Сторінка
6

Організація позакласної виховної роботи

Виконання постійних доручень повинне знаходитися під неослабним контролем вчителя.

При організації виконання колективних і групових доручень учитель повинний дотримувати наступні правила:

1. Роз’яснення мети (призначення) доручення. Вступна бесіда, інструктаж. Розподіл обов’язків, установлення терміну виконання завдання.

2. Навчання умінню виконувати обов’язку. Поточне інструктування, показ прийомів виконання завдань, контроль за ходом виконання, використання методів стимулювання.

3. Підведення підсумків. Оформлення результатів виконаного завдання.

Змагання метод стимулювання суспільної активності, ініціативи і творчості учнів. Уміле використання цього методу викликає в дітей бажання помірятися силами, виявити волю, наполегливість і кмітливість. Змагання породжує ентузіазм, емоційну піднесеність, готовність дружно братися за діло і доводити його до кінця.

Виховну ефективність змагання визначають наступні умови: чіткість і конкретність зобов’язань (що, скільки, кому і коли зробити); гласність і наочність, оперативність і об’єктивність в обліку і підведенні підсумків змагання; залучення учнів до організації змагання; заохочення за успіхи, ініціативу і вмілі дії.

Зі змаганням зв’язаний метод заохочення учнів за досягнуті успіхи. У педагогічній практиці накопичено багато способів використання заохочення з метою стимулювання суспільної активності дітей. Це винесення подяки, вручення грамот, преміювання походом у кіно, повідомлення по шкільному радіо, надання почесних обов’язків і відповідальних доручень і ін. Частіше варто використовувати нагородження жетонами (їх неважко виготовити з картону чи кольорового папера). Жетонами, наприклад, можна нагороджувати переможців конкурсів, активних учасників самодіяльності, клубних занять, кращих умільців, колекціонерів і т.д. У самих назвах жетонів повинна бути приваблива сторона. Наприклад, ”Майстер золоті руки”, Майбутній олімпієць. Дітям подобаються жартівливі призи і забавні сувеніри.

Рекомендується частіше заохочувати групи за дружну роботу і колективний успіх. Особливої уваги вимагають діти невпевнені у своїх силах, недотепні і соромливі. Їх треба заохочувати частіше, створювати для них ситуації, у яких вони переборювали б свою нерішучість, досягали успіхів і заслуговували схвалення і похвалу.

Висновки до розділу 1. Позакласна виховна робота має інші виміри педагогічних цінностей. Про шкільний урок говорять: ”провести урок”. Це природно і логічно. Так сказати про позаурочне заняття не можна. Його разом з дітьми треба прожити, чітко виявляючи свою людську позицію, свою гідність і честь, глибокий інтерес до особистості дитини, зосередженість на її духовному світі. Головна особливість позаурочного виховного процесу полягає в тому, що він будується на взаємній співтворчості педагогів і дітей, на їхній дружбі і духовній спільності, на визнанні самоцінності особистості дитини, на взаємодопомозі і взаємній зацікавленості у спільному успіхові і результаті діяльності.

Отже, позакласний виховний педагогічний процес не можна ототожнювати з навчальним. Перед ним не ставиться завдання опрацювати державний стандарт загальної освіти. Його логічно розглядати в руслі соціальної комунікації, як процес соціально-педагогічної взаємодії, в якій найважливішу роль відіграють феномени емпатії, атракції, рефлексивної саморегуляції тощо.

Сучасний підхід до позакласної виховної роботи. Нові форми позакласної виховної роботи

В.А. Сухомлинський писав: «Я не один рік думав: у чому виражається найяскравіше результат виховання? Коли я маю моральне право сказати: мої зусилля принесли плоди? Життя переконало: перший і найбільш відчутний результат виховання виражається в тому, що людина стала думати про саму себе. Задумався над питанням: що в мені хорошого і що поганого? Найвитонченіші методи і прийоми виховання залишаються порожніми, якщо вони не приведуть до того, щоб людина подивилася на самого себе, задумалася над власною долею.»

Який же світогляд формує сьогоднішня школа? Багато вчителів чесно відповідають на це питання – ніяке. Але ж так не повинно бути. Людина росте, вона повинна відповісти собі на питання: що таке добре і що таке погано. Він поставлений перед необхідністю хоч в якомусь наближенні зрозуміти, що таке життя, як воно влаштоване і що їй в ньому робити. Якщо сьогоднішня школа залишить на якийсь час формування цілісного стійкого світогляду у дитині, вона просто зрадить його.

Школа позбулася сформованої мети і раціональної системи виховання, класне керівництво перетворилося на формальність. Спроба звести виховання до освіті суперечить всьому досвіду світової педагогіки.

В основі якостей особи завжди лежало відношення людини до іншого, до суспільства. Але щоб воно склалося, і закріпилося, відношення повинне довго функціонувати і тоді воно закріпиться як якість особи. Для цього потрібне спілкування, воно дає можливість одержати і пережити ширший досвід, засвоїти ціннісні відносини. Умовою спілкування повинно бути: свобода, рівноправ'я, незалежність учасників спілкування.

О.С. Газман в статті «Відповідальність школи за виховання дітей» пропонує ідеї, якими можна керуватися в сучасних умовах:

Виховання – це органічна части цілісного «утворення особи», воно здійснюється під впливом зовнішніх чинників соціалізації і внутрішніх процесів саморозвитку особи.

Процес виховання – це взаємодія дорослих і дітей (їх співпраця) з метою створення сприятливих умов для саморозвитку всіх суб'єктів.

«Реалізм цілей виховання» означає не всесторонній, а різносторонній розвиток особистості.

Базова культура особи служить підставою для розробки змісту виховання.

Ідея життєвого самовизначення особи вихованця стає основоположною для гуманістичної орієнтації педагога.

Участь дітей в позаурочній виховній роботі повинна бути добровільною.

Колективна творча діяльність – це сукупність завданя, методів, що забезпечують гуманістичну самоврядну спільність дітей і дорослих.

Школа завжди частина суспільства, в школі народжується завтрашній день країни. От чому доля школи – справ ане одного лише вузького круга фахівців з педагогіки.

Сім'я закладає фундамент особи, на школу падає головна праця по її будівництву, причому нерідко доводиться займатися і зміцненням і перебудовою самого фундаменту. Один з головних аспектів світогляду виховання – розвиток у людини здатності самостійно оцінювати соціальні явища. Ця здатність необхідна сучасній молоді і як передумова соціальної правильності її поведінки в обстановці ослаблення традиційних форм суспільного регулювання і контролю. Навіть істотно підвищити виховну віддачу навчання, школа не має права відмовлятися від виховання як первинної і масштабнішої мети, досягнення якої покликане підняти на нову якісну висоту відношення вчителя до учнів. Тому завдання вже початкової школи: починати виховання культури поведінки і мислення, шанобливого відношення до праці і старших.

Праця підлітків, направлення на організовуваний школою не єдиний спосіб залучити до трудової діяльності. Як показали соціологічні дослідження діти мало трудяться по будинку, і в цьому напрямі також необхідно працювати школі. Діти мало читають, більше дивляться телевізор, а це велика різниця. Важливе значення має така організація професійної орієнтації, яка багато б збільшила трудову віддачу кожного, підвищила б задоволеність працею, оскільки тільки праця людини, що знайшла себе, може стати творчим, принести їй пошану товаришів. Громадськість може сприяти виховній діяльності сім'ї і школи в різний напрямах. Цей розвиток неформальних контактів з підлітками, важливр в цьому випадку, щоб дорослі виступали перед дітьми в ролі зразків. В даний час, в період науково-технічної революції, оновлення суспільства, ефективно готувати молодь до життя може тільки школа що виховує. Хочеться закінчити словами ректора Рязанського Педагогічного університету Ліферова А.П.: «Щоб стати центром співтовариства (мікрорайону) школа сама повинна стати глобальним співтовариством, де внесок кожного в загальнусправу, де відносини учнів і батьків до учбового процесу не споживче, а конструктивне і творче. Розробка концепції школи від її загальної місії і портрета випускника, до розробки планів, програм і вимог до уроку, до оцінки результатів – процес тривалий і безперервний, оскільки вимоги життя і нові напрацювання вчителі вносять в нього свої корективи».