Сторінка
4

Причини неуспішності студентів

Складнощі можуть посилюватися ще й від зміни класу. Раніше від першого року до останнього дитина здебільшого навчалася в одному й тому самому колективі. Нині ж нерідко впродовж навчання у школі класи не раз “перетасовують". Так, дитячий колектив легко формується у першому класі, де за півдня всі встигли перезнайомитися, обмінятися цукерками тощо. А от у старших класах процес “притирання" може тривати півроку або навіть більше і проходить набагато важче.

Якщо ж таке “перетасовування” відбувається при переході з третього до п'ятого класу і діти мають звикати не тільки до нових учителів, але й до нового колективу, то стрес не те що подвоюється, а й потроюється, і невідомо, яку реакцію дасть дитина.

Слід сказати також і про те, що нинішні освітні програми взагалі не враховують можливостей дитячого мозку. Нормально розвинений мозок, наче губка, поглинає тим більше, чим більше в нього вкладають. Та можливості його не безмежні. Річ у тім, що інформація має бути дозованою. А в наших дітей нині багато проблем з інформацією взагалі: в їхньому розпорядженні комп'ютер, інтернет, телевізор, відеомагнітофон і таке інше. Однак ми не можемо сказати, коли наші діти востаннє гуляли на свіжому повітрі, грали в звичайнісінький футбол, каталися на ковзанах чи ходили на лижах . У русі нормальний людський організм виробляє адреналін, який протидіє адреналінові стресовому, тобто організм долає стреси завдяки рухові. Наші ж діти сидять і дивляться телевізор - бойовики, фільми жахів, еротику . У них виробляється пасивний адреналін.

Медикам добре відомо, що уболівальник швидше отримає інфаркт, аніж гравець на полі, саме через те, що перший переживає сидячи, а другий рухається. Гравець так само хвилюється, проте він має змогу “перебігати" стрес. А в уболівальника адреналін не використовується й спазмує судини.

Отож рухатися корисно, перебувати на свіжому повітрі корисно, і було б дуже добре заняття в школі побудувати так, щоб уроки поєднувалися з прогулянками.

На жаль, у нас немає культу здорового способу життя. Піти з сім'єю на лижах або поплавати - це не закладено в стереотип поведінки. У нас стереотип інший - стрес знімають у компанії за допомогою чарки й цигарки. Такий спосіб зняття стресу широко застосовують наші бізнесмени, а вони зараз найчастіше зазнають стресових ситуацій. Та й не тільки вони . І якщо такий стереотип закладено з дитинства, змінити його потім надзвичайно складно. Алкоголізм, наркоманія, токсикоманія - всі ці проблеми виникають іще в школі .

Голови наших дітей забито найрізноманітнішою інформацією. Але забуто елементарні речі, без котрих ніхто не може стати справді повноцінною людиною, - якщо ми не навчимо наших дітей милуватися квіточкою та оберігати бджілку на ній, то ми ніколи не навчимо їх любити Батьківщину. А в нас природознавство як не на другому, то взагалі на третьому плані, зате престижним вважається вивчати іноземну мову й інформатику. Тож як тут навчити любити природу? Біда ще й у тім, що наші діти звикли споживати готове і часто не уявляють, що та як робиться. Вони сприймають той-таки комп'ютер як щось звичне, буденне, але не знають, скільки людської думки та праці було вкладено в цей комп'ютер. Хіба ж це нормально?

Гадаю, в школі нині назріло багато проблем психологічних. І в деяких школах уже працюють психологи, які навчають дітей розвантажуватися психологічно за допомогою музики, а також пояснюють батькам, як полегшити дитині вирішення її проблем.

Сучасні діти дуже вразливі. Вони сприймають надзвичайно багато різноманітної інформації, дивляться безліч фільмів і вже у шість років аналізують процес смерті та процес народження інших дітей, а також процеси глобального значення, вони надзвичайно тяжко переживають родинні драми, осмислюючи їх зовсім інакше, ніж дорослі. Для нас же не дивина, коли вчитель зовсім не знає внутрішнього світу дитини. Не знають його нерідко і батьки. Дитина ж бачить шляхи вирішення тих проблем, що її непокоять, по-своєму. І от сьогодні вона замкнулася в колі цих проблем, а завтра взагалі не прийде до школи, а післязавтра в неї почнуться судоми .

В ідеалі контакт батьків і вчителів має бути дуже чітким, тобто повз їхню увагу не повинно пройти найменше порушення. Стосунки їхні мають бути такими, щоб при найпершому ж сигналі тривоги можна було швидко знайти спільну мову й діяти в інтересах дитини. Про всі родинні проблеми та драми вчитель має знати в першу чергу. І якщо він помічає, що дитина чомусь поводить себе не так, як зазвичай, - скажімо, вона замислена, не чує, про що йде мова на уроці, з нею щось негаразд, - він повинен не просто це констатувати і повідомити батькам, а й шукати пояснення такій поведінці та підхід до дитини. На жаль, реально розрив між батьками і вчителями дуже великий.

Іще одна проблема полягає в тому, що ні хлопців, ні дівчат у школі не готують до сімейного життя, не допомагають формуватися майбутнім чоловікам і жінкам з усіма їхніми особливостями та обов'язками. Сексуальне виховання поставлене дуже слабко. Батьки бояться і найчастіше не вміють говорити з дітьми на такі теми, не знають, із якого боку до цього підійти. Вважається, що все піде саме по собі. Але ж сексуальне виховання має починатися в сім'ї. Батько має виховувати хлопчика, мати - дівчинку. У школі ж це виховання повинно, так би мовити, остаточно шліфуватися. Те, що недодадуть батьки та вчителі, дасть дітям вулиця, формуючи примітивні спотворені уявлення про стосунки двох статей і тим самим заздалегідь збіднюючи ці стосунки.

Школа має бути справжнім осередком навчання, культури, духовності. І дитина тоді піде туди з радістю. А вчителеві вона зможе розповісти те, про що їй важко розповісти мамі, відкрити йому це, як рідній людині, котра вислухає, зрозуміє і допоможе. Адже нині дитина більшість часу перебуває саме в школі. І нерідко вчитель знає про неї більше, ніж ми. Батьки заклопотані добуванням засобів для існування. Їх цікавить найперше, чи поїла дитина і які в неї оцінки. До більшого не доходить.

Основи культури взаємин з іншими людьми також закладаються в школі. Узагалі рівень спілкування і рівень поведінки, як і колективізм та відчуття колективу, формуються там.

Чому ж учителі останнім часом так мало звертають увагу на психологічний стан своїх учнів? Чому їх не цікавить, з якої причини не встигає або чогось не розуміє та чи інша дитина? Відмахнутися від проблеми, сказати, що треба віддати дитину до спеціальної школи чи найняти репетитора, найлегше. А може, в неї стрес, і вона не знає, як із нього вийти, або мозок виснажений і на певному рівні пішла субкомпенсація чи декомпенсація. Якщо дитина раптом почала погано засвоювати матеріал, замкнулася в собі або зробилася агресивною, слід шукати причину й усувати її, а не вважати, що якось там “переросте".

Усе це найчастіше розглядається на побутовому рівні, і ніхто не входить у медичний аспект проблеми. А нам при роботі з такими дітьми часто доводиться не тільки проводити обстеження стану мозку та його кровопостачання, а й досліджувати психологічний та особистісний аспекти. Скажімо, у восьмирічної дівчинки померла мама, народжуючи другу дитину. А зараз тій дівчинці уже двадцять два роки, однак вона так і не вийшла зі стресу і відчуває себе в житті незахищеною.