Сторінка
1
В наш час є дуже багато методів завдяки яким можна формувати в учнів позитивну мотивацію в навчанні. Зокрема це дуже важлива та актуальна тема.
Перш за все людина обов`язково повинна мати освіту, особливо в наш час. Навчання — одна із стрижневих складових педагогічного процесу в різних освітніх системах — виконує певні функції.
Освітня функція у традиційному навчанні є базовою і передбачає озброєння учнів, в деру чергу, певною системою знань, навичок і вмінь.
Нині освітня функція втрачає провідну роль, поступаючись своїм місцем функціям виховним, розвитковим і самовдосконаленню. Це вимога дня. Освіта, враховуючі швидкоплинні зміни, має забезпечувати передумови для навчального процесу впродовж усього життя за типом «включення — виключення». «Людина без виховання, як тіло без душі», — з народної мудрості.
Розвиваюча функція, особливо для духовно-психічного й фізичного розвитку учня, має глибокий соціально-психологічний і педагогічний зміст.
Функція самовдосконалення має забезпечити постійну самоосвіту учнів, самовиховання, систематичне формування навичок і умінь, а також мотивацію навчально пізнавальної та майбутньої професійної діяльності.
Для позитивної мотивації в учнів має дуже велике значення такі фактори як яскравість, новизна, цікавість, цікаве викладання, бажання отримати похвалу, нагороду; на одержанні задоволення від самого процесу пізнання; інтерес до знань, допитливість і таке інше. Але всі ці тими будуть більше висвітленні далі.
Такий видатний педагог як В.С. Сухомлінський був основоположником гуманістичного виховання дитини. Він спрямовував свій інтерес на особистість дитини, на її виховання без покарання, використовував дуже тонкі психологічні засоби задля досягнення міть. Він повністю визнавав має рацію дитини, давав їм велику свободу але так щоб це не перетворилось потім на розбещеність дитини. Він вважав що дитину треба побуджати до самоосвіти та самовиховання. Це і є найціннішою базою якові мі повинні позичати у Сухомлінського.
Об`єктом роботи є особливості формування позитивної мотивації в учнів у навчанні.
Предметом є процес формування вчителем позитивної мотивації в учнів 5 класу під час проведення уроку англійської мови.
Мета: розробити методики формування позитивної мотивації в учнів 5 класу в процесі викладання англійської мови.
Задача:
Проаналізувати педагогіко-психологічну літературу по висунутій проблемі.
Розробити модель формування позитивної мотивації учнів 5 класу на уроках англійської мови.
Історія формування позитивної мотивації у навчанні та досягнення щодо цієї тими
Проблема розвитку мотивації досягнень учнів в процесі навчання англійській мові на уроках і в позакласній роботі залишається мало розробленою на даному етапі. Цій темі присвятили дослідницькі роботи такі люди як Е.И. Кирічук, Л.П. Кичатинова,А.И. Ліпкина, А.К. Маркова, Т.А. Матіс, А.Б. Орлова і ін. Також над цим питанням працюють багато педагогів про роботи яких ми поки не знаємо.
Займаючись проблемою вивчення формування позитивної мотивації, одним з перших встає питання про те місце, яке воно займає в структурі особистості.
Є такий особливий вид потреб, як потреба в досягненнях.
Є такий тип учнів, які відчувають сильну потребу в досягненнях, вважають за краще покладатися на власні сили і прагнуть самовдосконалення. Вони схильні працювати над завданнями, які вимагають чималих зусиль, але не є нерозв'язними. Вони відчувають більше задоволення від своєї роботи тоді, коли самі можуть її планувати і самостійно визначати свої цілі.
Ті учні, які зазвичай вчаться з високою потребою в досягненнях ставлять перед собою такі завдання, виконання яких буде для тих, що оточують символом або ознакою успіху. Такі люди хочуть бути завжди на висоті і люблять отримувати позитивні відгуки про свою діяльність від тих, що оточують. Схвалення тих, що оточують для них понад усе. Такі люди навіть свій вільний час присвячують діяльності, пов'язаній з їх основною роботою.
На формування у дитини позитивної мотивації в навчанні впливають установки батьків. Зазвичай батьки з високою потребою в досягненнях вимагають від своїх дітей більшої самостійності. Їх діти вже в відносно ранньому віці вчаться покладатися на власні сили. В результаті у них розвивається відчуття впевненості в собі, і власні досягнення приносять їм радість.
Батьки з низькою потребою в досягненнях, як правило, надмірно опікають своїх дітей. Навіть коли в цьому немає необхідності, вони допомагають їм виконувати повсякденні справи (наприклад, одягатися і є). Таким дітям надається менше свободи, і в них, зазвичай, формується слабка потреба в досягненнях.
Таким чином, досягнення розглядається як наочний доказ успіху. Тому формування у дитини позитивної мотивації можна охарактеризувати як прагнення досягти поставленої мети, досягти успіху.
Різні автори по-різному дивляться на співвідношення між прагненням до успіху і уникненням невдачі. Одні вважають, що це взаємовиключні полюси за шкалою «мотиву досягнення» і якщо людина орієнтована на успіх, то він не відчуває страху перед невдачею (і навпаки, якщо вона орієнтована на уникнення невдачі, то в неї слабо виражено прагнення до успіху). Інші доводять, що виразно виражене прагнення до успіху цілком може поєднуватися з не менш сильним страхом невдачі, особливо якщо воно зв'язане для суб'єкта з якими-небудь тяжкими наслідками. І дійсно, є дані, що між вираженістю прагнення до успіху і уникненням невдачі може бути позитивна кореляція. Тому швидше за все йдеться про переважання у того або іншого суб'єкта прагнення до успіху або уникнення невдачі за наявності того й іншого. Причому це переважання може бути як на високому, так і на низькому рівні вираженості обох прагнень.
Учні, мотивовані на успіх, віддають перевагу завданням середньою або трохи вище середньої трудності. Вони впевнені в успішному результаті задуманого, їм властиві пошук інформації для думки про свої успіхи, рішучість в невизначених ситуаціях, схильність до розумного ризику, готовність узяти на себе відповідальність, велика наполегливість при прагненні до мети, адекватний середній рівень прагнень, який підвищується після успіху і знижується після невдачі. Дуже легкі завдання не приносять їм відчуття задоволення і справжнього успіху, а при виборі дуже важких велика вірогідність неуспіху; тому вони не обирають ні ті, ні інші. При виборі ж завдань середньої трудності успіх і невдача стають рівно вірогідними, і результат стає максимально залежним від власних зусиль людини.
Учні ж з схильністю до уникнення невдачі шукають інформацію про можливість невдачі досягши результату. Вони беруться за рішення як дуже легких задач (де їм гарантований 100% успіх), так і дуже важких (де невдача не сприймається як особистий неуспіх). Переживання успіху або невдачі залежить від рівня прагнень. Якщо новий результат досягає або перевищує цей рівень, з'являється відчуття успіху, якщо ж не досягає - невдачі. Успіх і невдача безпосередньо відбивається на рівні прагнень наступного виконання. Після успіху цей рівень, як правило, підвищується, а після невдачі - знижується, але не навпаки (закономірність зрушення). Зміщення рівня досягнень вгору або вниз залежить від інтенсивності пережитого успіху або невдачі.