Сторінка
4
Розділ давньої літератури в курсі середньої школи цікавий, але складний. Його вивчення постійно ставить і перед учителями і перед учнями досить складні проблеми. Специфіка навчального матеріалу, дуже далекого для читачів-підлітків, фраґментарний характер тем, включених в систематичний курс української літератури, ряд понять історико- і теоретико-літературного характеру, який необхідно давати учням, все це утруднює роботу вчителя над цим курсом, спонукає його до творчих пошуків, до використання передового досвіду школи.
При цьому важливу роль мають відігравати домашні завдання. Вони повинні бути посильні для учнів, але не прості, бо їх головна мета –викликати пізнавальний інтерес, активність учнів. А це можливо тільки тоді, коли завдання становить для них такі труднощі, які вони спроможні подолати.
Вивчення художнього твору повинно ґрунтуватися на принципі єдності змісту і форми, єдності соціального й естетичного аналізу. Це основа методології радянського літературознавства. І учнів необхідно навчати не знаходити окремі засоби художньої виразності, а вміти пояснювати особливості образної системи твору, специфіку його поетичної мови у світлі ідейного задуму, ідейної спрямованості.
На уроках літератури дуже часто доводиться звертатися до характеристики історичної епохи, що викликала появу художнього твору, або до характеристики епохи, що відобразилась у ньому. Історичний підхід до вивчення літератури в школі вимагає розгляду художніх творів у певних хронологічних рамках.
Учителеві, крім усього іншого, слід враховувати і те, що давня українська література розвивалась у своєрідних умовах і має свої особливості. Вона була в основному рукописною, її пам’ятки у більшій частині не мали стійкого тексту. Оскільки не розвинулось ще почуття авторської власності, тексти багатьох творів не зберегли ні імені їхніх авторів, ні дат написання. Література ця великою мірою була зв’язана з церквою, з історичними подіями, з тими або іншими історичними особами.
Сьогоднішній навчально-виховний процес у школі взагалі немислимий без урахування науково-технічного прогресу, який вносить чимало змін і до змісту, і до форми літературної шкільної освіти.
В умовах нестримного зростання кількості інформації з літератури, шкільна програма в межах діючої “сітки” уроків не спроможна охопити весь той процес самими тільки монографічними розділами, треба шукати нові, більш ефективні засоби, рішуче оновлювати традиційні методи викладання літератури, відкриваючи невикористані резерви та удосконалюючи всю систему літературної освіти.
Серед наявних систем уже діють і кабінетне вивчення літератури, і впровадження кінофрагментів на уроках літератури, і введення в урок словесника епідіаскопічних проекцій на класний екран, і міжпредметні зв’язки, і використання суміжних мистецтв на уроках літератури, і активізація позакласної роботи, зокрема засобами літературного краєзнавства.
На черзі – дійове освоєння шкільної оглядової лекції – якнайпридатнішого методу вивчення оглядових розділів. Лекція – це міцний “місток” від школи середньої до вищої.
На вартісні особливості шкільної лекції вперше звернув належну увагу в післявоєнній методиці П.К.Волинський. Йому належить стаття “Лекції-огляди з української літератури”, надрукована в “Радянській освіті” 11 квітня 1946 року. “Щоб систематизувати цей матеріал, встановити глибші зв’язки поміж вивченими літературними фактами, допомогти учням знати не тільки окремі факти, а й розвиток літературного процесу і розуміти місце кожного факту в літературному процесі, - пише дослідник, - слід проводити в школах систематичні лекції-огляди”.
З часу цього визначення місця лекції в шкільній літературній освіті минуло не одне десятиліття, відбулося чимало дискусій між вченими, а належного наукового осмислення, глибокого методичного “заземлення” лекції в шкільну практику все ще немає.
Існує наука про виховання - педагогіка. Але виховувати людини - це, скоріше, мистецтво. І навчити цього мистецтва не можуть ніякі, навіть найкращі підручники. Може бути, тому з такою увагою розглядаємо ми досвід людей, що були наділені справжнім талантом вихователів.
Проблема підготовки сучасного вчителя — одна з найважливіших соціально-педагогічних проблем. Розробляючи педагогіку як науку, К. Д. Ушинський особливу увагу приділив проблемі вчителя і системі його підготовки. Погляди по цьому питанню викладені їм у цілому ряді робіт.
Однак одних теоретичних знань учителю недостатньо, необхідно ще опанувати практичним мистецтвом викладання, одержати навики в педагогічній роботі. Ці навики будуються на наукових основах, але усі ж це є щось особливе, одержуване в практичній роботі.
Ушинський підкреслює, що вчитель не повинний обмежуватися отриманими знаннями. Дуже важливо розвити у вчителі здатність і готовність до постійного розширення свого наукового і педагогічного кругозору. Вчитель учить успішно доти, поки учиться самий.
Є багато професій на Землі. Серед них професія вчителя не зовсім звичайна. Учителя зайняті готуванням нашого майбутнього, вони виховують тих, хто завтра перемінить нинішнє покоління. Вони, так сказати, працюють із "живим матеріалом", псування якого дорівнюється майже до катастрофи, тому що упущені ті роки, що були спрямовані на навчання.
Професія учителя вимагає всебічних знань, безмежної душевної щедрості, мудрої любові до дітей. Тільки щодня з радістю віддаючи себе дітям, можна наблизити їх до науки, заохотити до праці, закласти непорушні моральні основи.
Діяльність учителя - це всякий раз вторгнення у внутрішній світ вічно мінливого, суперечливого, що зростає людини. Треба завжди пам'ятати про це, щоб не поранити, не зламати незміцнілий паросток дитячої душі. Ніякими підручниками не можна замінити співдружність педагога з дітьми.
Учителя називають інженером людських душ, архітектором характеру, лікарем хвороб росту, тренером інтелекту і пам'яті . Цей список можна продовжити. І все це - чиста правда. Тільки, на відміну від інших професій, учителю не дано відразу насолодитися плодами своєї праці. Від посіву до жнив в нього проходить чимало років.
Своє натхнення вчитель черпає зі свідомості свого боргу перед справжнім і майбутнім. Його творчість харчують життєдайні ідеї реформи школи. Перед його очима великі імена: К.Д.Ушинський, Н.К.Крупська, А.В.Луначарський, А.С.Макаренко, В.А.Сухомлинський і ін.
Таким чином, щоб бути гарним педагогом, потрібно, щоб діти тебе сприймали не тільки в якості вчителя, але і як товариша і навіть друга! Учитель, що домігся цього, може по праву вважатися майстром своєї справи.