Сторінка
3

Виховання дитячого колективу за В.О. Сухомлинським

Але ж від природи не всі діти однаково здібні до творчості, а тим більше до суспільного, організаторського, не у всіх розвинена фантазія. Необхідний був педагогічний винахід, і І.П. Іванов зробив його. Він відкрив механізм, при якому суспільна творчість, постійне поліпшення загального життя стала необхідністю для кожної дитини і стала можливою, - навіть якщо природа обділила його здібностями.

Тут зерно, тут рішення, без якого головна ідея "не світ впливає на дитину, а дитина на світ" залишається за бортом педагогіки. Необхідність все робити творчо І.П. Іванов створив тим, що розробив велику серію так званих колективних творчих справ - пізнавальних, трудових, естетичних, спортивних, ігрових, причому кожне з них є змаганням в творчості - саме в творчості, а не в чому-небудь іншому.

Вирішення проблеми про здібності до творчості лежало в слові "колективне". Не кожна дитина здатна придумати нове, але якщо зібратися утрьох-учотирьох, та ще разом з дорослим, то хоч яка-небудь думка народиться, це вже обов'язково; хоч яке-небудь поліпшення буде придумано. Причому і той, хто реально придумував, і той, хто лише піддакував або виражав сумнів, - всі відчувають себе співавторами, всі говорять: "Це ми придумали". Якщо ж такі справи стали звичайними, то через декілька років навіть самі нетворчі діти починають пропонувати ідеї. Дух творчого колективізму наповнює все дитяче життя, і стає зрозуміло, чому ж колектив необхідний.

Адже якщо виховання - дія на дитину, то колектив - лише додаткове навантаження на вчителя, і в багатьох школах саме так і відносяться до ідеї виховного колективу. Іншим же здається, ніби колектив потрібний для посилення тієї ж самої дії, і так з'являється ідея постійного, на рік або на багато років вибраного дитячого активу, що прагне догодити і одноліткам, і дорослим.

Коли в колективі дітей не заохочується творчість, немає сумісного породження ідей, спільної організаторської роботи, сумісної оцінки її, то він приносить більше шкоди, чим користі.

Людина виховується, покращуючи навколишнє життя. Така природа виховання. Вихователі повинні не опікати, не передавати готовий досвід, а діти повинні не споживати зусилля вихователів; ні, вони разом повинні покращувати навколишнє життя. Тільки тоді йде виховання. Навколишнє життя - все життя навколо дитини у всіх її проявах. Щоб учити дітей творчому підходу до життя, треба організувати колективну творчу і колективну організаторську діяльність - в ній-то і розвиваються здібності дітей і підлітків.

Ось така логіка шикується. Тепер ми можемо відповісти на питання про роль старшого, про роль вчителя і вихователя. Його робота міняє напрям. Якщо зазвичай велику частину зусиль доводиться витрачати на організацію життю хлоп'ят і підтримку дисципліни, то в логіці Іванова майже все, якщо не всі зусилля старшого прямують на творчу сторону справи - нові ідеї, на спонуку до творчості, на уміння аналізувати колективне життя. І ось що найцікавіше: виявилось, що всупереч всім очікуванням дорослий при цьому не обов'язково повинен бути особливо творчою людиною, здатною фонтанувати ідея мі, - зовсім немає! Цілком достатньо, якщо у нього є звичайні педагогічні здібності підтримувати думку дитини і радіти, якщо вона хоч трохи успіху.

Ні єдиного рецепту немає в роботах І.П. Іванова; ви не знайдете в них відповіді, що робити, якщо дитина вкрала, лінується, якщо у нього погані схильності. Нічого цього немає, але є ідеї, які, коли їх утілюють в життя, призводять до того, що з дітьми нічого поганого і не відбувається, а проблема дисципліни практично знімається. Адже якщо дитина вкрала, то немає "правильної" педагогічної реакції, - покарати його буде так само невірно, як і не карати. Треба побудувати таке дитяче життя, щоб нічого поганого з дітьми і не траплялося, не могло трапитися, треба займатися дітьми до того, як вони стануть не виховуваними, - турбота про здоров'я завжди ефективніша за лікування. Ось це і робить І.П. Іванов. Його ідеї зростають з глибин теоретичних підстав, що пояснюють саморух виховання, і піднімаються до найбуденніших практичних проблем.

Використання виховного потенціалу дитячого колективу за А.С. Макаренком

Якнайглибший сенс виховної роботи, полягає у відборі і вихованню людських потреб, в приведенні їх до тієї моральної висоти, яка можлива тільки в безкласовому суспільстві і яка тільки і може спонукати людину до боротьби за подальше вдосконалення. У творах Макаренко міститься широка і смілива програма вивчення рушійних сил розвитку людської особи, де їх головна роль відводиться вихованню потреб колективу.

Головними засобами педагогічної теорії А.С. Макаренка виступають принципи паралельної дії. „Моїм основним принципом . завжди було: як можна більше вимоги до людини, але разом з тим і як можна більше поваги до неї”. Ним підказані і методичні розв’язки цієї формули: виховання працею і довір’ям, організація сьогоднішньої і завтрашньої радості дітей, педагогіка паралельної дії, принцип мажору і традиції у життєдіяльності колективу, формування активу і здорової громадської думки і багато ін. Слід підкреслити, що формуючий колектив і виховуючі відносини у ньому він вимагав „індивідуального корективу”, який розумів, як встановлення кожної окремої індивідуальності, що є важливим аспектом особистісно-орієнтованого виховання.

Колектив, на думку А.С. Макаренка, - стале об’єднання дітей, яке має суспільно-значущу мету, спільну діяльність, спрямоване на реалізацію цієї мети і характеризується стосунками взаємовідповідальності. Великого значення

А.С. Макаренко надавав традиціям, святам, символіці та атрибутиці в житті колективу. Свята і традиції, вважав він, збагачують духовне життя вихованців, роблять його радісним і щасливим.

За А.С. Макаренком ознаки колективу такі: суспільно-цінна мета, спільна діяльність, відносини взаємної відповідальності, наявність органів самоврядування, єдність з іншими колективами, чітка структура, постійна динамічність. Стадії розвитку: створення, наявність активу, розквіт, підкорення соціальним вимогам. Шляхи формування: налагодженість роботи активом, звітність у зробленому, колектив не може розвиватись без перспектив.

Великого значення А.С. Макаренко надавав вихованню почуття обов’язку, відповідальності і дисципліні у колективі. А.С. Макаренко вважав, що дисциплінованість виховується правильною організацією всього життя вихованця. У ній проявляють вольові якості, здатність до гальмування, стриманість, витримка. Колоністи оволодівали саморегулюванням поведінки, гальмуванням бурхливих проявів негативних емоцій, підтримували порядок у всьому.

Теорія Макаренка врахувала індивідуальний підхід до особистості в процесі колективного виховання. Педагогічні переконання А.С. Макаренка (1888-1939) складаються впродовж 20-х - 30-х років минулого сторіччя про особу дитини і її розвиток, що є вченням про формування особи в колективі. Учення А.С. Макаренко узагальнило його багатющий педагогічний досвід і стало основою для подальшої роботи в області колективного виховання.