшениця, капуста, буряк, квасоля.
Кульбаба, подорожник, волошка, осот, підсніжник, пирій.
2. Завдання, що передбачають визначення подібності між зовні несхожими об’єктами, на основі вказаних істотних ознак.
Наприклад: Розглянути метелика й осу. Визначити, чому вони належать до комах.
3. Завдання, що передбачають протиставлення даного об’єкта подібному, із яким його можна сплутати.
Наприклад: І горб, і гора мають підніжжя, схили та вершину. Як їх відрізнити?
4. Завдання для часткового порівняння, що вимагає встановлення лише подібності або лише відмінності.
Наприклад: За поданими ознаками визначити, про які корисні копалини йдеться. Що у них спільного?
а) тверда крихка речовина, бурого кольору, складається з решток рослин, легша за воду, горить тьмяним полум’ям;
б) тверда речовина чорного кольору, складається з решток рослин, важча за воду, горить яскравим полум’ям.
5. Завдання для повного порівняння, що вимагає встановлення подібності та відмінності об’єктів.
Наприклад: Розглянути гербарії пшениці та ячменю. Порівняти рослини за поданим планом:
висота рослин;
форма кореня та листків;
особливості стебел і квітів;
які плоди;
довжина колосків.
Назвати спільні та відмінні ознаки рослин, що порівнювались.
Виконання пізнавальних завдань цього типу сприяє глибшому розумінню учнями відношень подібності й відмінності, що лежать в основі переносу засвоєних знань.
Завдання для класифікації тіл та явищ природи за суттєвими ознаками
Класифікація є наступним кроком аналізу після визначення та порівняння ознак об’єкта чи явища. Якщо порівняння — це знаходження ознак подібності та відмінності, то класифікація — співвіднесення предметів до класу, в межах якого вони не відрізняються за прийнятою ознакою або критерієм. Тобто класифікація полягає в об’єднанні певних об’єктів у групи (класи) відповідно до найсуттєвіших ознак та зв’язків, притаманних об’єктам певного роду і відрізняють їх від об’єктів інших родів.
Вивчаючи розвиток процесу класифікації в учнів М.М. Шардаков, Г.О. Люблінська, Л.Ф. Обухова та інші виявили, що у дітей молодшого шкільного віку недостатньо розвинуте уміння диференціювати суттєві й несуттєві ознаки та властивості. Діти класифікують предмети переважно за несуттєвими зовнішніми ознаками; спираються на ті ознаки і властивості об’єктів, які впадають у вічі й викликають у них підвищені емоційні переживання. Тому в учнів часто виникають труднощі у процесі самостійної класифікації об’єктів за окремими суттєвими ознаками. Формуючи в учнів таке вміння слід також враховувати і те, що властивості та ознаки одного й того ж об’єкта можуть бути в системі різних понять, оскільки вони мають не абсолютний, а відносний характер. Тому важливо, щоб не лише вчитель постійно розкривав істотні ознаки та властивості об’єктів, але й залучав до цього учнів.