Сторінка
5

Взаємозв'язок учбової і позакласної роботи у формуванні природничих знань молодших школярів

Важливими є домашні завдання, пов’язані з виконанням нескладних дослідів, а саме: перехід води з рідкого стану в твердий і навпаки, вимірювання температури, пророщування насіння, вирощування рослин і спостереження за ростом і розвитком їх, вивчення складу і властивостей ґрунту тощо.

Домашні роботи експериментального типу підтверджують уявлення, одержані під час уроків, забезпечують повторення виконаного досліду в класі, виробляють впевненість в поводженні з матеріалом, приладами, обладнанням, зміцнюють досвід, підвищують культуру роботи.

У вивченні природознавства досить важливою формою навчання є необов’язкова, основана на добровільних засадах позакласна робота з учнями, яка спрямована на розширення і поглиблення знань, умінь, навичок.

Позакласна робота повинна бути цікавою, задовольняти запити й інтереси учнів. Зміст її виходить за межі програмового матеріалу, доповнюючи і розширюючи його. Включає позакласна робота індивідуальну, масову та гурткову роботу.

Не слід ототожнювати поняття форми навчання з методами. В кожній організаційній формі навчання можуть бути використані різні методи. Наприклад, екскурсію можна провести, використовуючи словесні методи – розповідь, бесіду; наочні – спостереження за об’єктами або явищами; практичні – виконання завдань учнями.

Всі організаційні форми навчання взаємозв’язані між собою і спрямовані на виконання навчально-виховних завдань. Під час уроків розвиваються наукові біологічні поняття і практичні вміння, їх розвиток триває, поглиблюється і під час виконання домашніх завдань, позаурочної роботи і на екскурсіях. Відповідно продумані запитання і завдання, що вимагають зіставлення знань, висновків, узагальнення, забезпечують розвиток самостійного мислення. Завдання, які розкривають внутрішню сутність процесів і явищ, забезпечують формування елементів матеріалістичного світогляду. Отже, кожна робота в різних організаційних формах забезпечує формування біологічних знань і елементів виховання.

Учбові форми навчання молодших школярів

Процес навчання природознавства здійснюється в різних організаційних формах. Перш ніж назвати і охарактеризувати їх, слід чітко уявити сутність педагогічної категорії – форми організації процесу навчання. У методиках, і навіть у дидактиці, досить часто вона визначається нечітко, неконкретно, що призводить до змішування з іншими поняттями.

Звернемося до походження цього слова. У перекладі з латинської означає зовнішній вигляд. У тлумачному словнику читаємо: «Спосіб організації чогось . Зовнішні ознаки, видимість чого-небудь у протиставленні до змісту». Форма навчання, як дидактична категорія, означає зовнішній бік організації процесу навчання, що зумовлена кількістю учнів, часом, місцем, а також порядком реалізації.

У методиці природознавства серед методистів існує єдина думка щодо форм організації навчання природознавства. Вони виділяють такі форми: урок, позаурочні заняття та позакласну роботу. Кожна з форм організації характеризується певною структурою, принципами упорядкування її структурних елементів та взаємозв’язками між ними.

Розглянемо урок, оскільки він є основною формою організації процесу навчання природознавства. Ще Я.А. Коменський визначив найхарактерніші ознаки уроку: учитель працює з групою учнів одного віку і постійного складу протягом певного часу і за визначеним розкладом.

Кожний тип уроку має свою макроструктуру, тобто зовнішні, постійні елементи (етапи).

У початкових класах урок триває 35 – 40 хвилин. Він має початок і кінець, що є ознакою його як форми. У макроструктурі уроку початок виділяється в самостійний етап – «організація класу», а кінець – «підсумок уроку». Ці етапи створюють «рамки», в яких відбувається процес навчання (певного рівня) або його частина. Отже, макроструктура уроку, крім вказаних етапів, включає структурні компоненти процесу навчання, який здійснюється на уроці. Усі компоненти не просто формальні етапи, кожний із них визначає дидактичну ціль. Вона в свою чергу визначає систему об’єктивно необхідних, послідовних дидактичних підзадач (дидактичних підцілей у конкретних умовах), розв’язання яких веде до досягнення дидактичної цілі, а отже, до реалізації частини процесу навчання.

В.О. Онищук відзначав, що макроструктура уроку характеризується тим, що в ній жорсткість і гнучкість, постійність і змінюваність діалектично взаємозв’язані і перебувають у протиріччі. За словами вченого, елементи структури певного типу уроку, з одного боку, є постійними, незмінними, оскільки не змінюються закономірності та логіка процесу навчання, а з другого – ця структура в середині кожного типу може змінюватися залежно від змісту навчального предмета, віку та підготовки учнів, особливостей обладнання навчальних кабінетів і т. ін. Це означає, що окремі етапи можуть здійснюватися у згорнутому вигляді, а інколи – випадати зовсім.

Сукупність методів і прийомів на кожному етапі складає мікроструктуру уроку. Мікроструктура, на відміну від макроструктури, є дуже мобільною. Розробка її з позиції досягнення найбільшої адекватності у кожній конкретній ситуації дозволяє гнучкіше використовувати всю структуру того чи іншого типу уроку.

Від чого залежить макроструктура уроку? Як вона визначається в кожному конкретному випадку практичної діяльності?

Так, якщо процес навчання 1-го рівня відбувається у межах одного уроку, а зміст нової теми складають кілька елементів знань, то макроструктура уроку складається з етапів, які характеризують урок як форму, й етапів цілісного процесу навчання 1-го рівня.

У таких випадках урок матиме таку макроструктуру:

I. Організація класу.

II. Перевірка засвоєних знань, умінь і навичок.

III. Постановка цілей і завдань уроку. Загальна мотивація діяльності учнів.

IV. Засвоєння нових знань, умінь і навичок.

V. Систематизація, узагальнення засвоєних знань, умінь і навичок.

VI. Застосування засвоєних знань, умінь, навичок.

VII. Домашнє завдання.

VIII. Підсумок уроку.

Зазначимо, що домашнє завдання, як форма позаурочної самостійної діяльності школярів, органічно пов’язане з цілісним процесом навчання. З одного боку, його правильне та усвідомлене виконання сприяє підвищенню результативності процесу навчання, а з іншого – успішність домашньої роботи дітей залежить від рівня осмислення її мети, завдань і способів виконання на уроці. Задавання домашньої роботи показано в структурі уроку як самостійний етап, який у практиці здійснюється в різних частинах уроку, а також у структурі інших окремих етапів. Дидактичні цілі, види і методику організації виконання домашніх завдань буде розглянуто в наступних частинах розділу та при розкритті особливостей методики підготовки різних типів уроків.

Цілісний процес навчання 1-го рівня може займати кілька уроків, тобто на одному уроці реалізується один або два етапи. Це залежить від:

а) початкового рівня сформованості знань та умінь учнів;

б) рівня узагальнення нових знань та умінь;

в) кількості та складності елементів знань, які входять у зміст теми, їх взаємозв’язків і взаємозалежностей;