Сторінка
3
Розуміння терміну "творчість" на протязі XX століття зазнало значних змін. Спочатку це поняття відносилося лише до дорослих, досягнення яких вважались видатними. Потім його почали застосовувати до дітей, маючи на увазі їхній інтелектуальний розвиток, виключно успіхи в учінні. З часом і накопиченням досвіду визначення творчості розширилося. Творчість стали визначати як здатність до видатних нестандартних досягнень у будь-якій сфері людської діяльності .
Різнобій у визначеннях творчості поступово долається. На сучасному етапі розвитку психолого-педагогічної науки обдарованими і талановитими учнями вважають тих, у кого професійно підготовлені люди виявили наявність потенціалу до високих досягнень. Ці діти мають видатні здібності і вимагають диференційованих учбових програм і/або допомоги, яка виходить за межі звичайного шкільного навчання, щоб змогти реалізувати свої потенції і зробити внесок у розвиток суспільства. Це визначення ми взяли за основу, виходячи з наступних теоретичних положень:
1.Проблема творчості тісно пов'язана поняттям "здібності", являючись їх комплексом. Здібності – це такі індивідуально-психологічні особливості людини, які сприяють успішному виконанню тієї чи іншої діяльності і не зводяться до наявних у неї знань, умінь, навичок. Необхідною умовою виявлення і розвитку здібностей є відповідна діяльність.
Людина не народжується з готовими здібностями. Вродженими с лише задатки, тобто анатомо-фізіологічні передумови формування здібностей. На їх основі під впливом навчання і виховання, у процесі взаємодії з оточуючим світом розвиваються здібності.
Кількісно-якісне сполучення здібностей і задатків визначає рівні творчості:
Обдарованість – це сукупність здібностей, яка обумовлює особливо успішну діяльність людини у певній галузі і виділяє її серед інших осіб, які навчаються цієї діяльності чи виконують її в тих же умовах. Обдарованість розглядається і як " . передумова спеціальних здібностей, і як якісно своєрідне їх поєднання .". Вона, як правило, проявляється в різносторонніх здібностях і межує з талантом.
Талант - "вищий рівень розвитку обдарованості", " . це здібності до певної діяльності, які проявляються як творчість". Талановитість близька до геніальності, але менша за значенням.
Геніальність – це " .особистісна характеристика людини , яка виявляється у творчій діяльності, результати якої мають соціальну та вселюдську значущість".
Творчими є діти, в яких у ранньому віці виявляються здібності і здатність до виконання певних видів діяльності. За здібностями вони далеко випереджають своїх ровесників і характеризуються "високою активністю розуму, підвищеною схильністю до розумової діяльності, інтересом до певного виду діяльності, елементами оригінальності в ній, потягом до творчості".
Психологічно творчість є потребою людини, адже «творча діяльність — це не лише відкриття в певній галузі науки, художні досягнення, певні продукти, що є значущими для суспільства, творчості вимагає повсякденне життя, з його малими і великими проблемами, які людина досить часто мусить вирішувати». Для неї подібне вирішення буде особисто творчим, і суб'єктивно вона переживає його як відкриття, як створення оригінального продукту, як новий підхід до вже відомого. На користь твердження про те, що творчість є потребою людини, свідчать ті почуття невдоволення, суму, пригніченості, яких зазнає людина, коли їй доводиться виконувати одноманітну роботу. Відомі експерименти, в яких піддослідні мусили протягом деякого, досить тривалого терміну ставити крапки на папері у суворо регламентованій послідовності. Через певний час у піддослідних з'являлося почуття втоми, роздратованості, невдоволення, і вони починали якось урізноманітнювати свою роботу. Такі одноманітні ситуації, що не дають особистості можливості виявляти свою творчість, містить у собі внутрішній конфлікт.
Оскільки саме творчі люди створюють нове у всіх видах людської діяльності, «пошук творчо обдарованих дітей і розвиток креативності — цієї важливої якості особистості — в умовах шкільного навчання набуває неабиякого значення, що, однак, супроводжується деякими труднощами, пов'язаними, головним чином, із необхідністю засвоєння учнями певних стандартних програм навчання». Крім того, дослідженнями встановлено, що «творчі здібності не є синонімом здатності дітей до навчання; нерідко коефіцієнт інтелекту, що визначається за відповідними тестами, у дітей творчих значно нижчий, порівняно з рештою». Отже, академічні успіхи школярів не збігаються з їх креативними здібностями.
Заслуга узагальнення результатів досліджень творчості належить Дж. Гілфорду. Він, зокрема, виділив два типи мислення: конвергентне (необхідне для знаходження єдино правильного розв’язання задачі) і дивергентне (завдяки йому виникають оригінальні думки). Індивіди з домінуючим конвергентним мисленням здатні з допомогою наявних знань та логічних міркувань розв’язати задачу єдино вірним, на їхню думку, способом. Особи з дивергентним мисленням починають шукати розв’язання у всіх можливих напрямках, щоб розглянути якнайбільше варіантів; результатом найчастіше є оригінальні, нестандартні рішення.
Сучасна шкільна система сприяє розвитку в учнів конвергентного мислення і пригнічує задатки дивергентного. Відомо, що Ейнштейн і Черчілль погано вчилися у школі, але не через недисциплінованість чи неуважність, а через нездатність прямо відповідати на поставлені запитання.
Творчі люди, із домінуючим дивергентним мисленням, схильні утворювати нові комбінації із елементів, котрі більшість людей використовують стереотипно, або формувати зв’язки між двома елементами, які на перший погляд не мають нічого спільного.
На думку Дж. Гілфорда, творче мислення є оригінальним — людина шукає власне розв'язання проблем; гнучким — людина вміє при потребі змінити свою попередню думку, по-новому підійти до розв'язання наболілих питань; глибоким — людина вміє бачити нові, приховані від сприйняття проблеми задачі.
Рівень мислення творчої особистості характеризується: самостійністю, гнучкістю, аналітичністю, розсудливістю, винахідливістю, глибиною думки, дотепністю, кмітливістю.
Самостійність — вміння побачити і сформулювати нову проблему без сторонньої допомоги; осмислити і використати суспільний досвід, при цьому бути незалежним у своїх поглядах, сміливо висловлювати думку. Особистість, якій притаманна самостійність мислення, не боїться поразок, над нею не тяжіють попередні невдачі, вона вірить у себе. На превеликий жаль, люди хочуть бути такими, як усі, їм властива конформність, тобто такий стан, при якому людина відмовляється від власної думки, поглядів, а приймає думку більшості.
Гнучкість — вміння змінити шлях рішення проблеми, якщо він не задовольняє умову. Людина з гнучким розумом уміє розглядати всі, навіть суперечливі точки зору, зважувати їх істинність. Вона — толерантна, схильна до міркувань, смілива, незалежна, рішуча у змінах і спростуванні, їй притаманне почуття новизни. Уміння радикально змінити свої погляди є дуже важливим, оскільки стереотип, зашкарублість думки не сприяють прогресу, творчості. Догматичність і непоступливість є протилежними гнучкості.