Сторінка
7

Формування художньо-конструктивного мислення у молодших школярів

Розгорнулось діяльність з дослідження українського народного одягу в усій його історичній і регіональній розмаїтості. Достатньо згадати праці Я.Головацького, П.Чубинського, Ю.Павловича, В.Шухевича, О. Кульчицької та ін. П.Чубинський, Б. Познанський, В. Богданов розглядали народний одяг як важливе історичне джерело, що відбиває етнічну історію народу, його етнокультурні зв’язки. О.Кульчицька провадила у 20-30 роки ХХ століття значну роботу з моделювання одягу в національному стилі, запровадження елементів народного одягу в повсякденний і святковий міський костюм.

У ХХ ст. запровадження в моду елементів національного одягу також зберігало виразний ідеологічний зміст, було проявом наголошення на національній приналежності, вірності національним цінностям, традиціям, ідеалам.

У СРСР поява фольклорного стилю в одязі збіглася з "відлигою". Саме в 60-ті роки в одязі стали з’являтися фольклорні мотиви. Перш за все в самостійно пошитому або в’язаному одязі, як оригінальні деталі – вишивка в народному стилі на комірі або кишені сукні, блузки; спідниця з картатої, “під плахту”, тканини, камізелька зі стилізованим народним орнаментом, хустка, пов’язана у вигляді очіпка; плетений шкіряний пояс, коралі або червоні дерев’яні буси. Ці елементи надавали костюму національного відтінку і певною мірою були проявом прагнення до національної самоідентифікації. Свої особливості мав костюм "шістдесятників" – українських дисидентів. Характерним для їх одягу було включення елементів українського народного костюма, власне, не реплік, а автентичних речей – вишиті сорочки в чоловіків, жінок; барвисті українські хустки, сердаки. Чоловіки також відпускали пишні “козацькі” вуса.

У 70-ті роки, незважаючи на всі складності і репресії, відбувалося відродження української культури. Фільми українських режисерів, книги, виставки українського образотворчого, декоративно-ужиткового мистецтва викликали інтерес до української культури не лише в етнічних українців, але й у представників інших національностей. Модним стало доповнення міського одягу елементами народного українського костюма.

Спадкових городян український костюм приваблював своєю барвистістю, оригінальністю. До того ж характерні риси українського народного одягу – геометричність, чіткість форм, барвистість – відпо-відали загальним тенденціям європейської моди 70-х років. Складові українського народного костюма – вишиті сорочки, безрукавки, кожушки, сердаки, сумки – тайстри, бісерні прикраси органічно вписувались у сучасний гардероб. Творча молодь, деякі модельєри підбором кольорів, окремими деталями – оздобами, фурнітурою, доповненнями надавали одягу національний характер. З одного боку, це був прояв характерного для цього прошарку населення прагнення до оригінальності, з другого демонстрація національної самоідентифікації.

Фольклорний стиль, найбільш яскраво виражений у жіночому костюмі, був поширеним у Львові, Києві серед творчої і частково наукової інтелігенції, молодих службовців, студентства. Найчастіше фольклорні елементи в одязі поєднувались з інтересом до української культури, історії. Для вихідців з сіл, їх дітей фольклорний стиль був природним виявом їх національних почуттів. Простежувалась і інша тенденція – інтерес до української культури, який проявлявся, зокрема, у замилуванні народною культурою, у фольклорному стилі в одязі, приводив до усвідомленого сприйняття національних цінностей.

На мітингах кінця 80-х – початку 90-х років ХХ століття прихильники незалежності України одягалися в автентичні народні костюми або включали в комплект одягу їх елементи: вишиті сорочки; кептарі, плахти, хустки, гарасівки та ін. Разом з жовто-блакитними стрічками, значками вишиті сорочки виступали як символ підтримки незалежності України. У перші роки незалежності модним було одягати дітей в більш чи менш стилізовані народні костюми. Національні мотиви стали домінантними в колекціях одягу українських модельєрів.

Отже, практика показала й довела, що народний костюм відіграє дуже значну роль у вихованні, стимулюванні патріотичних почуттів громадян країни. Для зміцнення держави необхідно, щоб кожний усвідомив себе громадянином даної країни. Найбільш яскравим, естетичним, візуальним проявом є народний костюм, що символізує Україну в цілому. І його дослідження, популяризація, перетворення в необхідний елемент буття громадян України є важливим завданням держави, громадських організацій.

Підтримка держави має реалізуватися не тільки в забезпеченні костюмами хорів, фольклорних колективів, але і через підтримку, спонсорування діяльності по популяризації національного одягу, фольклорного стилю в моді. Кожен громадянин країни повинен мати можливість відтворити національний костюм у формах або традиційних, або осучаснених, прийнятних для сучасного суспільства, стилю життя, незалежно від віку, соціальної приналежності. Практика європейських країн продемонструвала й довела, що національний костюм відіграє дуже велику роль у стимулюванні патріотичних почуттів громадян країни. Тому цей досвід доцільно використати Україні.

Отже, український народний одяг є надзвичайно складним явищем, сформованим у системі різноманітних чинників: соціально-економічних, історичних, географічних й етнічних, які визначали як етнічні обриси матеріальної культури, так і регіональну її своєрідність.

Педагогічні умови розвитку конструктивного мислення у школярів

Результати науково-психологічних досліджень, проведених за методикою викладання малюнка готовими формами, показали, що конструктивне мислення у дітей молодшого шкільного віку не виникає як результат пасивного відображення предметів сприймання у мозку в мозку, а для його формування, як і для його відтворення, потрібні практичні — конструктивні, образотворчі – дії, що комплексно утворюють образотворчу діяльність.

Діти молодшого шкільного віку складають малюнки різного ступеня складності, різного ступеня «ознайомленості» із змістом і різної структури, причому використовують дві-три і більше фігур. Спостереження за роботою дітей показало:

1. Відтворення збережених уявлень — це спеціальний процес. Збережений образ не випливає в готовому вигляді, а конструюється на основі слідів, що збереглися, і залежить від вікових закономірностей розвитку уяви, уявлень і пам’яті. Такий процес правильно назвати уявлюванням. Працюючи з готовими предметами, діти мають можливість у самому зображенні застосувати практичну дію для створення картини з окремих фігур. Ця дія, проте, структурно відрізняється у дітей різного віку

2. У малюнках дітей молодшого шкільного віку, на відміну від підлітків, і зокрема в їх роботах по викладанню малюнка готовими формами, як і при конструюванні постаті людини, особливо чітко виступає злитість просторових характеристик образу, що зберігається, і невміння використати їх відповідно до задачі.

В інших експериментах дітям треба було скласти фігури трьох добре знайомих звірів, кожну з яких було розрізано на три куски. Одержані результати у молодших школярів вражають своєю безглуздістю. Навіть семирічні діти дуже погано уявляють собі форму начебто добре відомих їм тварин: ведмедя, кози і коня. Така сама злитість сприймання виявляється і при відтворенні дітьми молодшого шкільного віку знайомої ситуації. Діти зовсім довільно з’єднують будь-які предмети.