Сторінка
6

Активізація пізнавальної діяльності на уроках української літератури

Вивчення теми уроку рідної мови чи літератури розпочати вправою-загадкою, що дає можливість учням у цікавій формі самостійно визначити цю тему та одночасно закріпити раніше набуті знання.

Наприклад, у 5 класі розглядаємо тему «Лексикологія». Після організаційного моменту звертаюся до п’ятикласників:

- Діти, щоб з’ясувати тему уроку, необхідно виконати вправу-загадку. Якщо усі відповіді будуть правильними, одержимо тему, над якою будемо працювати кілька уроків. Умови: відповіді записувати в стовпчик, першу літеру підкреслити (можна одного учня запросити до дошки, він буде виконувати завдання на звороті дошки для подальшої самоперевірки або взаємоперевірки).

Література

Ерудит

Книга

Синтаксис

И

Корінь

Означення

Лист

Опис і т.д.

Важко уявити нині наше письмо без розділових знаків, з якими, на жаль, не завжди дружать учні. К. Паустовський писав: «Розділові знаки – це як нотні знаки, які міцно тримають текст і не дають йому розсипатися». Заперечити потрібність і важливість цих маленьких значків неможливо. А дізнатися про них якомога більше природно. І тому намагаюсь при нагоді ознайомлювати учнів з походженням назв розділових знаків.

От, скажімо, чи кожний знає походження їхніх назв? Виявляється, кома, тире, апостроф – слова-чужинці. Назва « кома» прийшла до нас із латинської мови. У латинській мові слово comma («кома») мало значення: «ударяю», «кую», «б’ю», «відсікаю», «відрубую», «відділяю». І справді, схожу роль кома виконує в реченнях нашої мови. Назва кома споріднена також із праслов’янським «копати».

Крапка – найбільш уживаний наш розділовий знак. Слово «крапка» в латинській мові звучить як punctum («пунктум»). Звідси слова – родичі: пункт, пунктуація, пунктир, пунктуальний, пунктограма. Деякі вчені вважають, що назва крапка запозичена з польської мови (пор. кропити). А як із «кропки» стала крапка здогадатися неважко.

Тире – слово французьке. Перекладається як «тягти». І справді. Тире ніби тягне за собою другу частину речення.

Є в українській мові ще один цікавий знак – апостроф. Помітили: слово має подвійний наголос? І в усіх слов’янських мовах у нього таке ж звучання і значення, як і в нашій. Це слово, як і сам знак, прийшло до нас через посередництво французької мови із грецької. У грецькій мові слово «апостроф» (зверніть увагу на наголоси!) означало «повернутий у бік, кривий, зігнутий». Так воно і є! Поставили вгорі перед я, ю, є, ї після губних б, п, в, м, ф повернутий у бік, кривий, зігнутий знак – і вже знаємо: приголосні у слові вимовляються твердо, роздільно, а букви я, ю, є, ї передають по два звуки.

А ще є знак, який завжди передає на письмі захоплення. Так, це знак оклику. Його знають усі школярі, але не всі використовують його можливості.

Працюючи з п’ятикласниками, я помітила, що в 10-12 років наші діти відчувають чужий біль, вболівають за долю скривджених, жаліють їх, вірять у добро, правду і справедливість. Так, вивчаючи оповідання «Школяр» Архипа Тесленка, майже всі п’ятикласники сподіваються на кращу долю головного героя Миколки, а саме: частина дітей залишає хлопчика у вчителя, з допомогою якого дитина закінчує школу і продовжує вчитися в інституті; інші вважають, що Миколка з вчителем переїздять до міста, де учитель працює і допомагає довчитися хлопчику, потім знайти роботу, щоб допомагати батькові. Отже, треба робити все, щоб наші діти залишалися милосердними, добрими, щирими і в старшому віці, щоб не відбувалося негативних і небезпечних змін у їхніх характерах. Вагомими і необхідними для вирішення цієї проблеми можуть бути уроки позакласного читання, які необхідно планувати уважно, враховувати інтереси та вікові особливості учнів. Так, після вивчення у 5 класі оповідання «Федько-Халамидник» В. К. Винниченка проводжу разом з учителем музики і співів урок позакласного читання на тему: «Біблія – книга людства».

Ніколи не будуть результативними знання учнів з рідної мови без регулярної копіткої роботи над підвищенням їхньої грамотності, без ціле напрямленої роботи над помилками. Після кожної письмової роботи обов’язково проводжу її аналіз та роботу над помилками. Для більш успішної роботи повторюємо види помилок, акцентую увагу на вмінні учнів бачити, пояснювати і обґрунтовувати і свої помилки, і помилки однокласників. Як правило, після загального аналізу учнівських робіт, проводжу колективне опрацювання типових орфографічних та пунктуаційних помилок (словникові диктанти, коментоване письмо, вправи «Хто уважніший?» тощо) Індивідуальна робота здійснюється учнями за таблицею.

Наприклад:

Обов’язково опрацьовуються й інші види помилок (граматичні, мовленнєві…) з використанням і групової роботи, і роботи «в парах», і самостійної роботи. Доцільним при цьому є редагування текстів чи речень, вправи-переклади, робота із словниками та «ключем дешифратора», використання таблиць-опор, сигнальних карток тощо. Видів роботи над помилками багато, усі вони по-своєму ефективні. Але слід уникати одноманітності, постійно шукати і впроваджувати щось нове. Тільки за цієї умови, безумовно, прийде успіх. Підвищенню грамотності, збагаченню словникового запасу, розширенню кругозору учнів допомагають комп’ютерні ігри з мови та літератури (якщо є комп’ютерний клас і сам словесник володіє комп’ютером). Цікаві та оригінальні програми допомагають молодшим школярам в оволодінні знаннями, старшокласники мають можливість використати Internet: взяти участь у web-олімпіадах з різних предметів, дистантно опанувати найважливіші розділи шкільної програми, дібрати необхідні матеріали до рефератів, позакласних заходів тощо.

Хочу нагадати крилатий вираз: «Учитись важко, а учить ще важче». Це, безперечно, так. Та професіонально підготовлений і проведений урок не буде тягарем ні для учнів, ні для вчителя. Структура уроку має бути продуманою і чіткою, а значить і результативною. Неабияку роль відіграють фізкультхвилинки, які можуть бути якнайрізноманітнішими, при чому обов’язково пов’язаними з мовними чи літературними темами чи термінами. Наприклад, закріплюємо тему «Самостійні та службові частини мови». Учні встають, учитель чи фізорг класу (підготовлений раніше вчителем) пропонує учням «політати»: називаючи різні частини мови, учитель (фізорг) постійно піднімають руки і «летять», а учні «літають» тоді, коли чують, наприклад, самостійні частини мови, а коли чують службові частини мови, стоять. Така фізкультхвилинка дає можливість закріпити відповідну тему, приносить позитивні емоції, створює мікроклімат для співпраці.