Сторінка
6

Причини неуспішності студентів

4) відхилення від індивідуального оптимуму учбової діяльності.

Неуспішність, на його думку, можна підрозділити на загальну і специфічну. Під загальною неуспішністю він має на увазі стійке, відносно тривале відставання учня по обох основних предметах навчальної програми: мові і математиці. Специфічне ж відставання зачіпає лише один з цих предметів при задовільній або навіть хорошій успішності по решті предметів шкільного курсу. При загальному і специфічному відставанні визначається круг причинних чинників, які є предметом аналізу в процесі визначення причин труднощів. Нерідко спостерігаються і різного роду відхилення від індивідуального оптимуму учбової діяльності. Здібності цих дітей постійно не знаходять повної реалізації, їх розумовий розвиток удосконалюється повільніше, ніж це могло б бути в умовах покласової диференціації.

Під труднощами учбової діяльності С.Н. Костроміна розуміє:

пропуски букв в письмових роботах;

орфографічні помилки, при хорошому знанні правил;

неуважність;

труднощі при рішенні математичних задач;

труднощі в переказі тексту;

непосидючість;

труднощі в засвоєнні нових знань;

постійний бруд в зошиті;

погане знання таблиці складання (множення);

труднощі у виконанні завдань для самостійної роботи.

Більшою мірою вказані труднощі відносяться до дітей з відхиленнями від індивідуального оптимуму учбової діяльності.

В даній роботі використовуватимуться терміни "трудності" і "неуспішність" як синоніми.

Особливості пізнавальної сфери

Згідно Л.С. Виготському, з початком навчання мислення висувається в центр свідомої діяльності дитини. Розвиток словесно-логічного, міркуючого мислення, що відбувається в ході засвоєння наукових знань, перебудовує і всі інші пізнавальні процеси: “пам'ять в цьому віці стає мислячою, а сприйняття - думаючим”.

Від чого залежить трудність учбової роботи? З одного боку, від особливостей учбового матеріалу, з іншою - від можливостей самого учня, від індивідуальних і вікових особливостей його пам'яті, увага, мислення і, звичайно, - від майстерності вчителя.

Трудність виділення головного, істотного виразно виявляється в одному з основних видів учбової діяльності. Психолог А.И. Ліпкина, що дослідила особливості усного переказу у молодших школярів, помітила, що короткий переказ дається дітям набагато важче, ніж докладний. Розказати коротко - це, значить виділити основне, відділити його від деталей, а саме цього діти не уміють.

Відзначені особливості розумової діяльності є причинами неуспішності певної частини тих що навчаються. Невміння подолати виникаючі при цьому труднощі в навчанні приводять іноді до відмови від активної розумової роботи. Учні починають використовувати різні неадекватні прийоми і способи виконання учбових завдань, які психологи називають “обхідними шляхами”. До їх числа відноситься механічне заучування матеріалу без його розуміння. Діти відтворюють текст майже напам'ять, дослівно, але при цьому не можуть відповісти на питання по тексту. Ще один обхідний шлях - виконання нового завдання тим же способом, яким виконувалося яке-небудь завдання раніше. Крім цього, що вчаться з недоліками розумового процесу при усній відповіді користуються підказкою, прагнуть списати у товаришів і т.д.

Невміння і небажання активно мислити - це відмітні особливості даної групи неуспішних дітей, іноді званих “інтелектуально пасивними" (Л.С. Славіна). Психологи розглядають інтелектуальну пасивність як наслідок неправильного виховання і навчання, коли дитина не пройшла протягом життя певний шлях розумового розвитку, не навчився необхідним інтелектуальним навикам і умінням.

Існує 3 чинники, які можуть викликати дефекти пізнавальної діяльності і тим самим впливати на успішність тих що навчаються:

1. несформованість прийомів учбової діяльності;

2. недоліки розвитку психічних процесів;

3. неадекватне використовування тими що вчаться своїх стійких індивідуально-психологічних особливостей.

Психолого-педагогічні причини неуспішності

Чому неуспішні діти - це вічна проблема? Педагоги-учені бачать основну причину неуспішності, перш за все в недосконалості методів викладання. З цим не можна не згодитися. Досвід роботи педагогів-новаторів В.Н. Шаталова, С.Н. Лисенкової і інших підтверджує вірність такої точки зору. Тим часом багато вчителів схильні пояснювати слабку успішність недоліком вольових і деяких етичних якостей дітей, відсутністю старанності і старанності. Звідси часто вживані по відношенню до відстаючих школярів такі репресивні заходи, як “опрацьовування”, виклик батьків і т.д. (І.В. Дубровіна).

Щоб не спрощувати проблему неуспішності тих що навчаються, необхідно помітити, що в її основі лежить не одна причина, а декілька, і досить часто вони діють в комплексі. Буває і так, що на первинну причину неуспішності нашаровуються нові, вторинні причини як наслідок відставання в навчанні. Ці причини також можуть бути різноманітними, тому що ті що навчаються не однаково реагують на свою неуспішність.

На перших етапах навчання в допитливість, безпосередній інтерес до оточуючого, з одного боку, і прагнення виконати суспільно значущу діяльність - з іншою, визначають позитивне відношення до навчання і пов'язані з цим емоційні переживання з приводу одержаних оцінок. Відставання в навчанні, погані оцінки частіше за все переживаються гостро, до сліз.

Крім того, відношення до оцінки залежить від особових особливостей, таких як мотивація, взаємостосунки з викладаючими, батьками, характеру самооцінки і т.д.

Не уміючи достатньо добре диференціювати причини неуспішності, вчителі звичайно використовують вельми мізерний і далекий від досконалості набір засобів допомоги відстаючим учням. Всі види педагогічної допомоги практично можна звести до двох: організація додаткових занять, на яких застосовуються традиційні (такі ж, як на уроці) методи навчання, і надання різних заходів тиску на тих хто навчається. Всі ці засоби не тільки малоефективні, але нерідко виявляються і шкідливі, оскільки не впливають на причину і дозволяють запустити “хворобу” неуспішності.

Психологічні причини, що лежать в основі неуспішності, И.В. Дубровина і інші психологи об'єднали в дві групи, до першої з яких віднесли недоліки пізнавальної діяльності в широкому значенні слова, а до другої - недоліки в розвитку мотиваційної сфери дітей.

И.В. Дубровина розглядає особливості неуспішних, несформованістю правильних прийомів учбової діяльності. Про цих "учнів", на думку цього психолога, можна сказати, що вони не уміють по-справжньому вчитися. Учбова діяльність, як і всяка інша, вимагає володіння певними навиками і прийомами. Рахунок в думці, списування букв за зразком, заучування віршів напам'ять - навіть такі з погляду дорослої людини нескладні дії можна виконувати не одним, а декількома різними способами. Не всі вони будуть правильними, однаково ефективними. Якщо його не навчати спеціально необхідним навикам і прийомам, він інтуїтивно знаходитиме їх сам, і не завжди це будуть правильні і ефективні навики і прийоми.